27 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Демянчук С.В.
суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,
секретаря судового засідання: Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
В грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ квартири АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, по 1/2 частині кожному, визнавши за нею право власності на 1/2 частину даної квартири.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що з відповідачем по справі перебуває в зареєстрованому шлюбі з 28 травня 1983 року. Під час шлюбу ними придбано квартиру АДРЕСА_1 згідно договору обміну від 11 липня 1995 року.
Свої позовні вимоги позивачка неодноразово змінювала. В уточнених вимогах просила визнати за нею та ОСОБА_2 ідеальні частки по 1/2 квартири АДРЕСА_1, яка є об"єктом спільної сумісної власності подружжя і залишити дане майно у спільній частковій власності.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено без всебічного та повного з'ясування обставин та із порушенням норм _____________________________________________________________________________________
Справа №22-2281/11 Головуючий у суді 1 інстанції: Калюжний А.Є.
Доповідач : Демянчук С.В.
процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Вказує, що судом першої інстанції взагалі не взято до уваги ті обставини, що у зв'язку з народженням сина ОСОБА_4, вони, як сім'я, вирішили збільшити своє житло. Вказаний факт був підтверджений відповідачем в судовому засіданні.
Зазначає, що 11 липня 1995 року ними в інтересах сім'ї на відповідача було укладено договір обміну з однокімнатної квартири АДРЕСА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а тому дана квартира являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того вказує, що у відповідності до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що за час спільного шлюбу вони, як подружжя, за спільні кошти добудували однокімнатну кооперативну квартиру, яку згідно договору обміну 11 липня 1995 року обміняли із доплатою на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Сума доплати становила 3 тисячі доларів США, які надали її родичі ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає розподілу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Оскільки на час розгляду справи згідно висновку № Е-01/11 від 04 березня 2011 року дійсна вартість спірної квартири становить 193 820 грн. та поділу не підлягає, тому вказана сума значно перевищує суму, яку відповідач отримав у спадщину. Висновок суду першої інстанції про те, що вартість квартири збільшилась не істотно є надуманим та безпідставним.
Просила скасувати рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2011 року та ухвалити нове рішення яким визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на 1/2 даної квартири, тобто ідеальну частку.
В поданих на апеляційну скаргу запереченнях ОСОБА_2 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу повністю, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
ОСОБА_2 та його представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликався на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира не підлягає під ознаки спільної сумісної власності подружжя, є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2, оскільки право власності на неї відповідач набув в результаті обміну квартир .
Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція, оскільки такий висновок суду ґрунтується на вимогах закону та здобутих доказах.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що батьку відповідача, ОСОБА_7, належало паєнакоплення в сумі 3322 крб. 92 коп., яке знаходиться в кооперативі «Космос» в АДРЕСА_2. Паєнакоплення належало йому на підставі довідки будівельно-житлового кооперативу «Космос» м. Здолбунів від 10 жовтня 1984 року № 14.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину, отримав свідоцтво про право на спадщину.
Повна вартість квартири становила 4514 крб. 07 коп.. За життя батьком відповідача було сплачено 3322 крб. 92 коп., тобто 73,6 % від загальної вартості квартири.
Під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 (шлюб зареєстрований в 1983 році) ОСОБА_2 сплачено залишок коштів за квартиру в сумі 1191 крб. 15 коп., що становить 26,4 % всієї вартості квартири.
Відповідно до договору обміну від 11 липня 1995 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, проведено обмін без доплати належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_1 Рівненської області, яка належала ОСОБА_8 та ОСОБА_9.
За вказаних обставин не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст.11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом /ст. 60 ЦПК/ покладено на сторони.
Однак, належних та достатніх доказів, заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду, ОСОБА_1 суду не надала.
Так, не підтверджені належними доказами доводи позивачки про те, що при обміні спірної квартири мала місце доплата в сумі три тисячі доларів США, оскільки письмовий нотаріально посвідчений договір обміну квартир таких відомостей не містить. Навпаки, в п.4 договору зазначено, що обмін проводиться без доплати.
Відсутні в справі і докази того, що вартість спірної квартири істотно збільшилася після її придбання.
Окрім того, як пояснив відповідач, позивачка не має претензій щодо суми внесеної спільно в рахунок оплати порередньої квартири / оплата вартості якої спільно проводилася в розмірі менше ніж 1/4 її частки/ , оскільки в будь-якому варіанті вона відмовилася від отримання компенсації.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, виходячи з меж позовних вимог, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий суддя: С.В. Демянчук
Судді : Н.В. Бондаренко
С.С.Шимків