Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" грудня 2011 р. Справа № 5023/9059/11
вх. № 9059/11
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1., дов. № 08-11/3150/2-10 від 31.12.10р.
Представника відповідачв - ОСОБА_2., дов. від 21.11.11р.
1 Третя особа - не з"явився;
2 Третя особа - не з"явився.
3 Третя особа - ОСОБА_3., дов. від 01.01.11р.
3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Харківської міської ради, м. Харків
Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1) Головне управління держкомзему в Харківській області, м. Харків;
3-я особа < Текст >
до ЗЗакритого акціонерного товариства "Зірка України", м. Харків
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВАТ “Харківський Водоканалпроект”, м. Харків
3-я особа < Текст >
про стягнення коштів
Позивач -Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача -ЗАТ “Зірка України”на свою користь збитки у розмірі 660296,10 грн., а також віднести на відповідача витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов земельного законодавства, а саме, використання земельної ділянки площею 0,5480 га по 2-му Дорошенківському в'їзду у місті Харкові без правовстановлюючих документів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 листопада 2011 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління держкомзему в Харківській області та Управління земельних відносин Харківської міської ради.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 листопада 2011 року залучено до участі у справі ВАТ “Харківський Водоканалпроект” в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Треті особи на стороні позивача - Головне управління держкомзему в Харківській області та Управління земельних відносин Харківської міської ради у судове засідання не з'явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили..
У призначеному судовому засіданні 19 грудня 2011 року представник позивачазаявив клопотання про призначення у справі судову економічну експертизу, посилаючись на наявність протиріч щодо розрахунку збитків по даній справі.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечує проти зазначеного клопотання позивача.
Розглянувши зазначене клопотання позивача про призначення експертизи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Підставою для призначення судової економічної експертизи позивач зазначає про наявність протиріч щодо заявленого до стягнення розміру збитків.
Проте, суд не вбачає наявності протиріч з боку інших учасників судового процесу, відповідач проти позову заперечує повністю, а не оспорює розмір визначених позивачем у позовній заяві збитків. Матеріали справи не містять контррозрахунків заявленої або інших документів які б ставили під сумнів розрахунок заявленої до стягнення заборгованості.
Як свідчать матеріли справи, судом, відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3,38 Господарського процесуального кодексу України створювались належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем до матеріалів справи надані відповідні розрахунки сум заявлених до стягнення, які судом досліджені та будуть враховані нижче.
Отже, суд не вбачає правових підстав для призначення у справі економічної експертизи, оскільки матеріали справи не містять суперечливих даних щодо заявленої до стягнення заборгованості..
При цьому, суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Присутні у судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи - ВАТ “Харківський Водоканалпроект” проти позову заперечували та просили суд відмовити в його задоволенні.
Третьою особою надано для доручення до матеріалів справи додаткові документи (вх. № 36909), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.
Треті особи на стороні позивача - Головне управління держкомзему в Харківській області та Управління земельних відносин Харківської міської ради правом на участь представників у судовому засіданні не скористались, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 14 грудня 2011 року в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).
Присутні в судовому засіданні 19 грудня 2011 року учасники судового процесу вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників третіх осіб. Також присутні у судовому засіданні учасники судового процесу пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 грудня 2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого учасникам судового процесу для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
На підставі рішення Харківської міської ради від 06.10.2004р. №153/04 ВАТ «Харківський Водоканалпроект» припинено право користування земельною ділянкою по 2-му Дорошенківському в'їзду, 2 І у м. Харкові площею 0,5480 га та надано зазначену земельну ділянку в І оренду ЗАТ «Зірка України» (відповідач) строком до 01.05.2029р. для експлуатації та обслуговування господарчих будівель, гаражів та ремонтних майстерень в І межах, визначених договором на право тимчасового користування землею на І умовах оренди від 29.09.1997р. №1273.
Рішенням Харківської міської ради від 28.09.2005р. №180/05 внесено І зміни в п.1.8 додатку 2 та п.1.6 додатку 3 до рішення Харківської міської ради від О6.10.2004р. №153/04 замінивши слова та цифри «Договір на право тимчасового користування землею, реєстраційний номер №1273 від 29.09.1997р.» словами та цифрами «Державний акт на право постійного користування землею №811 від 11.09.2000р.» і слова та цифри «в межах, визначених договором на право постійного користування землею реєстраційний №1273 від 29.09.1997р.» словами та цифрами «в межах, які визначені державним актом на право постійного користування землею №811 від 11.09.2000р.». Згідно з п.5 вищевказаного рішення Харківської міської ради від 06.10.2004р. №153/04 ЗАТ «Зірка України» не пізніше ніж 3-х місячний термін з дня прийняття цього рішення необхідно звернутися до Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради і оформити договори оренди земельних ділянок. В разі неоформлення договору оренди земельної ділянки в указаний термін це рішення втрачає чинність.
