91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
20.12.11 Справа № 11/153/2011.
За позовом Державного підприємства “Вугілля України”в особі філії “Донецьквуглезбут”, м. Донецьк
до Державного підприємства “Свердловантрацит”, м. Свердловськ Луганської області
про стягнення 628 грн. 80 коп.
суддя Москаленко М.О.
в присутності представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1, дов. № 15-09/117-Д від 15.09.2011;
від відповідача - ОСОБА_2, дов. № 14-221д від 09.06.2011;
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 628 грн. 80 коп., завданих відповідачем внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань.
В обґрунтування позову позивач послався на
Письмовим відзивом від 03.11.2011 № 9-1486 (том справи 1, а.с. 76-78) на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві підстав.
Крім того, у вказаному відзиві на позовну заяву відповідачем заявлене письмове клопотання про застосування зазначеного вище строку позовної давності (том справи 1, а.с. 78), внаслідок чого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши фактичні обставини справи, надані матеріали, вислухавши присутніх в судових засіданнях представників сторін, суд встановив такі обставини.
Між позивачем як Покупцем та відповідачем як Постачальником 04.02.2004 укладений договір постачання вугільної продукції № 10-08/1-ЕН (далі за текстом -договір) (том справи 1, а.с. 12 -15), за яким постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити вугільну продукцію (далі-вугілля) в асортименті, по реквізитах та з якісними характеристиками, приведеними в договорі.
Розділом 2 договору сторони визначили базові умови поставки, а розділом 3 -кількість, вимоги щодо якості, а також асортимент вугілля.
Відповідно до умов пункту 2.2 договору мінімальна норма відвантаження становить 4 напіввагони.
Відповідно до п. 4.1 договору приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р.: 116 та від 25.04.1966р. № ГІ7 з подальшими змінами та доповненнями, положеннями про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. № 888. ДСТУ 4096-2002 «Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети.
Як встановлено умовами пункту 2.9.1 договору, постачальник зобов'язаний провести з покупцем звіряння поставок вугілля по кількості та якості, підписати відповідний Акт звіряння поставок вугілля по кількості та якості, на основі якого скласти та підписати зі своєї сторони Акт прийняття-передачі вугілля і розрахунок знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля і передати його для підписання.
Вугілля приймається покупцем за вагою, вказаною в Акті звіряння, згідно пункту 2.9 договору, дані до якого вносяться шляхом проведення зважування на тензометричних терезах вантажоотримувача, які вчасно проходять перевірки Держстандарту України (пункт 4.2 договору). Маса вугілля в партії для розрахунків по поставках визначається на підставі даних, зазначених у залізничних накладних і результатів приймання за кількістю у вантажоотриувача з урахуванням норми нестачі згідно з «Правилами перевезення вантажів». У випадку виявлення розбіжностей у кількості вугілля між даними покупця та постачальника виклик представника постачальника для проведення спільного зважування є обов'язковим (пункт 4.2 договору).
На виконання умов укладеного сторонами у справі договору у вересні 2008 року на Придніпровську ТЕС ВАТ «Дніпроенерго»від ДП «Свердловантрацит»поступила вугільна продукція -вугілля марки АШ збагачене.
Вантажоотримувачем вугільної продукції є Придніпровська ТЕС, її структурний підрозділ ВАТ «Дніпроенерго»відповідно до договору поставки № ОЗ-ЕН/08 від 18.07.2007, укладеного між ДП «Вугілля України»та ВАТ «Дніпроенерго».
Відповідно до залізничних накладних № 50532012, № 50532016, № 50532017, № 50532026, № 50531494 ДП «Свердловантрацит»відвантажено 552 тони вугілля, вантажопідйомність вагонів складає 552 тон.
Як зазначає у позовній заяві позивач, фактична маса отриманого вугілля склала 509 тон згідно розрахунку (том справи 1, а. с. 2, абз. 3).
