22 грудня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/3602/11
11:41 год.
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Левицького В.К.,
за участю секретаря судового засідання Левчука Д.С.,
представників сторін:
позивача - Заяць В.В.,
відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у м.Чернівці ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Чернівецької області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у м.Чернівці ради (далі - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Чернівецької області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Олексюка О.І. підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області ВП № 27850794 від 01.12.2011 р. про накладення на управління штрафу у розмірі 680,00 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову не з'ясував чи були поважні причини невиконання судового рішення і чи можливим було виконання судового рішення лише боржником, в зв'язку з відсутністю бюджетних коштів. Крім того, посилався на порушення відповідачем строку проведення виконавчих дій з виконання рішення.
Відповідачем подано заперечення проти позову, відповідно до якого вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити. Вважає, що фінансове становище позивача не може ставити в залежність державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду.
Відповідач в судове засідання не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Нез'явлення у судове засідання відповідача згідно ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
На підставі виконавчого листа, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці від 11.05.2011 р. по справі № 2а-479 про зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у м.Чернівці ради здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 р. ОСОБА_2, згідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ із розрахунку законодавчо встановленої суми чотирьох мінімальних заробітних плат, 28.07.2011 р. відповідачем відкрито виконавче провадження ВП № 27850794, про що винесено постанову (а.с. 6, 21, 23-24).
Як видно із резолютивної частини постанови, відповідач надав позивачу семиденний строк, а саме до 03.08.2011 р. для добровільного виконання виконавчого листа з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Також в постанові, відповідач попередив позивача про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку із стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
29.07.2011 р. відповідач направив на адресу позивача копію постанови про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується листом за вих. № 1376/04-11 (а.с. 22).
У зв'язку з невиконанням в добровільному порядку виконавчого листа № 2а-479/11 виданого 11.05.2011 р. Першотравневим районним судом м. Чернівці в наданий строк, 01.12.2011 р. відповідач виніс постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 680,00 грн. (а.с. 5).
Копію оскаржуваної постанови відповідач 01.12.2011 р. направив на адресу позивача листом за вих. № 2448/04-11, яку останній отримав 08.12.2011 р. (а.с. 5).
Як вбачається із змісту вказаного листа, позивачу повторно надано строк до 11.12.2011 р. для виконання рішення суду.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач оскаржив її до суду.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволені позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ч.2 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 606-XIV).
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Статтею 11 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому ст. 89 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Як встановлено судовим розглядом, обставини, які б зумовлювали обов'язкове зупинення виконавчого провадження, визначені ст. 37 Закону № 606-XIV, відстрочку чи розстрочку виконання згідно ст. 36 чи давали б підстави для відкладення виконавчих дій згідно ст. 35 цього Закону - були відсутні.
Таким чином, при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу державний виконавець діяв в межах та на підставі закону з метою виконання рішення суду, що є обов'язковими до виконанна на всій території України.
Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції України).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі -Закон № 796-XII).
Згідно ст.13 Закону № 796-XII держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ст. 48 цього Закону одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що на момент звернення до суду позивачем вжито всіх заходів щодо виконання виконавчого листа № 2а-479/11.
Позивач стверджує, що з метою добровільного виконання рішення суду неодноразово зверталося до Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької області щодо виділення додаткових коштів на виплату компенсації, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 7, 10).
Як вбачається з копії листа-роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 01.07.2011 р. № 540/0/15-11/04, наданого Головним управління праці та соціального захисту населення Чернівецької області, у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів, Державним бюджетом на 2011 р. видатки на забезпечення в повному обсязі соціальних гарантій відповідно до окремих статтей Законів та на виконання судових рішень за програмами соціального захисту громадян Міністерству не передбачено (а.с. 11-12).
Проте, посилання позивача щодо вжиття всіх можливих заходів, суд не бере до уваги, оскільки така бездіяльність Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької області, Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України позивачем не оскаржувалася, позовні вимоги до Міністерства фінансів України про стягнення коштів та до інших субєктів владних повноважень не пред'являлися.
Також доводи позивача щодо можливості задоволення позовних вимог, у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги.
З урахуванням наведених норм, суд приходить до висновку, що фінансове становище суб'єкта владних повноважень, наявність чи відсутність грошових коштів та належного фінансування не може ставити в залежність державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду, оскільки згідно норм ст. 124 Конституції України та ст.ст. 255, 257 КАС України рішення суду є обов'язковим для виконання на всій території України.
Не бере до уваги суд також доводи позивача в частині порушення відповідачем вимог ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження»з приводу дотримання двомісячного строку проведення виконавчих дій з виконання рішення немайнового характеру, оскільки судове рішення про зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення містить як майновий, так і немайновий характер.
Разом з тим, суд наголошує, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не може бути прийняте до уваги.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.1 та 2 ст.8 КАС України).
Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, наприклад у справі «Ромашов проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів, як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом, визначеним судовим рішенням.
Аналогічні правові позиції викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 р. по справі «Жовнер проти України», а саме: державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувався борг, підтверджений судовим рішенням.
А також в рішенні Європейського суду з прав людини від 13.07.2006 р. по справі «Васильєв проти України», де вказано, що виконання рішення щодо боржника залишається обов'язком держави.
Відтак, посилання позивача на неможливість виконання рішень суду, у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів щодо реалізації виплати щорічної допомоги на оздоровлення, суд вважає необгрунтованим, оскільки держава повинна виконувати взяті на себе зобов'язання та не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Таким чином, відсутність коштів для виплати допомоги стягнутої за рішенням суду не може бути підставою для невиконання рішень суду, оскільки судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судовим розглядом не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому суд вважає, що відповідач виносячи оскаржувану постанову діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 680,00 грн. відповідно до ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження», відтак в позові слід відмовити.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В той же час позивач не надав доказів того, що на момент звернення до суду він вживав всіх залежних від нього заходів щодо виконання судового рішення, а також доказів того, що державним бюджетом на 2011 р. дійсно не передбачено нарахування і виплата щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Судовим розгляду встановлено правомірність оскаржуваного рішення.
Наведені вище обставини, на думку суду, в своїй сукупності спростовують твердження позивача про наявність причин, які унеможливлюють виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці у порядку, визначеному в цьому рішенні та у встановлений державним виконавцем строк.
Оскільки, спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до ст. 94 КАС України, стягненню з позивача не підлягають.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 124 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 8, 11, 69, 71, 76, 86, 94, 158 - 163 та 167 КАС України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.
Відповідно до ч. 3ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 27.11.2011 р.
Суддя В.К. Левицький