Як вбачається із листа КП «Харківське міське БТІ» № 7813 від 26.08.2011 року , на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2003р. за ЗАТ «Зірка України» (відповідачем) зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А-3» площею 750,1 кв.м, літ. «Б-1» площею 429,9 кв.м, літ. «В-1» площею 510,2 кв.м, літ. «Г-1» площею 242 кв.м по 2-му Дорошенківському в'їзду, 2 у м. Харкові.
Як зазначає позивач у позовній заяві, на даний час договір оренди землі по вищезазначеній адресі між Харківською міською радою та відповідачем не укладено та у встановленому законом порядку не зареєстровано.
25.08.2011р. уповноваженими посадовими особами Управління земельних відносин Харківської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки по проспекту Московському, 197-Б у місті Харкові, про що було складено Акт №2305/11 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по проспекту Московському 197-Б (арк. спр. 29-31).
Обстеженням на місцевості було встановлено, що земельна ділянка по 2-му Дорошенківському в'їзду, 2 у м. Харкові загальною площею 0,5480 га огороджена, використовується з 19.01.2004 року відповідачем в межах державного акту на право постійного користування землею від 11.09.2000 року № 811 для експлуатації та обслуговування СТО та сервісного центру «AUTOLAND V 12». Документи на право користування земельною ділянкою по 2-му Дорошенківському в'їзду, 2 у м. Харкові загальною площею 0,5480 га не оформлені, чим порушено вимоги ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Актом №212 про визначення збитків від 02.09.2011р., затвердженим рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.09.2011р. за №663 визнано неодержаний Харківською міською радою дохід в сумі 660296,10 грн. збитками, які нанесені відповідачем міській раді за використання земельної ділянкою по 2-му Дорошенківському в'їзду, 2 у м. Харкові загальною площею 0,5480 га без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону.
Посилаючись на порушення відповідачем норм Земельного кодексу України, а саме те, що відповідач користується земельною ділянкою без документів, що посвідчують право власності або право користування землею, чим відповідач, на думку позивача, завдав збитків Харківській міській раді у розмірі 660296,10 грн. (розраховані на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008р. №41/08, зі змінами від 25.02.2009р.), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.
Способи захисту прав на земельні ділянки встановлено ст. 152 Земельного кодексу України, згідно з якою власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.
Розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача, зміст цього порушеного права відповідно до предмету та підстав поданого позову.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачений актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 3 Земельного Кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правових актів.
За статтями 13, 14 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Стаття 156 Земельного кодексу України визначає перелік випадків, коли власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки. Згідно даної норми, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні наслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, в тому числі шляхом прийняття органами місцевого самоврядування рішень з цього приводу.
Статтею ст.157 Земельного кодексу України, визначений порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Так, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 (з наступними змінами і доповненнями від 14.01.2004 р.) затверджений Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, згідно якого відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад, власники землі або землекористувачі, яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть відшкодовувати збитки, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісії оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Слід зазначити, що вказаним Порядком передбачено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, організаціями установами та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.
Таким чином, статтею 156 Земельного кодексу України, на відміну від п.5.1 наведеного вище Порядку, не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, як використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа.
Згідно п.22 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Та обставина, що п.5.1 Порядку визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату на землю, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 №130/09 не відповідає положенням чинного законодавства України, унеможливлює його застосування при вирішенні даної справи.
Аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України у постанові від 19.01.10р. по справі №47/80-09.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України договір оренди земельної ділянки є однією із форм правочину. Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України однією з вимог чинності правочину є вчинення правочину у формі, встановленій законом та вчинений особою, що має необхідний обсяг правоздатності.
При цьому, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ст.78 Земельного кодексу України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. (ст. 79 Земельного кодексу України).
Відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 12 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради здійснюють повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів. Таким чином повноваження з укладення договорів оренди земельних ділянок, як і рішення про надання земельної ділянки належить Харківській міській раді.
Зокрема, у Рекомендації Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" вказується, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року N 963 ( 963-2007-п ).
Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 року N 284 ( 284-93-п ).
У вирішенні спорів за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду, і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарським судам крім спеціальних норм необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого засобу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України .
У відповідності до статі 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.
Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Неодержаний прибуток (упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою і вини особи, яка заподіяла шкоду.
Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.
Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі №42/266-6/492).
Аналогічні за змістом положення щодо відшкодування збитків містить Господарський кодекс України. Так, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту,права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У п.3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 року №6 “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” зазначається, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення ст.22, глави 82 Цивільного кодексу України, частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати, як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини у розумінні ст.1193 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії I- ХР КМ № 003493 спірна земельна ділянка площею 0,5480 га надана у постійне користування для експлуатації виробничих приміщень та гаражів на підставі рішення Виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 13 серпня 1997 року за № 640 Відкритому акціонерному товариству «Харківський Водоканалпроект» (третя особа у справі). Зазначений Державний акт на право постійного користування землею серії I- ХР КМ № 003493 був зареєстрований в книзі записів державних актів на праві постійного користування землею за № 811, не втратив чинності, отже, Відкрите акціонерне товариство «Харківський Водоканалпроект» (третьої особі у справі) не втратило правопостійного землекористування.
