29.12.2011 Справа № 2а/2570/5790/2011
27 грудня 2011 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді - Д'якова В.І.,
при секретарі - Дурицькій К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Федеральна пасажирська компанія», за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної адміністрації залізничного транспорту України до Чернігівського прикордонного загону державної прикордонної служби України про скасування постанови та припинення справи про відповідальність перевізника, -
Відкрите акціонерне товариство «Федеральна пасажирська компанія» (далі - ВАТ «Федеральна пасажирська компанія») звернулось до суду з адміністративним позовом до Чернігівського прикордонного загону державної прикордонної служби України про скасування постанови від 08.08.2011 року № 2253/34 про накладення штрафу на перевізника та припинення справи про відповідальність перевізника за вчинення міжнародних пасажирських перевезень. Свої вимоги мотивує тим, що позивач не має статусу перевізника в розумінні Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», відповідно не може нести відповідальність за правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до статті 38 Угоди про міжнародне пасажирське сполучення, стороною якого виступає Україна, перевізник не має права контролювати дотримання пасажирами паспортних правил, встановлених при проїзді залізничним транспортом в міжнародному сполученні. Також позивач посилається на порушення відповідачем процедури та порядку винесення постанови від 08.08.2011 року №2253/34 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень. Позивач стверджує, що перевізнику не вручений другий примірник протоколу про правопорушення, а також в протоколі відсутній підпис уповноваженого представника перевізника.
Протокольною ухвалою суду від 20.12.2011 року за клопотанням представника позивача до справи було залучено третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державну адміністрацію залізничного транспорту України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної адміністрації залізничного транспорту України в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що постанова про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 08.08.2011 року №2253/34 винесена відповідачем у межах та у спосіб, передбачений діючим законодавством України.
Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 23.07.2011 року на території Хоробичської сільської ради Городнянського району Чернігівської області в пункті контролю через державний кордон «Хоробичі» прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Деревини» в поїзді №457 сполученням «Херсон-Санкт-Петербург», при здійсненні прикордонного контролю і перевірці документів у вагоні № 04, на місці № 30, було виявлено неповнолітню особу, громадянку України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Остання слідувала в Республіку Білорусь по свідоцтву про народження дитини серії НОМЕР_1 виданого Новокаїрською сільською радою Бериславського району Херсонської області (а.с.88) та в якої були відсутні документи, що надають право на перетин державного кордону України з Республікою Білорусь.
Вказані обставини зафіксовані у протоколі про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 23.07.2011 року №22530046 (а.с.93-94).
Відповідно до пояснень батька неповнолітньої - ОСОБА_2, при посадці на потяг №457 сполученням «Херсон-Санкт-Петербург» провідник вагону не перевіряв документи, необхідні для перетину державного кордону та не попередив про те, які саме документи необхідні для в'їзду на територію Республіки Білорусь (а.с.92).
Згідно до пункту 4 частини 1 статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 було прийнято рішення від 23.07.2011 року про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України (а.с.89-90). Як вбачається з пояснень представника відповідача, вказані рішення не оскаржені та не скасовані в установленому законом порядку.
Листом від 29.07.2011 року № 29/5103 директора Північно-Західного філіалу ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» було повідомлено про розгляд справи про правопорушення, передбаченого статтею 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (а.с. 95 - 96). Проте, представник перевізника на розгляд справи не з'явився.
08 серпня 2011 року начальником Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковником ОСОБА_3 прийнято постанову № 2253/34 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, якою на ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» накладено штраф у розмірі 8500,00 грн. (а.с.8-12).
Листом від 09.08.2011 року №29/5379 начальнику Північно-Західного філіалу ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» направлено повідомлення про винесення постанови по справі про правопорушення, передбачене статтею 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (а.с.13-14).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає, на наступне.
Відповідно до статті 221 Закону України від 04.07.1996 року № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР) під час перевезення у міжнародному залізничному сполученні пасажир зобов'язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред'явити їх перевізникові на його вимогу. Перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні, крім обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, зобов'язаний до початку перевезення перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.
Згідно пункту 1 та 2 статті 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь від 12.06.2009 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 року №998 «Про безвізові поїздки громадян» громадяни держави однієї Сторони незалежно від місця проживання в'їжджають, виїжджають, прямують транзитом і знаходяться на території держави іншої Сторони без віз на підставі дійсних документів, зазначених у Додатку до цієї Угоди (далі - Угода). Поїздки неповнолітніх громадян держав Сторін здійснюються відповідно до пункту 1 цієї статті або, якщо це передбачено національним законодавством, на підставі дійсних документів для виїзду за кордон батьків (законних представників), які їх супроводжують, з унесенням до цих документів відомостей про дітей.
Відповідно до пункту 1.5 Додатку до Угоди документом, який дає право в'їзду - виїзду, прямування транзитом і знаходження на території іншої Сторони є проїзний документ дитини.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 10.01.2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (далі - Закон № 2920-III) підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення. Справи про правопорушення, передбачені статтею 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України. Від імені органів охорони державного кордону України розглядати справи про правопорушення та накладати штрафи мають право начальники органів охорони державного кордону України та їх заступники.
