20 жовтня 2011 р. < Текст >Справа № 53733/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Дяковича В.П.,
суддів - Обрізко І.М., Яворського І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області на постанову Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2011 року у справі № 2а-156/11/0705 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -
ОСОБА_1 20.01.2011 року звернулась з позовом, яким просила поновити їй строк звернення до суду, визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити на її користь підвищення до пенсії дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2008-2010 роки і виплачувати таке підвищення надалі.
Постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 20.07.2010 року по 25.02.2011 року; в решті позову відмовлено.
Постанову в апеляційному порядку оскаржили сторони.
Позивач оскаржила постанову в частині відмови в позові. Вваж є її незаконною та необґрунтованою, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вона не пропустила строку звернення до суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія, не нарахована та невиплачена своєчасно з вини органу, який призначає та виплачує пенсію, стягується без обмеження будь-яким строком. Такі ж норми містить ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Право на звернення до адміністративного суду із зазначених позовом в неї виникло 09.09.2010 року, коли згідно з рішенням Конституційного Суду України спори з приводу соціальних виплат були віднесені до юрисдикції адміністративний судів. Крім того, обмеження строку звернення до суду із позовами про стягнення соціальних виплат суперечить вимогам ст. ст. 22, 55, 64 Конституції України.
Відповідач оскаржив постанову в частині задоволення позовних вимог оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову і прийняти нову, якою відмовити в позові повністю. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.
Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни, з врахуванням вимог ст. ст. 99, 100 КАС України, підлягають задоволенню, починаючи з 20.07.2010 року, оскільки Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010 році повинен був діяти відповідно до приписів діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак суд першої інстанції безпідставно зобов'язав відповідача нараховувати і виплачувати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» лише до дня прийняття постанови - 25.02.2011 року, оскільки визначення періоду, за який необхідно здійснювати перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивачу, є безпідставним та суперечить самій правовій природі інституту призначення, перерахунку та виплати пенсії. Такі виплати позивачу слід здійснювати до настання обставин, з якими законодавство пов'язує зміну чи припинення виплат.
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив в позові в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.06.2008 року по 19.07.2010 року в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Оскільки позивач звернулась до суду 20.01.2011 року та не навела причин поважності пропуску строку звернення до суду, позовні вимоги за період з 01.06.2008 року по 19.07.2010 року слід залишити без розгляду.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що на спірні правовідносини відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не поширюється строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено виплату пенсії за минулий час без обмеження у часі лише в разі її попереднього нарахування. Оскільки суми належної позивачу як дитині війни пенсії нараховані не були, а тому на спірні правовідносини положення ст. 46 зазначеного Закону також не поширюються.
Також безпідставними є доводи позивача про те, що право на звернення до адміністративного суду із зазначених позовом в неї виникло 09.09.2010 року, коли згідно з рішенням Конституційного Суду України спори з приводу соціальних виплат були віднесені до юрисдикції адміністративний судів, оскільки визначення предметної підсудності спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, не має відношення до перебігу строку звернення до суду.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 160, 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2011 року у справі № 2а-156/11/0705 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 червня 2008 року по 19 липня 2010 року включно - залишити без розгляду.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області нараховувати та виплачувати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 20 липня 2010 року, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
ГОЛОВУЮЧИЙ: В.П. ДЯКОВИЧ
СУДДІ І.М. ОБРІЗКО
І.О. ЯВОРСЬКИЙ