01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.12.2011 № 58/304
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів: Іваненко Я.Л.
Остапенка О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - дов. № 112 від 11.10.2011р.
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. № 08-03-28/177-11 від 29.03.2011р.
розглянувши апеляційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 19.10.2011 року
у справі № 58/304 (суддя Блажівська О.Є.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (позивач)
до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (відповідач)
про стягнення страхового відшкодування, шкоди в порядку регресу у розмірі 6 329,02 грн.
В судовому засіданні 20.12.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2011 року позов Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задоволено частково.
Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» 5 866,02 грн. боргу, 94,54 грн. державного мита та 218,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2011 р. у справі №58/304 та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована неповним з”ясуванням місцевим господарським судом обставин справи, ненаданням належної оцінки доказам, оскільки, на думку апелянта, відповідно до ст.ст.35, 36, 37 Закону України “Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” лише після отримання відповідачем заяви та доданих до неї документів, у останнього виникає обов”язок виконати умови договору обов”язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Апелянт вважає, що позивач не вчинив визначених законом дій та не виконав покладеного на нього обов”язку щодо подання передбаченої законом заяви та доказів, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачем порушено або не визнано право, законні інтереси позивача, які він, відповідно до ст.1 ГПК України захищає в порядку позовного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2011 р. прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 20.12.2011 р.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення залишенню без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2008 р. між Закритим акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія" (далі -Позивач, страховик) та ОСОБА_3 (далі - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 017480 (далі - Договір страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля “Шкода Октавіа”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Згідно розгорнутої довідки ВДАІ, 20 жовтня 2008 р. в м. Києві по вул. Дніпровський узвіз сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля “Шкода Октавіа”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля “ЗАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, що належить ОСОБА_4.
Відповідно до Постанови Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2008 р. у справі №3-13485/08 (а.с.13) Костюка В.І. визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України у вигляді штрафу.
Пошкоджений автомобіль “Шкода Октавіа”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, був застрахований ОСОБА_3 у позивача на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 017480 від 02.07.2008 р. (а. с. 8).
Відповідно до звіту № 2887 з визначення вартості матеріального збитку від 10.12.2008р. (а.с.16), складеного ТОВ “Естімейт”, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Шкода Октавіа”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок пошкодження при ДТП, складає 7332, 52 грн.
Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту № 017480 від 02.07.2008 р., на підставі страхового акту №1318-08 UA від 30.09.2009 р. (а. с. 24), наказу №1002-2/В від 30.09.2009 р. (а. с. 25) виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 5866, 02 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи видатковим касовим ордером №1512 від 02.10.2009 р. (а.с.26).
У відповідності до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” позивач просив стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 5866,02 грн., 380,00 гр. вартість автотоварознавчого дослідження, 83,00 грн. вартість довідки ДАІ.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля “ЗАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 була застраховано Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на підставі Полісу № ВВ/8245356. Термін дії з 12.09.2008р. до 11.09.2009р. Тип Договору - 1.
Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 25 500, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 0 грн. (сума, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих).
Оскільки зазначений поліс відноситься до 1-го типу, то за ним у відповідності до п.15.1 ст.15 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” застрахована відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, будь-якою особою, яка керує транспортним засобом на законних підставах.
ОСОБА_5 керував забезпеченим транспортним засобом на законних підставах. Доказів протилежного суду не надано.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 017480 від 02.07.2008 р., перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ “Страхова компанія “Крона” до АТ “Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.
З урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” 5 866,02 грн. виплаченого страхового відшкодування.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача витрат в розмірі 380,00 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження та вартість довідки ДАІ у розмірі 83,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи, лише у випадку якщо страховик не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), не направив аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків і потерпілий самостійно обрав аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.
На підставі матеріалів справи судом вірно встановлено, що позивач самостійно замовляв та проводив автотоварознавче дослідження для визначення розміру заподіяної в результаті ДТП шкоди, а також отримував довідку ДАІ про результати ДТП, а отже витрати за проведення автотоварознавчого дослідження та оплата довідки ДАІ є витратами позивача в результаті здійснення господарської діяльності і не є шкодою, яка підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України “Про страхування”.
Отже, судом першої інстанції під час прийняття рішення, що оскаржується, було правильно застосовані положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України “Про страхування” до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем у даній справі.
Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Що стосується посилань відповідача на порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору, неподання претензії та доданих до неї документів, а відповідно і відсутність підстав вважати, що відповідачем порушено або не визнано право, законні інтереси позивача, які він, відповідно до ст.1 ГПК України захищає в порядку позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Право на судовий захист без застосування процедури досудового врегулювання спору закріплено Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2002 року, ухваленим у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ “Торговий дім “Кампус Коттон Клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), де чітко роз”яснено, що досудове врегулювання спору є правом, а не обов”язком, і не врегулювання спору в досудовому порядку не перешкоджає зверненню фізичної або юридичної особи до суду.
Оскільки позивач є страховиком, який виплатив страхове відшкодування за майновим договором № 017480 від 02.07.2008 р., відповідно до нього перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, а тому положення ст.ст.35, 36, 37 Закону України “Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” на позивача не розповсюджуються.
Отже, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2011 р. у справі № 58/304 прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2011 року у справі № 58/304 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 58/304 повернути до Господарського суду м. Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 26.12.2011р.
Головуючий суддя Скрипка І.М.
Судді Іваненко Я.Л.
Остапенко О.М.