Відповідно до наявного у матеріалах справи Акту № 742 від 14.09.2008 встановлено нестачу вугілля, що прибуло у вагонах за залізничною накладною № 50532012 (том справи 1, а.с. 111). Актом встановлене порушення захисного маркування у вагонах, а також його відсутність (під час відправлення вагонів за вказаною залізничною накладною вантаж був промаркований катком-уплотнювачем з 4 бороздами, що підтверджено наявними у матеріалах справи довідками -том справи 1, а.с. 113).
На виконання умов укладеного сторонами у справі договору позивачем та відповідачем підписано Акт № 157 від 29.09.2008 приймання-передачі вугільної продукції (том справи 1, а. с. 135 -136), відповідно до якого відповідачем поставлено 20063, 240 тон вугілля.
В обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи позивачем надано акт приймання-передачі вугільної продукції від 29.09.2008 № 155/09/04-15, копії акту звірки по кількості та якості № 155/09/04-15 від 29.09.2008, розрахунку знижок/надбавок до акту приймання-передачі вугільної продукції № 155/09/04-15.
Вказані документи складені на виконання укладеного ВАТ «Дніпроенерго»та ДП «Вугілля України»договору № ОЗ-ЕН/08 від 18.07.2007, підписані представниками сторін вказаного договору, а саме ВАТ «Дніпроенерго»та ДП «Вугілля України».
Відповідно до Акту приймання-передачі вугільної продукції від 29.09.2008 № 155/09/04-15 (том справи 1, а.с. 137 -141) ВАТ «Дніпроенерго»у вересні 2008 року отримано 20063,240 тон вугілля, що повністю відповідає даним, зазначеним в Акті № 157 від 29.09.2008 приймання-передачі вугільної продукції (том справи 1, а. с. 135 -136), складеним та підписаним сторонами у даній справі, відповідно до якого відповідачем поставлено 20063, 240 тон вугілля.
Вказану в Актах кількість вугілля ВАТ «Дніпроенерго»та, відповідно, позивачем у справі прийнято без зауважень та заперечень, оплачено саме у тій кількості, яка зазначена в Актах.
Таким чином, про кількість поставленого вугілля за Актами приймання-передачі вугілля позивач дізнався з моменту підписання вказаних актів -29.09.2008.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2009 у справі № 1/198 (том справи 1, а.с. 21 -22) за позовом ВАТ «Дніпроенерго»до ДП «Вугілля України»з ДП «Вугілля України»стягнуто 6499 грн. 20 коп. збитків. Справа розглянута без участі ДП «Свердловантрацит». Як зазначено у мотивувальній частині вказаного судового рішення, стягнута рішенням суду грошова суду є збитками, пов'язаними з недовантаженням вугілля, відправленого кількома різними вантажовідправниками, у тому числі й ДП «Свердловантрацит». У рішенні встановлено, що маса відвантаженого вантажовідправниками вугілля не відповідає фактичній масі, встановленій електростанцією та зафіксованій в актах звіряння по кількості та якості.
Залізничних накладних, за якими вантажовідправником був відповідач у даній справі -ДП «Свердловантрацит», у судовому рішенні не зазначено. Вину ДП «Свердловантрацит»у нестачі поставленого вугілля рішенням суду не встановлено, як і не визначено конкретну суму збитків, спричинену вказаним вантажовідправником.
На адресу відповідача у справі позивачем 12.12.2008 надіслано письмову претензію № 4023/1К (том справи 1, а. с. 11) про сплату збитків за транспортування недопоставленого вугілля у розмірі 628 грн. 80 коп.
Вказана претензія позивача відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.
У відповідності з приписами ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) - є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача відшкодувати позивачу збитки внаслідок, зокрема, поставки вугілля за укладеним сторонами у праві договором.
Права і обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань визначені вказаним договором.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з приписами частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько -правової відповідальності учасника господарських правовідносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.
Позивач просить стягнути з відповідача 628 грн. 80 коп. збитків за недотримання останнім правил завантаження вагонів, які складаються з додаткової провізної плати за договором поставки вугільної продукції на адресу Придніпровської ТЕС ВАТ «Дніпроенерго»у вересні 2008 року.