За таких обставин, перевізник - ВАТ «Федеральна пасажирська компанія», не виконало обов'язку щодо перевірки перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявності у пасажира - неповнолітньої громадянки України ОСОБА_1, документів, необхідних для в'їзду до держави прямування - Республіки Білорусь.
Враховуючи відсутність у неповнолітньої громадянки України ОСОБА_1, належних документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, а саме Республіки Білорусь, начальником Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковником ОСОБА_3, у відповідності до вимог статей 1, 2 Закону № 2920-III, обґрунтовано винесено постанову від 08.08.2011 року №2253/34 та притягнуто до відповідальності ВАТ «Федеральна пасажирська компанія».
Посилання позивача на те, що до ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» неможливо застосовувати вимоги Закону № 2920-III є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Так, відповідно до преамбули Закону № 2920-III цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Тобто, Закон № 2920-III був прийнятий на підставі міжнародно-правових актів, а саме: Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Стаття 7 («Прикордонні заходи») Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, передбачає наступне: без шкоди для міжнародних зобов'язань стосовно вільного пересування осіб Сторони будуть посилювати, наскільки це можливо, такий прикордонний контроль, який може бути необхідним для запобігання й виявлення торгівлі людьми; кожна Сторона вживає законодавчих або інших відповідних заходів для запобігання, наскільки це можливо, використанню транспортних засобів, які експлуатуються комерційними перевізниками, для вчинення правопорушень, визначених згідно із цією Конвенцією; де це доцільно й без шкоди для відповідних міжнародних конвенцій такі заходи включають запровадження обов'язку комерційних перевізників, зокрема будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-якого транспортного засобу, упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, які вимагаються для в'їзду до приймаючої держави; кожна Сторона вживає необхідних заходів згідно зі своїм внутрішнім законодавством для забезпечення санкцій у випадках порушення обов'язку, викладеного в пункті 3 цієї статті; кожна Сторона вживає таких законодавчих або інших заходів, які можуть бути необхідними згідно з внутрішнім законодавством Сторони для відмови у в'їзді або анулюванні віз особам, причетним до здійснення правопорушень, визначених згідно із цією Конвенцією.
Таким чином, будь-яка транспортна компанія зобов'язана упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
Аналогічна норма передбачена статтею 11 («Заходи прикордонного контролю») Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та статтею 11 Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Крім того, із листа від 06.10.2011 року № ІІ-2-16 Б Комітету Організації співдружності залізничних доріг (а.с.69-70), наданого позивачем, вбачається, що сторонами Угоди про міжнародні пасажирські перевезення (далі - Угода) є 23 країни - учасники Організації співдружності залізничних доріг, в тому числі Російська Федерація та Україна. Угода регулює порядок перевезення пасажирів, багажу та товаробагажу в міжнародному залізничному сполученні по залізничним дорогам країн-учасниць Організації співдружності залізничних доріг, учасниками Угоди. Відповідно до Угоди, що діє з 01 листопада 1951 року з урахуванням внесених змін та доповнень, які набрали чинності 01 травня 2010 року, перевізник при укладенні угоди перевезення з пасажиром зобов'язаний доставити пасажира із пункту відправлення до пункту призначення, або передати пасажира іншому перевізнику. Таким чином, Комітетом Організації співдружності залізничних доріг зазначено, що перевізники як Російської Федерації так і перевізники України, несуть відповідальність за перевезення пасажира по маршруту від станції відправлення до станції призначення.
Виходячи із зазначених норм, відповідальність перевізника не обмежується національними ліцензіями, не залежить від країни, по території якої здійснюється перевезення. Крім того, комерційний перевізник, у тому числі будь-яка транспортна компанія або власник чи водій будь-якого транспортного засобу, де це потрібно і без шкоди для відповідних міжнародних конвенцій, зобов'язаний упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
Тому, ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» зобов'язано було упевнитися, що пасажирка - громадянка України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, яка слідувала в супроводі батька - громадянина України ОСОБА_2 при посадці у потяг №457 сполученням «Херсон - Санкт-Петербург» для в'їзду на територію Республіки Білорусь мала документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
Суд також зазначає, що твердження позивача про ненадання представнику перевізника під розписку другого примірнику протоколу про правопорушення, пов'язаного зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень та відсутності в протоколі підпису представника перевізника, відомостей про вручення протоколу або його направлення є безпідставним, оскільки у протоколі про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 23.07.2011 року №22530046 містяться підписи уповноваженої особи перевізника про ознайомлення зі змістом протоколу та про отримання 23.07.2011 року другого примірника протоколу (а.с.93-94).
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частиною 2 статті 3 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні з боку відповідача надано достатньо аргументів та доводів, які свідчать про правомірність винесеної ним постанови про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних перевезень від 08.08.2011 року № 2253/34, яким на ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» накладено штраф у розмірі 8500,00 грн., в той же час позивач не довів обставини в обґрунтування своїх позовних вимог.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Федеральна пасажирська компанія», за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної адміністрації залізничного транспорту України до Чернігівського прикордонного загону державної прикордонної служби України, необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Федеральна пасажирська компанія», за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної адміністрації залізничного транспорту України до Чернігівського прикордонного загону державної прикордонної служби України про скасування постанови та припинення справи про відповідальність перевізника - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д'яков В.І.