28.12.2011 Справа № 2а/2570/5877/2011
22 грудня 2011 р. Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Галенко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, 3-ті особи: Публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк», відділ державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції, ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (далі по тексту - відповідач), 3-ті особи: Публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк», відділ державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції, ОСОБА_1, в якому просить визнати незаконними дії відповідача в частині накладення арешту на іпотечне майно, нежитлової будівлі, магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1; зобов'язати відповідача звільнити іпотечне майно, нежитлову будівлю, магазин, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 з-під арешту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.09.2010 року, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, оскільки нерухоме майно: нежитлова будівля, нежитлова будівля-магазин, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1, перебуває в іпотеці у позивача, згідно договору іпотеки від 14.05.2007 року. Тому накладення відповідачем арешту на іпотечне майно ОСОБА_1 є прямим порушенням прав іпотекодержателя, тобто в даному випадку позивача, оскільки неможливо здійснити реалізацію предмета іпотеки з накладеним арештом.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Від відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника відповідача, в якій також зазначено, що ухвалою суду було визначено, що арешт необхідно накладати на все майно боржника.
3-ті особи в судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14.05.2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір (а.с. 16-19), предметом якого є передання іпотекодавцем в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення іпотекодавцем зобов'язання за договором кредиту № 935/6-107 від 14.05.2007 року, наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю, нежитлову будівлю-магазин, що розташована за адресою: село Радянська Слобода, вулиця Волгоградська, № 1 «а», Чернігівського району, Чернігівської області.
При укладенні зазначеного договору 14.05.2007 року було внесено відповідний запис за № 4945859 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони на нерухоме майно: нежитлова будівля-магазин, номер за РПВН: 2864725, АДРЕСА_1 про що свідчать матеріали справи.
Згідно статуту Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (а.с. 79-81) позивач є правонаступником Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».
Як вбачається з копії постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 59) та Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 68-74) державним виконавцем Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, на виконання вимог ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.08.2011 року № 2-3492/10, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення в розмірі 164718,14 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу.
Надаючи правову оцінку діям відповідача суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 9 статті 153 Цивільного процесуального кодексу України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Положеннями частини першої та шостої статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження, та застосовується при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Тобто, накладення арешту на майно при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Тому сам по собі арешт майна боржника не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки підставою для накладення арешту на майно відповідача слугувала ухвала суду про забезпечення позову, тому державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на майно відповідача.
Суду не надано доказів скасування ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.08.2011 року № 2-3492/10, на підставі якої державним виконавцем накладено арешт на майно боржника чи скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.
Посилання позивача на те, що вчинення відповідачем дії щодо накладення арешту на іпотечне майно ОСОБА_1 є прямим порушенням прав іпотекодержателя, тобто в даному випадку позивача, оскільки неможливо здійснити реалізацію предмета іпотеки з накладеним арештом, судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) на майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями згідно із Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Аналізуючи дану норму, суд приходить до висновку, що вона не забороняє державному виконавцю вчиняти дії щодо накладення арешту на майно боржника за судовими рішеннями незалежно від наявності чи відсутності будь-яких інших обтяжень в тому числі й іпотек на одне і те саме майно.
Крім того, при наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, визначених статтею 33 Закону України «Про іпотеку», позивач може звернутися до суду з позовом про визнання права на це майно і про зняття з нього арешту, як це передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку відповідача, оскільки держаним виконавцем при винесенні постанови відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1, дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження», тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
< Список >
У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, 3-ті особи: Публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк», відділ державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції, ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
< Поле для вводу тексту >
Суддя Непочатих В.О.