27.12.2011 Справа № 2а/2570/6470/2011
21 грудня 2011 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді Баргаміної Н. М.,
суддів Непочатих В.О.,
Зайця О. В.,
при секретарі Хоботні Є. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву Державної судової адміністрації України про перегляд рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року за нововиявленими обставинами у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Господарський суд Чернігівської області про стягнення заборгованості із заробітної плати, -
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2010 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непогашення заборгованості перед суддею Кушніром Ігорем Віталійовичем по заробітній платі, що виникла у зв'язку із застосуванням п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 “Про оплату праці суддів”, зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 різницю посадового окладу з урахуванням змін розмірів мінімальних заробітних плат в період з 01.01.2006 по 01.02.2010 в розмірі 61262,48 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
31 травня 2011 року Державна судова адміністрація України звернулась до суду з заявою про перегляд постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що ухвалюючи рішення суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”, в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року - залишена без змін. Однак, постановою Вищого адміністративного суду від 13 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Верховний суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів, касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено та скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05. 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
За таких обставин заявник вважає, що у відповідності до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, скасування Вищим адміністративним судом України постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05. 2008 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08. 2009 року є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Представник заявника, Державної судової адміністрації України, в судовому засіданні заяву про перегляд судового рішення підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та надав заперечення, в яких зазначив, що в своєму позові посилався на постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, якою визнано протиправним і скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року. Залишаючи в цій частині судові рішення без змін, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.10.2009 року зазначив, що висновки судів щодо протиправності обмежень запроваджених постановою № 1310 є правильними і в частині скасування п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року.
Представники Господарського суду Чернігівської області та Державного казначейства України в судове засідання не з явилися, про час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином.
Відповідно до ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами, зокрема, з підстав скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути.
Як вбачається з постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року, суд при ухваленні рішення обґрунтовував його постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, які скасовані постановою Вищого адміністративного суду України від 13 .04. 2011 року.
Таким чином, зазначені в заяві обставини є нововиявленими і тому є всі підстави для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.
Частиною першою статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
Як вбачається з довідки Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2010 року № 06-15/465 (а.с. 7) ОСОБА_2 працює на посаді судді господарського суду Чернігівської області.
Посилання позивача в позовній заяві на те, що йому розрахований посадовий оклад, виходячи з обмежень, визначених у п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів”, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 22 Конституції України визначено, що скасування чи звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів”(тут і далі по тексту постанови у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Конституційний Суд України у рішенні № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) роз'яснив, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України “Про статус суддів” треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України “Про статус суддів” спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України “Про оплату праці” умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 року та 03.09.2005 року прийнято постанови “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та “Про оплату праці суддів”, якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.
Слід зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 01.01.2006 року. Однак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати -332,00 грн.
Постановою від 31.12.2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865”внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03.09.2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03.09.2005 року № 865 до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01.09.2005 року Законом України “Про державний бюджет України на 2005 рік”розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Таким чином, суд вважає, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 не скасовуються і не змінюються, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволені адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 17, 18, 104, 107, 122, 158-163, 245 КАС України, суд, -
Заяву Державної судової адміністрації України про перегляд рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року за нововиявленими обставинами у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Господарський суд Чернігівської області про стягнення заборгованості із заробітної плати - задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Господарський суд Чернігівської області про стягнення заборгованості із заробітної плати - скасувати за нововиявленими обставинами.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Господарський суд Чернігівської області про стягнення заборгованості із заробітної плати - відмовити.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н. М. Баргаміна
Суддя В. О. Непочатих
Суддя О. В. Заяць