01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.12.2011 № 23/317
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів: Остапенка О.М.
Іваненко Я.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - дов. № 154 від 01.03.2011р.
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. № 107-2011 від 18.03.2011р.
розглянувши апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 23.08.2011 року
у справі № 23/317 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (позивач)
до Приватного акціонерного товариства «Страхова
компанія «Перша» (відповідач)
про стягнення 8 311,55 грн.
В судовому засіданні 20.12.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2011 р. позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» страхове відшкодування у розмірі 8 311, 55 грн., 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23.08.2011р. у справі № 23/317 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не встановлено правильність проведення розрахунку суми страхового відшкодування, не прийнято до уваги, що розрахунок страхового відшкодування повинен проводитись з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у відповідності до ст.29 Закону України “Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Крім цього, апелянт посилається на сплату ним позивачеві 16.08.2011р. 6355, 59 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, до прийняття рішення у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2011 р. прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 18.10.2011 р.
В судове засідання 18.10.2011р. представники сторін не з'явились, причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегією суддів відкладено розгляд справи на 15.11.2011р. та зобов'язано позивача надати суду до 11.11.2011р. письмові пояснення щодо того, чи були отримані ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» від відповідача згідно платіжного доручення №73 від 16.08.2011р. кошти у сумі 6 355,59 грн. страхового відшкодування, якщо так, то надати належним чином завірену виписку із банківського рахунку.
До відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання 15.11.2011р. представники відповідача не з'явились, причини неявки суду не повідомили, витребувані ухвалою суду від 18.10.2011р. документи від позивача не надходили, у зв'язку з чим колегією суддів відкладено розгляд справи на 06.12.2011 року.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 06.12.2011 року від представника позивача надійшли документи на виконання ухвали суду, а саме - виписка з банківського рахунку про отримання ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» від ПрАТ «Страхова компанія «Перша» коштів у сумі 6 355,59 грн. та клопотання про продовження строку розгляду справи, яке колегією суддів задоволено.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати, у позові відмовити.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування № 021053/4002/0000/85 від 10.08.2009 р., відповідно до якого Позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
19.03.2010 р. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась по вулиці Сумській, 80 у місті Харкові, автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою, виданою відділом Державтоінспекції з обслуговування міста Харкова та АТІ.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 01.04.2010 р. по справі №3-2102/10/07 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення водієм автомобіля «Богдан А091», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4 вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується також протоколом про адміністративне правопорушення, внаслідок чого останнього визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України (а.с.25).
Для встановлення характеру та розміру шкоди, заподіяної власнику автомобіля транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, Позивач замовив проведення автотоварознавчого дослідження на товарній біржі «Радар».
Згідно Звіту №123/2010 від 16.06.2010р. дослідження спеціаліста-автотоварознаця, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 9010,68 грн.
22.09.2010р. позивач на підставі страхового акту № 00041119 від 07.07.2010р.(а.с.41), виходячи із звіту № 123/2010 від 16.06.2010р., здійснив виплату своєму страхувальнику 8821,55 грн. страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 017015 від 13.07.2010 р. (а.с.42).
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Богдан А091», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, була застраховано відповідачем на підставі Полісу № ВЕ/0211391. Термін дії з 17.03.2010р. до 16.03.2011р. Тип Договору - 1.
Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 25 500, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 510 грн. (сума, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих).
Оскільки зазначений поліс відноситься до 1-го типу, то за ним у відповідності до п.15.1 ст.15 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” застрахована відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, будь-якою особою, яка керує транспортним засобом на законних підставах.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 01.04.2010 р. у справі №3-2102/10/07 встановлено, що ОСОБА_4 на момент ДТП працював водієм ТОВ “Немо ЛТД”, а отже керував забезпеченим транспортним засобом на законних підставах. Доказів протилежного суду не надано.
07.12.2010 р. Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію про сплату страхового відшкодування з додатками.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 021053/4002/0000/85 від 10.08.2009 р., перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ “Страхова компанія “Крона” до АТ “Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Полісом № ВЕ/0211391передбачено розмір франшизи у сумі 510,00 грн.
Як вбачається з платіжного доручення №73 від 16.08.2011р. та виписки з банківського рахунку позивача, що містяться в матеріалах справи, позивачем отримано від відповідача в порядку регресу 6 355,59 грн. страхового відшкодування.
З урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” 1955,96 грн. виплаченого страхового відшкодування ( 8821,55 грн. виплаченого страхового відшкодування - 510,00 грн. франшизи, передбаченої Полісом №ВЕ/0211391 та мінус 6 355,59 грн. сплаченого відповідачем в порядку регресу страхового відшкодування).
Згідно з п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, за наявності викладених вище обставин, у місцевого господарського суду були відсутні підстави для стягнення 6 355,59 грн. страхового відшкодування, оскільки зазначена сума вже була сплачена відповідачем до прийняття рішення у справі, що підтверджується наявними у справі доказами, у зв”язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що відповідно до вимог пункту 3 ч.1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду м. Києва від 23.08.2011 р. у справі №23/317 підлягає скасуванню частково, провадження у справі в частині стягнення 6 355,59 грн. страхового відшкодування підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору (п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України).
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач невірно здійснив розрахунок суми страхового відшкодування, не врахувавши коефіцієнт фізичного зносу, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.
Відповідач, здійснивши свій власний розрахунок суми страхового відшкодування, застосував коефіцієнт, який дорівнює 0,31, обґрунтувавши це тим, що автомобіль «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, раніше був пошкоджений в результаті ДТП, що сталася 08.09.2009р.
Матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про те, що в ДТП, яка сталася 08.09.2009р. автомобіль «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження, а саме, пошкодження складових частин кузова, кабіни, рами, відновлювальний ремонт яких міг би бути підставою для застосування коефіцієнту фізичного зносу зі значенням 0,31, а не нуль.
Отже, при визначенні вартості матеріального збитку, завданого пошкодженням автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у зв”язку з настанням страхової події від 19.03.2010р, експерт обґрунтовано застосував коефіцієнт фізичного зносу, який дорівнював нулю з урахуванням вимог п.п.7.39 “Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів”, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», з підстав, викладених у ній, підлягає залишенню без задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 23.08.2011р. у справі №31/225 підлягає скасувати частково з викладенням резолютивної частини редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на день сплати судових витрат), зважаючи на залишення апеляційної скарги без задоволення та часткове задоволення позовних вимог (з урахуванням підстав для припинення провадження в частині стягнення 6 355,59 грн.), судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011 року у справі № 23/317 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10, літера «И», код ЄДРПОУ 31681672) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14-в, код ЄДРПОУ 20033533) 1 955,96 грн. страхового відшкодування, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження в частині стягнення 6 355,59 грн. припинити.»
3. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.
4. Матеріали справи № 23/317 повернути до Господарського суду м. Києва.
5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 26.12.2011р.
Головуючий суддя Скрипка І.М.
Судді Остапенко О.М.
Іваненко Я.Л.