26 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Боймиструка С.В., Мельника Ю.М., Рожина Ю.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 06 липня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Рівненської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної разової допомоги до 5 травня, -
08 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому вказував, що всупереч вимогам ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ відповідач в 2004-2009 роках не виплатив йому в установлених цими нормами розмірах державну грошову допомогу до 5 травня, як інваліду війни ІІ групи, а тому просив стягнути з відповідача недоплачену щорічну одноразову допомогу до 5 травня за 2004-2009 роки в сумі 15370 грн. 08 коп. та зобов'язати нараховувати дану допомогу в подальшому.
Рішенням Рівненського міського суду від 06 липня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної разової допомоги до 5 травня відмовлено.
В поданій на дане рішення апеляційній скарзі позивач посилається на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального права. Вказує, що відмовивши йому у позові, суд порушив вимоги ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
З цих підстав просить рішення Рівненського міського суду від 06 липня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга
задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є інвалідом війни ІІ групи (а.с.4) і згідно з ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у відновленій редакції) він має право на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що допомога до 5 травня за 2004-2009 роки виплачувалась відповідно до норм Законів про держбюджет за вказані роки і на момент виплати ці норми були діючими і саме вони підлягали до застосування, як норми закону, що регулюють конкретну сферу суспільних відносин, оскільки були прийняті пізніше та автоматично скасовували дію однопредметного акту, зокрема дію ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватись положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Так, ст. 44 ЗУ "Про державний бюджет на 2004 рік" було визначено, що виплата щорічної разової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни II групи здійснювалась в розмірі 160 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачу в 2004 році була виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня в розмірі 160 грн. (а.с.5).
Стаття 44 ЗУ "Про державний бюджет на 2004 рік" була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України № 20/рп від 1 грудня 2004 року після проведення вказаної виплати. Тобто на момент проведення виплати до 5 травня, відповідач діяв правомірно.
Статтею 34 ЗУ "Про державний бюджет на 2005 рік" було визначено, що виплата щорічної разової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни II групи здійснювалась в розмірі 330 грн.
Статтею 30 ЗУ "Про державний бюджет на 2006 рік" було визначено, що виплата щорічної разової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни II групи здійснювалась також в розмірі 330 грн.
Справа № 22-а- 2241/2011р. Головуючий в суді 1 інст.: Дужич С.П.
Суддя - доповідач: Боймиструк С.В.
Ці норми бюджету за 2005-2006 роки неконституційними не визнавалась.
Статтею 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІ групи здійснювалася в розмірі 360 грн.
Позивачу в 2007 року щорічна разова грошова допомога до 5 травня була виплачена (перерахована) 15 квітня 2007 року в розмірі 360 грн., тобто відповідно до ЗУ "Про державний бюджет України на 2007 рік".
Пункт 13 ст.71 ЗУ "Про державний бюджет на 2007 рік", яким зупинялась дія ст.13 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", була визнана неконституційною після проведення вказаної виплати Рішенням Конституційного Суду України № 6/рп від 9 липня 2007 року. Тобто на момент проведення виплати до 5 травня, відповідач діяв правомірно.
Відповідно до п.20 розділу II Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України " частину 5 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту" було викладено в новій редакції, згідно якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою КМ України від 12 березня 2008 року № 183 було передбачено, що інвалідам війни II групи щорічна разова грошова допомога до 5 травня у 2008 році встановлена в сумі 400 грн.
10 квітня 2008 року позивачу була виплачена (перерахована) щорічна разова грошова допомога до 5 травня в розмірі 400 грн.
Пункт 20 розділу II Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ", яким ч. 5 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту" було викладено в новій редакції, був визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України № 10/рп від 22 травня 2008 року після проведення вказаної виплати. Тобто на момент проведення виплати до 5 травня, відповідач діяв правомірно.
Відповідно до ст.71 ЗУ "Про державний бюджет на 2009 рік", надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Постановою КМ України від 18 березня 2009 року № 211, було установлено, що у 2009 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема інвалідам війни ІІ групи здійснюється в розмірі 430 грн.
Зазначені вище стаття бюджету та постанова уряду неконституційними не визнавались.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони , інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення про їх неконституційність.
Зазначене свідчить , що на час виплати позивачу, як інваліду війни II групи , щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2009 роки, розмір такої виплати був встановлений законами України про державні бюджети на ці роки, що додатково, поряд з нормами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” регулювали відносини з виплати зазначеної допомоги і такі норми на час виплати не були ні відмінені, ні визнані неконституційними.
Оскільки відповідач виплачував позивачу щорічну разову грошову допомогу згідно вимог законів України про державні бюджети на 2004-2009 роки, які були прийняті пізніше від ЗУ "Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту" та пріоритетними до застосування, то на той час дії відповідачів повністю узгоджувались з вимогами законодавства і це вказує, на те що суб'єкт владних повноважень діяв на підставі та в спосіб передбачений законом, тобто правомірно.
Оскільки постанова суду першої інстанції була ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, наведених у ній, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. 195, 197 , п.1 ч.1 ст. 198 , ст. 200 , ст. 206, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 06 липня 2010 року - залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили .
Судді: