27.12.2011 Справа № 2а/2570/6247/2011
< Список >
23 грудня 2011 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Соломко І.І.,
за участю секретаря Розмовенко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу у справах біженців УДМСУ в Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
12.12.2011 року ОСОБА_1, громадянин Еритреї, звернувся до суду із позовом, в якому просить суд визнати неправомірним та скасувати наказ від 06.12.2011 року № 14 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні, зобов'язати відділ міграційної служби в Чернігівській області прийняти рішення стосовно нього, про оформлення документів щодо надання статусу біженця в Україні. В обґрунтування позову вказав, що звернувся до відділу міграційної служби в Чернігівській області з заявою про надання статусу біженця. Повідомленням від 06.12.2011 року № 5 йому було відмовлено в оформленні документів. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки, на його думку, має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних проблем в країні (диктаторським режимом, недотриманням прав та свобод людини). Крім того, зазначив, що в країні свого походження він зазнав постійних моральних страждань, влада порушувала його право на навчання, на пересування, на вільний вибір місця роботи. Будь-яке протиріччя з владою призводить до арешту, ув'язнення та навіть страти за непокору.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2011 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець пров. Південна, м. Ілава Еритрея, звернувся до відділу міграційної служби в Чернігівській області із заявою про надання статусу біженця, в якій вказав причини з яких йому загрожує небезпека в Еритреї, а саме те, що він зазнає в країні свого походження постійних моральних страждань, влада порушувала його право на навчання, на пересування, на вільний вибір місця роботи. Будь-яке протиріччя з владою призводить до арешту, ув'язнення та навіть страти за непокору.
Згідно із статтею 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Наказом відділу міграції в Чернігівській області від 06.12.2011 року № 14 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, оскільки він не підпадає під умови , передбачені пунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Підставою для прийняття цього рішення стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин, що загрожували на батьківщині позивач не надав, не навів жодного конкретного факту, або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими.
Відповідно до статті 1, частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Крім того, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї -з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до посольства Еритреї в Судані після його виїзду з Еритреї і отримав свій національний паспорт, що свідчить про відсутність будь-якого переслідування з боку державних органів Еритреї.
Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він має щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками політичних проблем в країні (диктаторським режимом, недотриманням прав та свобод людини).
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи позивача про обґрунтованість заяви з посиланнями на аналітичні матеріали, доповіді, інформацію міжнародних установ та організацій про ситуацію в Еритреї не беруться до уваги судом, оскільки не стосуються обставин життя позивача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення відділу міграційної служби в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця є обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до відділу у справах біженців УДМСУ в Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Соломко І.І.