Правовідносини між позивачем у даній справі та ВАТ «Дніпроенерго»врегульовані укладеним вказаними юридичними особами договором постачання вугілля № 03-ЕН/08 від 18.07.2007 (том справи 2, а.с. 6 -12).
Разом з цим позивач у даній справі не приймав участі у правовідносинах, що склалися за результатами здійснення перевезення вантажу за залізничними накладними № 50532012, № 50532016, № 50532017, № 50532026, № 50531494 (правовідносинах за договорами перевезення).
Акти приймання-передачі вугільної продукції від 29.09.2008 № 155/09/04-15, звірки по кількості та якості № 155/09/04-15 від 29.09.2008, розрахунок знижок/надбавок до акту приймання-передачі вугільної продукції № 155/09/04-15 складені на виконання договору № ОЗ-ЕН/08 від 18.07.2007, підписані представниками сторін по договору, а саме ВАТ «Дпіпроенерго»та ДП "Вугілля України", в той час як підставою позову є порушення умов іншого договору, який укладено між позивачем та відповідачем, а саме № 10-08/1-ЕН від 27.12.2007.
З наданих документів неможливо встановити, якими саме вагонами та в який саме час було поставлено вугілля меншої ваги, ніж зазначено в залізничних накладних.
Крім того, укладеним сторонами у справі договором, а. саме пунктом 2.1, передбачені умови постачання DDP назва місця призначення згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС у редакції 2000року. Відповідно до цих умов Постачальник зобов'язаний доставити товар до місця призначення, і тому всі ризики, пов'язані з втратою та псуванням товару до моменту передачі його Покупцю в місці призначення, покладаються на постачальника. Таким чином, незалежно від причин, які зумовили зменшення ваги товару, в тому числі і у зв'язку з втратою частини вантажу під час перевезення, тобто не з вини постачальника, постачальник отримує грошові кошти виключно за вугілля, яке фактично прийняте Покупцем в місці призначення (станція призначення залізниці). Акти приймання передавання вугілля, зазначені вище, лише підтверджують передавання вугілля у власність Покупця (п 2.8. договору) та його обов'язок з оплати фактично поставленого вугілля.
Відшкодування збитків у вигляді вартості залізничного тарифу можливе лише за наявності вини постачальника яка документально підтверджена (пункт 6.6 договору). Доказів вини відповідача у нестачі вугілля під час судового розгляду справи позивачем не надано. Не встанвоелно цього факту й у рішенні господарського суду міста Києва, зазначеному вище. Крім того, вказану справу господарським судом міста Києва розглянуто без участі ДП «Свердловантрацит».
Відповідно до п 4.1. договору приймання вугілля по кількості здійснюється у відповідності за вимогами Інструкції держарбітражу СРСР від 15.06.65 року № П-6. Пунктом 4.3. договору встановлено, що вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, зазначеною в залізничній накладній і масою, визначеною при прийманні не перевищує норми природних втрат і граничної розбіжності при визначенні маси нетто (1 %). Пункт 4.3. договору зобов'язує у випадку виявлення розбіжностей викликати представників Постачальника для проведення спільного зважування. Таким чином, оскільки приймання вугільної продукції по кількості здійснюється у відповідності до умов договору та Інструкції П-6, Покупець та/або вантажоотримувач при прийманні продукції від органів транспорту в обов'язковому порядку повинен виконувати встановлені вимоги. Отже п 4. Інструкції П-6 зобов'язує підприємство-отримувача при прийманні вантажу від органів транспорту у відповідності до діючих на транспорті правил перевезення вантажів перевірити забезпечена лі схоронність вантажу при І перевезенні, а саме: а) перевірити стан вагону, наявність захисного маркування вантажу. У всіх випадках, коли при прийманні вантажу від органу транспорту встановлено невідповідність найменування та ваги вантажу, отримувач зобов'язаний потребувати від органу транспорту складання комерційного акту (п 5. Інструкції). У всіх випадках (за участю та без участі представника вантажовідправника) при прийманні продукції складається акт приймання продукції по кількості в якому зазначається в тому числі, але не виключно, номер та дата комерційного акту у разі його складання органом транспорту, дані які необхідно вказати в акті для підтвердження недостачі, висновок про причину і місто виникнення недостачі.(п 25 Інструкції). Отже, тільки документи які складені в момент прийняття продукції від органу транспорту та які складені у відповідності до Інструкції Держарбітражу П-6, та умов договору можуть свідчити про те що ДП "Свердловантрацит" завантажило вугілля у вагон менш ніж його вантажопідйомність, і тому має місце порушення договірних зобов'язань з боку ДП "Свердловантрацит", яке стало причиною виникнення збитків у ДП "Вугілля України".
