20 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Демянчук С.В.
суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.
при секретарі: Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, тобто таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин справи та через невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що по справі посмертна судово-психіатрична експертиза в порушення положень ст.7 Закону України "Про судову експертизу" проведена комунальним закладом, а не державною установою. На думку апелянта такий заклад не мав права проводити експертизу по справі.
Окрім того вважає, що висновок експертизи викликає сумнів, оскільки він суперечить епікрізу хвороби його покійного батька.
Вказує, що висновок суду про відмову в позові грунтується лише на висновку зазначеної експертизи, без врахування сукупності доказів по справі.
Просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений 16 листопада 2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2
Справа № 22-2349/2011 Головуючий в 1 інстанції: Ковальов І.М.
Доповідач: Демянчук С.В.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтрималв апеляційну скаргу в повному обсязі.
Відповідач апеляційну скаргу не визнав. Вважає висновки суду першої інстанції правильними. Просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що спірний заповіт, посвідчений особою яка мала на це право та у відповідності до вимог чинного Законодавства України, зокрема Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст. 207, 225, 1235, 1247, 1248, 1257 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За встановлених обставин, суд першої інстанції обгрунтовано не знайшов підстав вважати, що правочин (заповіт) ОСОБА_5 вчинив у момент, коли він не усвідомлював значення своїй дій та/або не міг керувати ними немає, і дані підстави позивачем та його представником у судовому засіданні не доведені, судом встановлено, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Разом з цим, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що не знайшли свого підтвердження і доводи позивача щодо того, що посмертна судово-психіатрична експертиза проведена з порушенням вимог Закону України «Про судову експертизу»від 25 лютого 1994 року №4038-ХІІ, а саме не належним закладом, оскільки, відповідно до ст.7 вищезазначеного Закону України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за №705/3145) судово-експертна діяльність може здійснюватися на підставі спеціального дозволу установленому Міністерством охорони здоров"я України, до числа яких відноситься і Центр психічного здоров"я населення, експерти якого мають кваліфікацію судових експертів.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є заповіту складений в м. Рівне 16 листопада 2009 року від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, який на випадок своєї смерті зробив розпорядження на все його майно, яке на день його смерті належатиме , в чому б воно не заключалось і де б воно не знаходилось, а також все те, на що він за законом буде мати право, в тому числі на належну йому на праві власності АДРЕСА_1 , він заповів своїй дружині ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зміст ст.ст.1241,1243,1253,1254,1307 ЦК України йому нотаріусом роз'яснено. Заповіт складено та записано за допомогою загальноприйнятих технічних засобів 16 листопада 2009 року о 15.25 год.
Заповіт складено та підписано в 2-х примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори приватного нотаріуса ОСОБА_4, а другий, викладений на бланку нотаріальних документів ВМО №744778, видається заповідачу ОСОБА_5.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не може сам прочитати і підписати текст заповіту, згідно зі ст. 1253 ЦК України заповіт посвідчено в присутності свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зачитали цей заповіт уголос та поставили свої підписи на ньому. Свідкам роз'яснено зміст ст. 1255 ЦК України про те, що вони не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту та йото змісту.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 був важкохворим і не міг підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та в його присутності текст заповіту підписала ОСОБА_8
З висновку акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 14 квітня 2011 року, проведеного судово-психіатричною експертною комісією у складі: голови ОСОБА_9, членів комісії ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_5 станом на день укладання заповіту 16 листопада 2009 року перебував в стані астенії, зумовленої соматичною патологією, що не носило характеру психотичного розладу чи недоумства, і не позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Даних за перебування ОСОБА_5 на час укладання заповіту в сопорозному стані немає.
Допитані в судовому засіданні приватний нотаріус ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 суду підтвердили, що ОСОБА_5 висловив своє волевиявлення зрозуміло, вів себе адекватно, на питання відповідав чітко, в момент підписання заповіту в сопорозному стані не перебував і сумнівів у дійсному волевиявленню заповідача ні у кого не виникало.
Самі по собі твердження свідка лікуючого лікаря ОСОБА_12 не є належним та достатнім доказом в підтвердження того, що покійний ОСОБА_5 перебував в супорозному стані, не можуть спростувати сукупність наведених доказів, котрі свідчать, що складений заповіт не відповідав дійсному волевиявленню ОСОБА_5. Окрім того, даний свідок пояснила, що стверджувати чи міг ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не може, оскільки вважає це компетенцією лікаря-психіатра.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_5 при вчиненні заповіту не страждав стійким розладом здоров'я, яке б позбавляло його можливості розуміти значения свох дій та керувати ними, тобто його волевиявлення шодо заповітного розпорядження було вільним i відповідало його волі, доказів, які б спростовували висновки суду, стороною позивача не представлено, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням вірно встановлених фактичних даних та відповідних ним правовідносин, судова колегія вважає оскаржуване рішення суду правильним по суті та ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких належних та, заслуговуючих на увагу доказів, які б спростовували висновки суду, ОСОБА_1 суду не надав.
Належними і допустимими доказами в передбаченому законом порядку, позивач висновки суду не спростував.
Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2011 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий суддя: С.В.Демянчук
Судді : Н.В. Бондаренко
С.С. Шимків