Харківський окружний адміністративний суд
20 грудня 2011 р. справа № 2а-9471/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Мартинчук С.М.,
за участі сторін:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Орел О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкові повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області №0000791700 від 12.07.2011 року та №0000801700 від 12.07.2011 року. Посилаючись на факти викладені у позовній заяві, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав викладених в письмових запереченнях, які приєднані до матеріалів справи, та просив ухвалити рішення на розсуд суду.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Куп'янської міської ради Харківської області 22.05.2001 року за №НОМЕР_1, та перебуває на податковому обліку в ОДПІ в Куп'янському районі Харківської області з 22.05.2001 року за №2127. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №НОМЕР_2 від 27.12.2007 року, виданого ОДПІ Куп'янського району Харківської області.
Відповідачем в період з 31.05.2011 року по 21.06.2011 року було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки було складено Акт №687/17-2227800088 від 29.06.2011 року, згідно висновків якого було встановлено порушення позивачем:
- пп.7.2.1 пп.7.2.6 п.7.2, 7.4.1, пп.7.4.5. п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97 в результаті чого завищено податковий кредит з листопада по грудень 2009 року, з червня по грудень 2010 року, по операціях з ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Техно-Асавир", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс" у сумі 152691,00 грн., в тому числі за листопад 2009 року - 4331,00 грн., грудень 2009 року - 5544,00 грн., червень 2010 року - 7655,07 грн., серпень 2010 року - 24532,00 грн., вересень 2010 року - 20666,67 грн., жовтень 2010 року - 31765,71 грн., листопад 2010 року - 26713,00 грн., грудень 2010 року - 31483,33грн;
- пп."а" п.19.1 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-ІV, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР, ч.3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", а саме: ФОП ОСОБА_1 завищено валові витрати на суму 763454,00 грн. у т.ч. за 2009 рок - 49375,00 грн., за 2010 рік - 714079,00 грн.
На підставі зазначених висновків, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.07.2011 року №0000791700 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної діяльності в розмірі 114518,13 грн. та податкове повідомлення-рішення від 12.07.2011 року №0000801700 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 190863,75 грн., у т.ч. - 152691,00 грн. за основним платежем та - 38172,75 грн. за штрафними санкціями.
Суд, перевіривши оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення відповідача на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України встановив наступі обставини.
Як вбачається з акту перевірки №687/17-2227800088 від 29.06.2011 року, ФОП ОСОБА_1 мала взаємовідносини з ТОВ "Техно-Асавир", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", ФОП ОСОБА_4
Під час розгляду справи судом було з'ясовано, що між позивачем та ТОВ "Техно-Асавир" було укладено договір поставки №18/06 від 18.06.2010 року. Також між позивачем та ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс" укладено договір поставки №14/1, від 14.12.2010 року. Проведення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами було підтверджено наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: податковими накладними, отриманими позивачем від контрагентів:
ТОВ "Техно-Асавир":
- №1125 від 11.11.2010 року на суму 160278,00 грн. у тому числі ПДВ - 26173,00 грн.;
- №1011 від 12.10.2010 року на суму 190594,24 грн. у тому числі ПДВ - 31756,71 грн.;
- №909 від 17.09.2010 року на суму 124000,00 грн. у тому числі ПДВ - 20666,67 грн.;
- №814 від 17.08.2010 року на суму 147192,00 грн. у тому числі ПДВ - 24532,00 грн.;
- №603 від 18.06.2010 року на суму 45930,00 грн. у тому числі ПДВ - 7655,00 грн.;
ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс":
- №18 від 15.12.2010 року на суму 170400,00 грн. у тому числі ПДВ - 28400,00 грн.;
- №33 від 21.12.2010 року на суму 18500,00 грн. у тому числі ПДВ - 3083,33 грн.;
- №11/10 від 11.04.2010 року на суму 34385,76 грн. у тому числі ПДВ - 5730,96 грн.;
- №17-05 від 17.05.2010 року на суму 34797,32 грн. у тому числі ПДВ - 5799,55 грн.;
- №11.06 від 11.06.2010 року на суму 34424,92 грн. у тому числі ПДВ - 5737,49 грн.;
- №25.06 від 25.06.2010 року на суму 35747,94 грн. у тому числі ПДВ - 5957,99 грн.;
- №13.07 від 13.07.2010 року на суму 33407,68 грн. у тому числі ПДВ - 5567,95 грн.
Крім того між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладені усні договору поставки коксу, та на підставі рахунків-фактур: №16/10 від 16.10.2009 року, №12/11 від 12.11.2009 року, №2912 від 29.12.2009 року, вказаним контрагентом позивача були виписані податкові накладні:
- №16/10 від 16.10.2009 року на суму 12757,50 грн. у тому числі ПДВ - 2126,25 грн.;
- №12/11 від 12.11.2009 року на суму 13230,00 грн. у тому числі ПДВ - 2205,00 грн.;
- №2912 від 29.12.2009 року на суму 15435,00 грн. у тому числі ПДВ - 2572,50 грн.