Приймання продукції за кількістю відповідно до вимог Інструкції П-6, як це передбачено умовами укладеного сторонами у справі договору, не здійснювалося.
Відповідно до п 28 правил приймання вантажу до перевезення (наказ МТУ від 21.11.200року № 644), вантажі завантажені відправниками у вагони відкритого типу (напіввагони тощо) приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагону, його маркування (у тому числі захисного). Залізниця вагони прийняла до перевезення без зауважень та з нанесенням відповідного маркування. За незбереження (нестачу) вантажу прийнятого до перевезення відповідальність несе залізниця (ст 113 Статуту залізниць).
Як встановлено під час прийняття вантажу вантажоотримувачем, захисне маркування було пошкоджене, а на деяких вагонах повністю знищене, що надає підстави для висновку про відсутність вини відповідача у нестачі вантажу.
Відповідно до ст. 614 Цивільного Кодексу України відповідальність за порушення зобов'язання несе особа лише за наявності ії вини (умислу або необережності).
З урахуванням зазначеного вище суд доходить висновку про те, що позивачем належними доказами, відповідно до приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено вини відповідач у нестачі вантажу та, відповідно, вини відповідача у понесенні позивачем витрат на перевезення вантажу, а також не доведено обов'язку відповідача відшкодовувати витрати, які позивач повинен нести за договором, укладеним з іншою юридичною особою -ВАТ «Дніпроенерго».
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Однак, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке і є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
Позивач в обґрунтування зазначених позовних вимог посилається, зокрема, на неналежне виконання відповідачем обов'язків за укладеним сторонами у справі договором постачання вугілля.
При цьому належних і допустимих доказів в підтвердження порушення (неналежного виконання) відповідачем зобов'язань за вказаним договором позивач суду не подав.
За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими.
Водночас матеріали справи свідчать, що позивачем пропущений строк позовної давності за вимогою про стягнення збитків внаслідок недопоставки вугілля.
Про кількість поставленого вугілля за Актами приймання-передачі вугілля від 29.09.2008 № 155/09/04-15 (том справи 1, а.с. 137 -141), № 157 від 29.09.2008 приймання-передачі вугільної продукції (том справи 1, а. с. 135 -136), позивач дізнався з моменту підписання вказаних актів -29.09.2008.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Строки позовної давності мають загальний характер, оскільки поширюються на всі правовідносини за винятком спеціально обумовлених в законі.
Загальний строк позовної давності встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України та складає 3 роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові .
Відзивом на позовну заяву відповідачем заявлено вимогу про застосування до правовідносин сторін у справі позірної давності.
Право на пред'явлення даного позову пов'язується з фактом порушення відповідачем укладеного сторонами у справі договору, а не з прийняттям рішення господарським судом м. Києва у справі № 1/198, як помилково вважає позивач.
Правила статей 1191 Цивільного кодексу України, 228 Господарського кодексу України щодо зворотної вимоги (регресу) до правовідносин сторін, між якими існують договірні стосунки у сфері господарювання, не застосовуються (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2010 у справі №19/180).
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про необґрунтованість позову та необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з покладенням на позивача судових витрат в порядку вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні 20.12.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дата складення та підписання повного рішення -26.12.2011.
Суддя М.О. Москаленко