м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
Іменем України
24.10.2006 року Справа № 2/95ад
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльової Л.І.
суддів Перлова Д.Ю.
Якушенко Р.Є.
При секретарі Мартинцевій Н.М.
За участю представників сторін
Від позивача: не прибув
Від відповідача: Клименко А.О.
начальнік юридичної служби, довіреність № б/н від 05 вересня 2006 року
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
на постанову господарського суду Луганської області
від 10 травня 2006 року
у справі №2/95ад (суддя Седляр О.О.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до відповідача Житлово-комунального об'єднання, м. Попасне
про стягнення 5580 грн. 43 коп.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Житлово-комунального об'єднання про стягнення з відповідача 5580 грн. 43 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.
Господарський суд Луганської області постановою від 10 травня 2006 року у справі №2/95ад (суддя Седляр О.О.) у задоволенні позову відмовив.
Постанова господарського суду Луганської області мотивована тим, що предметом спору з даної справи є питання щодо правильності застосування позивачем штрафних санкцій до відповідача за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відносяться до категорії адміністративно-господарських санкцій, а отже відносини сторін зі спору ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, чим через один рік з дня порушення.
Позивачем у справі недотримані строк для застосування штрафних санкцій та ненадані обґрунтовані причини порушення цих строків, тому у задоволені позову відмовлено.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не погодилось з прийнятою постановою та подало апеляційну скаргу від 05 червня 2006 року №03-01/2211, якою просить скасувати рішення суду у повному обсязі та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник зазначає, що застосування судом ст. 250 ГК України є неправомірним. Штрафні санкції за нестворення робочих місць не є адміністративно-господарським штрафом. Статтею 241 ГК України зазначено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Скаржник зазначає, що працевлаштування інвалідів відповідно до чинного законодавства не є діяльністю у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Для врегулювання правових відносин, щодо сплати штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не може бути застосовано норми Господарського кодексу України.
Житлово-комунальним об'єднанням подано відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на Указ Президенту України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» та зазначає, що звільнення платників єдиного податку від сплати внесків до Фонду соціального захисту інвалідів є законною підставою для звільнення підприємства відповідача від сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Ухвалою від 23 червня 2006 року порушено апеляційне провадження, справа призначена до розгляду на 11 липня 2006 року.
Сторони у справі повідомлені належним чином про час, дату і місце розгляду скарги.
Представник відповідача заявив клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, оскільки він втретє не прибув у судове засідання.
Судова колегія розглянула клопотання і вирішила, що неприбуття у судове засідання представника позивача, належним чином повідомленого про місце, дату і час слухання справи не перешкоджає судовому розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом при винесенні постанови норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишається без задоволення, а постанова від 10 травня 2006 року у справі №2/95ад без змін з наступних підстав.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434, у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів.
Пунктом 3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 зазначеного Положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, яке не зайняте інвалідом.
Підпунктами 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року №314, передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертної комісії. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 2 «Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року №314, регламентовано, що робочим місцем інваліда може бути як звичайне робоче місце, так і спеціалізоване робоче місце інваліда.
Пунктом 3 Положення вказано, що “робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда». У пункті 14 цього Положення визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. А в пункті 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року №83, зазначено: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів Управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в м. Києві та м. Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда».
З огляду на викладені приписи нормативних актів, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи працевлаштування, визначені у частині першій статті 18 Закону.
Чинним законодавством встановлені вимоги до створення робочих місць для інвалідів, порядку їх працевлаштування, визначена відповідальність підприємств за недотримання цих вимог.
Зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-П І (річна) за 2004 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 46 чоловік.
За розрахунком позивача (а.с.9-10) відповідач повинен був працевлаштувати у 2004 році 1 інваліда та підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2004 рік у сумі 5580 грн. 43 коп.
Господарським судом Луганської області встановлено, що органами державної служби зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів у 2004 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність, створення (пристосування) робочих місць для інвалідів, звіти за формою 3-ПН відповідач надавав до місцевого центру зайнятості (що підтверджено листом Попаснянського районного центру зайнятості від 23 лютого 2006 року № 24/6-253), зазначаючи, вакантні посади.
Судом першої інстанції вірно вказано про невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У 2004 році підприємством не розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Працевлаштування інвалідів може здійснюватися органами працевлаштування за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади. Обов'язку з працевлаштування інвалідів органами працевлаштування мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
У зв'язку з тим, що відповідачем не дотримані вищевикладені вимоги чинного законодавства, позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідають положенням ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
За таких обставин, господарським судом Луганської області правомірно зазначено про доведеність позивачем виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 5580 грн. 43 коп.
Підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15 квітня 2005 року, але самостійно не сплатило.
Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Вказаний строк для застосування до відповідача штрафних санкцій сплинув з урахуванням дати надання позивачу звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік.
З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів» від 06 жовтня 2005 року №2960 не відбулося будь -яких змін ні в характері правовідносин між сторонами, ні в їх статусі та повноваженнях.
Як до зазначених змін в законі, так і після суб'єкт владних повноважень застосовує штрафні санкції до суб'єкта господарської діяльності, які передбачені ст. 250 Господарського кодексу України.
Рішення про застосування штрафу до відповідача органом державної влади не прийнято.
Судом першої інстанції правомірно зазначено про неможливість віднесення відповідальності на відповідача за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік.
За таких обставин, господарським судом Луганської області у задоволенні позову обґрунтовано відмовлено.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, рішення суду скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254, п. 6 р. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 10 травня 2006 року у справі №2/95ад залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Луганської області від 10 травня 2006 року у справі №2/95ад залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку у місячний строк до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий Л.І. Журавльова
Судді Д.Ю. Перлов
Р.Є. Якушенко