18 жовтня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Лященко Н.П.,
суддів:
Костенка А.В.,
Пшонки М.П.,
Панталієнка П.В.,
Тітова Ю.Г., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників індивідуальних автогаражів № 2 про визнання права власності на гаражний бокс НОМЕР_1, усунення перешкод у користуванні ним, визнання незаконним рішення правління товариства від 29 вересня 2000 року в частині відмови в прийнятті в члени товариства; за позовом ОСОБА_2 до Товариства власників індивідуальних автогаражів № 2 про визнання права власності на гаражний бокс НОМЕР_1 та усунення перешкод у користуванні ним,
У березні 2000 року ОСОБА_1 пред'явив у суді позов до Товариства власників індивідуальних гаражів № 2 про визнання за ним права власності на гаражний бокс НОМЕР_1.
Зазначав, що в 1987 році, його батька - ОСОБА_3, як інваліда Великої Вітчизняної війни 1 групи, було прийнято в члени товариства і виділено йому місце для будівництва гаража НОМЕР_1. За життя батька ними було побудовано фундамент, підвал і стіни. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після його смерті позивач сам накрив гараж, поставив металеві двері, поштукатурив стіни, незважаючи на те, що адміністрація кооперативу перешкоджала йому в будівництві.
Протягом усього часу відповідач не дозволяє ОСОБА_1 користуватись гаражем і він змушений зберігати свій автомобіль біля будинку.
Просив визнати за ним право власності на збудований гараж і зобов'язати відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні ним.
У листопаді 2000 року ОСОБА_1 доповнив свої вимоги й просив визнати незаконним рішення правління товариства від 29 вересня 2000 року в частині відмови в прийнятті його в члени товариства, посилаючись на незаконність зазначеного рішення, оскільки він як спадкоємець має переважне право на вступ до товариства.
У травні 2000 року ОСОБА_2 пред'явив позов до товариства власників індивідуальних гаражів № 2 про визнання за ним права власності на зазначений гараж та усунення перешкод у користуванні ним.
Зазначав, що в 1987 році батькові позивача - ОСОБА_3 - було виділено місце для будівництва гаража НОМЕР_2, але він відмовився від нього через вологість. Вже після смерті батька ОСОБА_1 звернувся до товариства з проханням виділити йому місце під будівництво гаража. Місце НОМЕР_1 було вільним, проте ОСОБА_1 відмовився сплатити поточні внески до товариства й будівництво не проводив.
Спірний гараж збудований ним і він набув право власності на нього. З підстав ст. 13 Закону України “Про власність» просив задовольнити позов.
Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівців від 18 січня 2001 року, залишеним без зміни ухвалою Чернівецького обласного суду від 21 березня 2001 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального й процесуального закону.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 202-1 ЦПК України (1963 року) при вирішенні справи суд повинен: встановити наявність обставин (фактів), якими були обґрунтовані вимоги і заперечення, та вивчити докази, котрими вони підтверджуються; визначитися щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, якими врегульовано ці правовідносини.
Проте ці вимоги закону залишилися поза увагою суду.
На порушення вимог ст.ст. 15, 30, 40, 62, 202-1 ЦПК України (1963 року) суд належним чином доводів сторін не перевірив; не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони регулюються; не дав належної правової оцінки зібраним доказам.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд керувався ст. 28 Закону України “Про власність», яка регулює правовий режим об'єктів права власності професійних спілок, політичних партій та інших громадських об'єднань, не зазнавши при цьому, з яких же правових підстав набув право власності на спірний гараж позивач.
Висновки суду в цій частині суперечать вимогам закону, оскільки фактичне користування гаражем не породжує права власності на нього.
Крім того, з наданих відповідачем довідок убачається, що земельна ділянка під будівництво гаража НОМЕР_1 виділена ОСОБА_4.
Таким чином суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, що відповідно до ст. 338 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд.
На порушення вимог ст. ст. 202, 203 ЦПК України (1963 року) рішення суду не містить законних та обґрунтованих висновків і в частині визнання недійсним рішення правління товариства від 29 вересня 2000 року щодо відмови в прийнятті ОСОБА_1 у члени товариства.
З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Чернівців від 18 січня 2001 року та ухвалу Чернівецького обласного суду від 21 березня 2001 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Н.П. Лященко
Судді:
А.В. Костенко
П.В. Панталієнко
М.П. Пшонка
Ю.Г. Тітов