Дослідивши перелічені податкові накладні, суд встановив, що вони повністю відповідають вимогам пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР).
Натомість податковим органом ставиться під сумнів реальність господарських операцій позивача з названими контрагентами, у зв'язку з наступним.
В акті зазначено, що під час проведення перевірки ТОВ "Техно-Асавир" виявлено, що на підприємстві відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (акт перевірки №547/23-03-05/36457640 від 07.04.2011 року ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова).
Крім того а акті перевірки зазначено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", якою було встановлено, що підприємство не має виробничих потужностей, основних фондів для проведення господарських операцій, операції з контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничих потужностей та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення таких операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
Також в акті перевірки вказано, що ДПІ у м. Дніпродзержинську було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_4, якою встановлено, що підприємець не надав первинну документацію, яка підтверджує взаємовідносини з підприємствами-контрагентами (відсутні будь-які договори, а також будь-яка інформація щодо переходу права власності на товар, накладні податкові накладні, ТТН, акти виконаних робіт (наданих послуг).
На підставі вказаних обставин, відповідач дійшов висновку про нікчемність правочини здійснених позивачем з контрагентами: ТОВ "Техно-Асавир", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", ФОП ОСОБА_4, а тому, на думку відповідача позивачем було завищено суму податкового кредиту та суму валових витрат в періоді, що перевірявся.
Суд вважає доцільним відмітити, що Законом України "Про систему оподаткування" для платника податку не передбачено обов'язку (ст.9) та не надано права (ст.10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.
З цього витікає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (із застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину.
В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Крім того суд зазначає, що частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч.2 ст.1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що податкові зобов'язання учасників правочину встановлюються податковим законодавством, а в межах правочину сторони набувають лише цивільних обов'язків, в даному випадку обов'язок позивача оплатити товар, (роботу, послуги) та обов'язок його контрагентів поставити такий товар (роботу послуги). Тобто, податкові зобов'язання, які виникають внаслідок вчинення правочину, лежать за межами цивільно-правового регулювання правочину.
Щодо податкових зобов'язань позивача, суд зазначає, що відповідно до пп."а" п.19.1 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-ІV, платники податку зобов'язані: вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики.
Частиною 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (із врахуванням змін та доповнень) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Статтями 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до приписів п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
На підставі п.7.1 ст.7 Закону №168/97-ВР, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Техно-Асавир", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс" та ФОП ОСОБА_4 було поставлено позивачу сировину (пісок кварцовий, труба чавунна, арматура, болт, гайка, кокс, плитка чавунна) для литви чавуна, відповідно до технологічного процесу такої литви,.
Згідно пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Судом встановлено, що позивач, у періоді, що перевірявся, здійснював литву чавуна (вид господарської діяльності за реєстраційними даними, код - 27.51.0), про що також зазначено відповідачем в п.1.6 акту перевірки №687/17-2227800088 від 29.06.2011.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Таким чином податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Як вже зазначалось, отримані позивачем податкові накладні від ТОВ "Техно-Асавир", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", ФОП ОСОБА_4, повністю відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону №168/97-ВР.
Суд зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося Позивачем за правилами, які визначені статтею 7 Закону №168/97-ВР. Згідно з цими правилами, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. В результаті застосування зазначених правил, платник податку визначив дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як вже зазначалось судом, підставою для бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарський операцій (ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Здійснення поставки товару на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій, чемність правочинів за якими ставиться під сумнів відповідачем, позивачем були надані копії первинних документів Дослідивши, надані позивачем, первинні документи господарських взаємовідносин позивача та ТОВ "Техно-Асавир", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", ФОП ОСОБА_4 (видаткові та податкові накладні, акти приймання-здавання) суд дійшов висновку, що вони складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Вище наведене свідчить про дотримання позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при включенні до складу валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, які, як було встановлено судом, використовувались позивачем при здійсненні власної господарської діяльності.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду та надати всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Суд зазначає, що відповідач законність та правомірність складання та направлення податкових повідомлень-рішень №0000791700 від 12.07.2011 року та №0000801700 від 12.07.2011 року, належним чином не довів.
Обставини, на які відповідач посилається у акті перевірки №687/17-2227800088 від 29.06.2011 року як на підставу для складання та направлення позивачу податкових повідомлень-рішень №0000791700 від 12.07.2011 року та №0000801700 від 12.07.2011 року не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і носять характер суб'єктивних припущень.
Згідно зі ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є документально та нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області №0000791700 та №0000801700 від 12.07.2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова в повному обсязі виготовлена 26 грудня 2011 року.
Суддя Котеньов О.Г.