Красилівський районний суд Хмельницької області
Справа № 2-а-784/11
05.04.2011 м.Красилів
Красилівський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Красняка В.І., при секретарі Федченко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Красилові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання зробити перерахунок пенсії як дитині війни,
встановив :
15 березня 2011 року позивач звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області (далі УПФ) про визнання неправомірними дій та зобов'язання зробити перерахунок пенсії як дитині війни. В обґрунтування позовних вимог, які вона уточнила в судовому засіданні, позивачка посилається на те, що згідно ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” №2195-ІV від 18.11.2004 року (Далі Закон №2195-ІV) вона належить до категорії громадян України „дитина війни” і на підставі ст. 6 вказаного Закону вважає, що має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Частиною 2 ст. 3 Закону №2195-ІV передбачено, що державні соціальні пільги дітям війни встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Однак, вказані вимоги Закону не виконуються відповідачем до цього часу. Позивачка вважає, що такі дії УПФ порушують її права та просить їх захистити в заявлений нею спосіб.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності та заперечення проти позову. Як вбачається із вказаного заперечення, відповідач просив відмовити в позові з тих підстав, що на законодавчому рівні не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином обчислювати його розмір підвищення за відсутності поняття „мінімальна пенсія за віком”, як розрахункової величини. Через відсутність належного фінансування відсутня можливість УПФ здійснювати щомісячну виплату для позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Крім того, зазначив, що позивач пропустив строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, просив з цих підстав відмовити в позові.
Враховуючи наведене та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою суду від 16 березня 2011 року частина позовних вимог щодо визнання неправомірними дій та зобов'язання зробити перерахунок пенсії як дитині війни з 01 січня 2006 року до 15 вересня 2010 року - залишені без розгляду.
Згідно зі ст. 1 Закону №2195-ІV дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивачка є дитиною війни в розумінні вказаного Закону, що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом №2195-ІV, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону, що відповідачем не оспорюється.
Як вбачається із ст. 6 Закону України ”Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, непрацездатні громадяни мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
На момент звернення позивачки до суду, нарахування їй підвищення до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Статтею 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень ст. 6 Закону №2195-ІV (в редакції від 22.05.2008 року) та ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 162 КАС України суд при вирішення справи може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На думку суду порушене право позивача слід захистити таким чином, щоб запобігти виникненню умов, які становлять таке порушення та не допустити подальшого існування таких умов.
З цих підстав суд вважає за необхідне зобов'язати УПФ нараховувати та щомісячно виплачувати передбачену ст. 6 Закону №2195-ІV державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком починаючи з 15 вересня 2010 року і по день припинення права на таку допомогу.
Керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд на підставі п.1 ч.2. ст.256 КАС України вважає за необхідне з власної ініціативи звернути постанову до негайного виконання.
Оскільки суд задовольняє позов, то з відповідача, згідно із ст. 89 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України 3 гривні 40 копійок у відшкодування судового збору.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.19,22,46 Конституції України, ст. ст.1,2,3,6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України „Про прожитковий мінімум”, ст.ст. 7- 14, 18, 19, 23, 71, 89, 94,97,143, 158, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі щодо відмови нарахування і виплати підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Красилівському районі Хмельницької області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 15 вересня 2010 року по день припинення права на таку допомогу з урахуванням виплачених сум.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 3 гривні 40 копійок.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області виконати постанову негайно.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана через Красилівський районний суд до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлений 06 квітня 2011 року.
Суддя:В. І. Красняк