27 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі головуючого: Бондаренко Н.В.
суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.
секретар судового засідання Приходько Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Органи опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області та Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області, про визначення місця проживання дітей,
Рішенням Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Органи опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області та Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області, про визначення місця проживання дітей задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводив, що визначення місця проживання дітей разом з матір'ю буде суперечити їх інтересам, зокрема негативно позначиться на їх фізичному та психічному розвитку.
Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей разом з матір'ю, місцевий суд виходив з того, що це буде відповідати їх інтересам.
Однак з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.
Як видно з матеріалів справи, позивачка обґрунтовувала свій позов тим, що відповідач перешкоджає їй спілкуватися з дітьми. Окрім того, вважала, що проживання дітей разом з батьком негативно вплине на їх виховання та здоров'я.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Проте обставин, на які позивачка покликалася у своїй позовній заяві, у даній справі не встановлено.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Згідно зі ст. 19 СК України про розгляді спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Зі справи вбачається, сторони від шлюбу мають сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
З пояснень сторін та інших матеріалів справи вбачається, що в лютому 2010 року сторони розлучилися, після чого відповідач разом з трьома дітьми залишив позивачку у м. Почаїв Тернопільської області і переїхав на постійне проживання до своїх батьків у с. Рідків Радивилівського району Рівненської області.
Таким чином, всі троє дітей постійно проживають разом із батьком, починаючи з весни 2010 року і по даний час тобто біля 2 років.
Позивачка у жовтні 2010 року (через 7 місяців після розлучення з чоловіком та дітьми) приїхала в с. Рідків Радивилівського району, де проживала з ними до березня 2011 року, після чого дітей і колишнього чоловіка сама залишила і переїхала на постійне місце проживання в с. Затишшя Кременецького району Тернопільської області, де з тих пір і мешкає.
Як пояснив неповнолітній ОСОБА_5 в судовому засіданні суду першої інстанції, він з осені 2009 року проживає у сім'ї батька, умови проживання його повністю задовольняють, батько добре доглядає за ним та його сестрами. Матір з весни 2009 року разом з ними не проживає та з того часу до них не приїжджає. Він бажає продовжувати проживати у сім'ї батька.
З пояснень, наданих малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., в місцевому суді, також убачається, що вона бажає проживати саме з батьком, до матері переїжджати не хоче.
З висновку органу опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області, який відповідає вимогам закону, підписаного Рідківським сільським головою Войтишин Л.Г. як головою цього органу, наданого на вимогу апеляційного суду, вбачається, що батько разом із дідом і бабою створив дітям хороші умови для проживання, навчання і виховання. Діти дбайливо доглянуті, після їх переїзду з Тернопільської області стали краще вчитися, поліпшився стан їхнього здоров'я. Відповідач, на відміну від позивачки, яка жодного разу не була у школі, де навчаються її діти, постійно відвідує школу, відповідально ставиться до навчання і виховання своїх дітей.
За висновком органу опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області усіх трьох дітей сторін у справі необхідно залишити на проживання разом із батьком.
Окрім того, з наданих Рідківською загальноосвітньою школою I-II ступенів Радивилівського району Рівненської області характеристик на дітей - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, також слідує, що батько постійно цікавиться навчанням своїх дітей, відповідально ставиться до їх виховання, та що з часу приходу у школу і за період навчання та проживання у сім'ї батька діти стали відкритіші, краще засвоюють навчальний матеріал, характеризуються з позитивного боку. Матір дітей за час навчання їх у школі жодного разу шкільним життям дітей не цікавилася.
Відповідач у справі займається особистим підсобним господарством, за яким рахується близько 5 га землі, що обробляється трактором Т-25, який є у господарстві, утримує трьох коней, трьох корів, трьох телят, десятеро свиней, птицю тощо.
Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації.
Проте у даній справі безспірно встановлено, що діти давно вже розлучені з матір'ю, яка двічі добровільно з ними розлучалася (перший раз після розлучення з чоловіком, а другий -внаслідок повернення на постійне проживання у Тернопільську область) і тривалий час зі своїми дітьми взагалі не проживає, лише інколи спілкуючись з ними по телефону, що свідчить про її неналежне ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків.
Доказів про те, що відповідач перешкоджає їй спілкуватися з дітьми, позивачкою суду не надано, їх у матеріалах справи немає.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що у місцевого суду не було достатніх фактичних і правових підстав для часткового задоволення позову про визначення місця проживання дітей (які вже звикли до оточуючого їх середовища, і в якому вони перебувають уже тривалий час) разом із матір'ю.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до принципів 4 і 7 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом батьків.
У справі безспірно встановлено, що діти сторін у справі є більш прихильними до батька, який краще за матір дітей ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків та бажають проживати саме з батьком, що, на переконання колегії суддів, є достатньою підставою для залишення їх із ним.
Позивачка не оспорює місце проживання старшого сина з батьком, хоч розлучення сестер з їхнім старшим братом апеляційний суд вважає недоцільним та неприпустимим.
У зв'язку з викладеним ухвалене місцевим судом рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення в частині, що стосується позовних вимог про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Керуючись ст. 161 СК України, ст. ст. 10, 60, 303, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року в частині визначення місця проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н., з ОСОБА_2 скасувати.
В задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді