ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
23 листопада 2011 року 11:46 № 2а-3317/11/2670
23 листопада 2011 рокуСправа №2а-3317/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі Головуючого судді Качур І.А., суддів Келеберди В.І., Шарпакової В.В., при секретарі Хрімлі К.О. за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1
від позивача: ОСОБА_2(дог. від 09.03.2011р.);
від відповідача1,2: ОСОБА_3 (дов. від 30.12.2010р. №11/1-10.21/17315);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби, Київської регіональної митниці про визнання незаконним та скасування наказу.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.11.2011 року в 11 год. 46 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної митної служби (надалі -відповідач-1), Київської регіональної митниці (надалі -відповідач2) про визнання протиправною та скасування постанови від 11.06.2009р.
Позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог заявлено про:
- визнання протиправним та скасування наказу відповідача1 від 18 лютого 2011р. №226-к ,,Про звільнення ОСОБА_1,,;
- поновлення позивача на посаді, яка відповідає раніше займаній посаді, а саме на посаді начальника митного поста «Київ-Західний»відповідача2 та допущення до негайного виконання;
- зобов'язання Голови Державної митної служби України видати наказ про поновлення позивача на посаді, яка відповідає раніше займаній посаді, а саме посаді начальника митного поста «Київ-Західний»відповідача2 та допущення до негайного виконання;
- стягнення з відповідача2 на користь позивача середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 18.02.2011р. до дня поновлення на роботі у розмірі 60 910, 60 грн. та допущення до негайного виконання стягнення у межах суми однієї місячної заробітної плати;
- стягнення з відповідача2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15 000, 00 грн.;
- стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що оспорюваний наказ прийнятий відповідачем під час перебування позивача на лікарняному, що відповідно до норм чинного трудового законодавства категорично не допускаться. Окрім того позивач звертав увагу суду на те, що відповідачем порушені інші грубі порушення норм чинного законодавства, зокрема, процедура доведення позивачу змісту наказу про звільнення. Просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що під час проведення процедури звільнення ним дотримувалися приписи чинного законодавства, тому на його думку оскаржуваний наказ є правомірним та таким, що підлягає скамування. У задоволені позову просив відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позову, з огляду про наступне.
Матеріалами справи встановлено, що позивач з 1989 року працював у митних органах України. У 2003 році згідно наказу Київської регіональної митниці № 52К від 29.01.2003 р. був призначений на посаду Начальника вантажного відділу № 5 Київської регіональної митниці.
Наказом від 18 лютого 2011 року (надалі - Наказ) позивач був звільнений із займаної посади, про своє звільнення дізнався з телефонної розмови, будучи на лікарняному. При цьому, до подачі позовної заяви ( станом на 10.03.2011) позивач не отримав копію наказу про звільнення.
Як вбачається із матеріалів справи, з квітня 2010 року позивач у зв'язку з незадовільним станом здоров'я перебував на лікарняному: спочатку у зв'язку із стаціонарним лікуванням в Інституті кардіології ім. Стражеско з діагнозом стенокардія напруги ФК II, гіпертонічна хвороба 2 ступеня, гіпертрофія лівого шлуночку СН 1 ступеня та ін., а з червня 2010 року - перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з проведенням операції на колінному суглобі та тривалим періодом реабілітації. Зважаючи на специфіку травми позивача, він двічі проходив медико-соціальну експертизу, за результатами якої позивачу спочатку було продовжено строк перебування на лікарняному у зв'язку зі складністю отриманої травми, а згодом було встановлено третю групу інвалідності.
При цьому, протягом всього періоду перебування позивача на лікарняному, ним вчасно передавались до відділу кадрів відповідача-2 листи непрацездатності.
10 грудня 2010 року позивач вийшов на роботу, однак, йому було вчинено перешкоди у вступі до його робочого місця (відповідальна особа за ведення обліку виходу на роботу працівників безпідставно відмовлялася зробити позначку про вихід позивача на робоче місце), адже на його посаді з невідомих причин перебувала інша особа. В цей же день позивача - несподівано було повідомлено про реорганізацію в Київській регіональній митниці.
18 лютого 2011 року позивач вийшов на робоче місце: спершу намагався оформити у відділі кадрів лікарняний лист та відповідні документи про присвоєння третьої групи, після чого намагався приступити до виконання своїх - трудових обов'язків за займаною посадою начальника відділу митного оформлення № 5 Київської регіональної митниці. Однак, знову ж таки так і не зміг приступити до фактичного виконання своїх трудових обов'язків у зв'язку з вчиненими йому перешкодами у вступі до його робочого місця (кабінету), внаслідок того, що посаду начальника відділу митного оформлення № 5 Київської регіональної митниці стала обіймати інша особа. На протязі всього - робочого дня 18 лютого 2011 року позивача так і не поставили до відома, на якій саме підставі його фактично було відсторонено від виконання трудових обов'язків.
Після завершення робочого дня (18.02.2011р.) позивач звернувся до лікаря, який наполягав на його госпіталізації, з 21.02.2011р. позивач перебував на госпіталізації.
В ході судового розгляду справи встановлено, що 21.02.2011р. позивача у телефонному режимі повідомили про те, що з 18.02.2011р. його звільнено внаслідок реорганізації та скорочення штату, проте у дійсності позивач був присутній на робочому місці, при цьому ніхто офіційно не поставив до відома про його звільнення, йому не було видано копію наказу про звільнення, позаяк ст. 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відтак, виходячи із системного аналізу чинного трудового законодавства України, 18 лютого 2011 року відповідач був зобов'язаний повідомити позивача про його звільнення та надати останньому копію наказу про звільнення разом з належно оформленою трудовою книжкою, чого насправді відповідач-2 не зробив.
При цьому, рішення про звільнення позивача, відповідач мотивує реорганізацією органу, в якому він працював та скороченням штату працівників, про те судом встановлено, що жодної реорганізації відділу митного оформлення № 5 Київської регіональної митниці, де працював начальником позивач, та скорочення штату в межах вказаного відділу в дійсності на момент виникнення спірних правовідносин не було, оскільки, по-перше, відбулася лише зміна старої назви «відділ митного оформлення № 5»Київської регіональної митниці на нову назву «відділ митного оформлення «Подільський», по -друге, посада начальника відділу митного оформлення № 5 Київської регіональної митниці, яку обіймав позивач, скорочена не була, що серед іншого підтверджується й тим, що функції начальника «реорганізованого»відділу наразі виконує абсолютна інша особа.
Так, згідно ч. З ст. 36 Кодексу законів про працю України у разі реорганізації власника підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу).
Тобто, це означає, що, якщо процес реорганізації підприємства не супроводжується скороченням штату чи чисельності працівників, то сам факт реорганізації не є підставою для розірвання трудового договору. Продовжити трудові відносини з працівником зобов'язане створене у процесі реорганізації підприємство, у якому збереглося робоче місце працівника.
Більш того, не є підставою для розірвання трудового договору також зміна назви роботодавця, його підпорядкування.
Відтак, лише у разі, якщо у зв'язку з реорганізацією роботодавця має місце скорочення працівників або штату, роботодавець має право за власною ініціативою розірвати трудовий договір з працівником, посада якого підпадає під скорочення. При цьому, законодавець передбачає обов'язкове дотримання роботодавцем процедури звільнення таких працівників, яка передбачена, серед іншого, ст. 492 Кодексу. Власне, вказана стаття встановлює, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Окрім того, судом взято до уваги, приписи Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.92 р. № 9 (далі - Постанова № 9), якою передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням у випадку змін в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП), суди зобов'язані з'ясувати:
• чи справді у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці та якими доказами вони підтверджуються;
чи додержано роботодавцем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників (ст. 49 Кодексу законів про працю України), а саме: які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що роботодавець не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі (ст. 42 Кодексу законів про працю України); чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення;
•чи було дотримано прав працівників у випадку реорганізації (під час реорганізації або перепрофілювання підприємства звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можна застосовувати лише у тому разі, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями).
Крім цього, має бути досліджений той факт, що роботодавець має право в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї на цих підставах менш кваліфікованого працівника.
Окрім того, судова колегія звертає увагу суду на положення, викладені в Аналітичній довідці Вищого адміністративного суду України про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби від 1 лютого 2009 року, суть яких зводиться до наступного: «Судам слід мати на увазі, що в разі перетворення одного структурного підрозділу особи публічного права в інший або його перепрофілювання звільнення зі служби може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, а звільнення , зв'язку з ліквідацією можливе у разі, коли ліквідується юридична особа, а не її структурний підрозділ. Саме собою перетворення, без скорочення штату, не може бути підставою для звільнення з публічної служби.»
Отже, як вбачається з викладених вище вимог трудового законодавства про розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця, а саме у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, роботодавець не може на власний розсуд звільняти працівників без відповідних на те правових підстав.
Окрім того, колегія суддів приходить до висновку про те, що навіть аби на момент виникнення спірних правовідносин, мала б місце реорганізація у структурі відповідача2 та посада, яку займав позивач, дійсно підпадала б під скорочення, роботодавець зобов'язаний був врахувати переважне право позивача на залишення на роботі, які передбачені ст. 42 Кодексу законів про працю України, зокрема: -більш висока кваліфікація та продуктивність праці (позивач має дві вищі освіти, однією серед яких є вища юридична освіта, протягом трудової кар'єри у митних органах позивач тривалий час викладав на курсах підвищення кваліфікації працівників митних органів, за період перебування на посаді начальника відділу митного оформлення № 5 Київської регіональної митниці, вказаний відділ неодноразово виходив на передові позиції серед аналогічних структурних підрозділів); -при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців (на утриманні позивача перебувають дружина, яка не працює й відповідно не має самостійного заробітку та молодша донька, яка навчається у вищому навчальному закладі та не має власних доходів); -при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (так, матеріалами справи підтверджено, що позивач безперервно працював у державній митній службі починаючи з 1989року).
Виходячи із меж заявленого позову, системного аналізу норм чинного законодавства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність грубих порушень з боку відповідачів трудових прав позивача, що призвели до незаконного звільнення. А відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відносно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, судом, виходячи з положень пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, заявляючи вимогу про шкоду, та якими доказами це підтверджується.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статте цього Кодексу.
При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі суду не надали.
Оскільки судом встановлено, що відповідачі по відношенню до позивача діяли не у спосіб, передбачений законами України, недобросовісно, нерозсудливо, адміністративний позов слід задовольнити частково.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”(далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт “з”пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати “у всіх інших випадках”, до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка відповідає раніше займаній посаді, а саме на посаді начальника митного поста «Київ-Західний»Київської регіональної митниці підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 18 лютого 2011р. №226-к ,,Про звільнення ОСОБА_1,,.
3.Поновити ОСОБА_1 на посаді, яка відповідає раніше займаній посаді, а саме на посаді начальника митного поста «Київ-Західний»Київської регіональної митниці.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка відповідає раніше займаній посаді, а саме на посаді начальника митного поста «Київ-Західний»Київської регіональної митниці виконати негайно.
4. Стягнути з Київської регіональної митниці на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.02.2011р. до дня поновлення на роботі.
Постанову в частині стягнення середньомісячного заробітку за місяць виконати негайно.
5. У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя І.А.Качур
Судді В.В.Шарпакова В.І. Келеберда