79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
21.12.11 Справа№ 5015/6156/11
За позовом: Львівського комунального підприємства "Збоїща -408", м. Львів,
до відповідача:публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", м. Львів,
за участю третьої особи:відкритого акціонерного товариства "Львівський дослідний нафтомаслозавод", м. Львів,
про: визнання недійсними та скасування рішень.
Суддя Т. Рим
За участю представників:
позивача:ОСОБА_1 -довіреність №4/10 від 19.10.2011 р.,
відповідача:ОСОБА_2 -довіреність від 26.04.2011 р.,
третьої особи:не з'явився.
На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Львівського комунального підприємства "Збоїща -408" до публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", за участю третьої особи: відкритого акціонерного товариства "Львівський дослідний нафтомаслозавод", про визнання недійсними та скасування рішень. Ухвалою від 21.10.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 23.11.2011 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.
Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Відповідачем складено акт №025385 від 25.08.2011 р. та №025389 від 05.09.2011 р. про порушення Правил користування електричною енергією (надалі -Правила), яке полягає в самовільному підключенні струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальника без договірних відносин. Комісією ЛМЕМ з розгляду актів про порушення ПКЕЕ прийнято рішення провести нарахування обсягу та вартості не облікованої електричної енергії на підставі згаданих актів. Рішення Комісією ЛМЕМ зафіксовано у протоколах №227 від 30.09.2011 р. та №228 від 30.09.2011 р. Позивач вважає оскаржувані рішення, оформлені наведеними протоколами, недійсними, прийнятими без достатніх доказів, із порушенням вимог закону та на підставі нормативно-правового акту (Правил), який не регулює відносини, що виникли між сторонами спору. У зв'язку з цим просить їх скасувати.
Відповідач проти доводів позову заперечив. Вважає оскаржені рішення та протоколи такими, що не носять характеру обов'язкових до виконання ненормативних актів та можуть бути використані як доказ у справі про стягнення заборгованості. З огляду на наведене, позивач обрав невірний спосіб захисту свого права, тому у задоволенні позову просить відмовити.
Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.
Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 13.10.2010 р. №538, затверджено акт приймання-передачі відомчого житлового будинку №205 на вулиці Б. Хмельницького у власність територіальної громади міста Львова. За актом приймання-передачі від 13.10.2010 р. відомчий житловий будинок №205 на вулиці Б. Хмельницького передано у власність територіально громади міста Львова.
Представниками енергонагляду міських електромереж публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" проведено перевірку та встановлено факти самовільного підключення до електричної мережі енергопостачальника, споживання електричної енергії без договірних відносин. За результатами перевірки складено акти про порушення відповідачем Правил:
- №025385 від 25.08.2011 р., яким установлено факт порушення Правил за адресою: місто Львів, вулиця Б.Хмельницького, будинок 205. Представник позивача (головний інженер С. Копитко) відмовився від підпису вказаного акту, зауважень не подав;
- №025389 від 05.09.2011 р., яким установлено факт порушення Правил за адресою: місто Львів, вулиця Б.Хмельницького, будинок 205. Представником позивача (головний інженер С. Копитко) акт підписано, зауважень не подав.
Рішеннями комісії ПАТ "Львівобленерго" з розгляду актів про порушення "Правил користування електричною енергією" від 30.09.2011 р., оформленими протоколами №227 та №228, проведено нарахування обсягу та вартості не облікованої електроенергії.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Оскаржувані рішення комісії ПАТ "Львівобленерго" з розгляду актів про порушення ПКЕЕ та протоколи, якими оформлені ці порушення, не носять характеру обов'язкових до виконання ненормативних актів, а тому позов споживача про визнання їх недійсними є неналежним способом захисту прав судом в розумінні частини 2 статті 16 Цивільного кодекс України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України. При цьому суд виходив з таких доводів.
Предметом цього позову є визнання незаконним рішень комісії по розгляду актів про порушення споживачем Правил користування електричною енергією, оформлених протоколами №227 та №228 від 30.09.2011 р., позивач виходив з того, що згадане рішення є актом ненормативного характеру, який має обов'язковий характер для споживача щодо сплати вартості недоврахованої електричної енергії.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України. Одним із таких способів, як указано у пункті 10 частини 1 зазначеної статті, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 20 Господарського кодексу України серед актів, визнання незаконними яких передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. Тобто за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.
Отже, оскаржене рішення комісії по розгляду акту про порушення споживачем правил користування електричною енергією, оформлене протоколами №227 та №228 від 30.09.2011 р., не носить характеру обов'язкових до виконання ненормативних актів, а є лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання Правил користування електричною енергією.
Крім зазначеного, суд бере до уваги такі обставини.
Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.
Як убачається з висновків постанови Верховного суду України від 29.11.2010 року у справі №2-15/1783-2009, рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості надоврахованої спожитої електроенергії є оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розуміні частини 2 статті 20 Господарського кодексу України.
Водночас, відносини, які виникли між сторонами у справі відрізняються від тих, що описані в зазначеній постанові фактом укладення договору. Проте з пояснень представників сторін виникли не на підставі договору про постачання електроенергії, а тому прийняття оскаржуваних рішень не може бути визнано оперативно-господарською санкцією з таких підстав.
Згідно зі статтею 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції -заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Частиною 1 статті 236 Господарського кодексу України встановлено види господарсько-оперативних санкцій, серед яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у її першій частині, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
Відповідно до частини 1 статті 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною
За змістом частини 2 статті 237 Господарського кодексу України порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Таким чином, комплексний аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку, що оперативно-господарські санкції за своєю правовою суттю є санкціями (однак не заходами відповідальності), які застосовуються однією зі сторін господарського зобов'язання щодо іншої сторони з метою попередити або припинити порушення останнім зазначеного зобов'язання. При цьому застосування цих санкцій здійснюється в односторонньому, позасудовому порядку, без дозволу (погодження) будь-якого юрисдикційного органу, після порушення стороною господарського зобов'язання. Особливість оперативно-господарських санкцій полягає також у специфічному характері гарантій їх правильного застосування, який полягає у погодженні обома сторонами договору порядку їх застосування. Отже, враховуючи ті обставини, що господарські зобов'язання в силу статті 174 Господарського кодексу України виникають на підставі, зокрема, господарського договору чи безпосередньо із закону, проте порядок та конкретний вид оперативно-господарської санкції визначається спільно сторонами у договорі, застосовуватися та, відповідно, скасовуватися як оперативно-господарська санкція, може лише та, яка передбачена договором.
Враховуючи ту обставину, що між сторонами у справі не виникло договірних відносин, відповідачем не було застосовано до позивача оперативно-господарських санкцій, можливість скасування яких передбачена частиною 2 статті 237 Господарського кодексу України.
Судові витрати в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтями 20, 174, 235, 236, 237 Господарського кодексу України, статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2011 року.
Суддя Рим Т.Я.