За приписами ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, при переході права власності на будівлю, право власності чи користування земельною ділянкою під цією будівлею переходить не автоматично
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. 126 Земельного Кодексу України).
Дослідивши матеріали справи,господарський суд дійшов висновку, що передбачені законом докази припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою в матеріалах справи відсутні.
Здійснення продажу нежитлових будівель літ. А-3 площею 750,1 кв.м., літ. Б-1 площею 429,9 кв.м., літ. В-1 площею 510,2 кв.м, літ. Г-1 площею 242,0 кв.м по 2 в-дуДорошенківському, 2, на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2003 року (згідно з інформації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації») відповідачу (ЗАТ «Зірка»), автоматично не позбавляє ВАТ «Харківський Водоконалпроект» право постійного користування на спірну земельну ділянку.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) N 1-17/2005 22.09.2005 року N 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України "в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення".
Переоформлення права постійного користування не є обов'язком, користувач може його здійснити за власним бажанням та на власний ризик.
Наявні в матеріалах справи Витяги з Переліку юридичних та фізичних осіб, яким припиняється право користування земельними ділянками (Додаток №2 до Рішення Харківської міської ради від 06.10.2004 року № 153/04) свідчать про припинення ВАТ «Харківський Водоканалпроект» права тимчасового користування земельною ділянкою площею 0,5480 га по 2-му Дорошенківському в'їзду, 2 «в» в м. Харкові з моменту державної реєстрації договору оренди зазначеної земельної ділянки з ЗАТ «Зірка» та її передачі за договором тимчасового користування землею останній.
Натомість, рішенням Харківської міської ради від 28.09.2005 року № 180/05 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» в пункті 1.6 додатку 3 до рішення замінені слова та цифри «в межах, визначених договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди, реєстраційний № 123 від 29.09.1997 року» словами та цифрами «в межах, які визначені державним актом на право постійного користування землею № 811 від 11 вересня 2000 року».
Позивачем не надано доказів на підтвердження державної реєстрації договорів оренди на спірну земельну ділянку з ЗАТ «Зірка» або іншої особою, або скасування державного акту на право постійного користування землею серії I - ХР КМ № 003493.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Обставини справи свідчать про те, що позивачем не вживались заходи щодо одержання доходів у вигляді орендної плати, а також заходи на уникнення збитків, зокрема, позивач не звертався з листом-пропозицією до відповідача про укладення договору оренди земельної ділянки або з позовом про спонукання до укладення договору оренди, тощо.
Крім того, слід зазначити, що збитки, це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язано з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди можуть мати місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача шкоди - відповідача; наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та наслідками (шкодою); вина відповідача - заподіювача шкоди.
Однак, фактичні обставини свідчать про те, що відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2003 року набуто у власність нерухомість, а відтак він набув право користування земельною ділянкою. Тобто, відповідач знаходиться на земельній ділянці не безпідставно.
Більш того, суд зазначає, що відповідно до норм Податкового кодексу України плата за землю (земельний податок та орендна плата на земельні ділянки державної та комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів.
Розміри та порядок плати за землю визначає Податковий кодекс України, згідно з яким плата за землю справляється у двох формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності.
При цьому суд зазначає, що законною підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди.
Контроль за правильністю обчислення і справляння плати за землю здійснюється органами державної податкової служби.
У статті 15 Закону України "Про плату за землю" (діючий на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки позивачем нараховане відповідачу збитки за період з 01.07.2009 року по 01.05.2011 року), зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Як вбачається з аналізу положень статті 2 та ч. 2 ст. 15 Закону України "Про плату за землю", за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у статтях 125-126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податку на землю.
Крім того, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Таким чином, як вбачається з аналізу положень п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України та ст. ст. 2, 15 Закону України "Про плату за землю" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у ст. 126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податку на землю.
В процесі розгляду справи, судом встановлено, що ВАТ «Харківський Водоканалпроект» в порядку п.п. 14.1.3 Податкового кодексу України на час розгляду справи подає звітність до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова та сплачує земельний податок за державним актом на праві постійного користування землею згідно рішення Виконкому Харківської міськради за № 451 від 12.04.2000 року (додаток № 1 до податкового розрахунку земельного податку) .
Таким чином, висновок акту №2370/11 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по 2-му Дорошенківському вїзду, 2, що плата за використання земельної ділянки не здійснюється, є безпідставним.
Вищезазначена позиція щодо сплати земельного податку за землю, а не орендної плати викладена у судовій практиці, а саме: Постанові ВГСУ від 19.07.2010 р. по справі №7/185(31/78(30/204-06)-08)-09, Постанові ВГСУ від 19.07.2010 р. по справі №47/80-09, Постанові ВГСУ від 07.07.2009 р. по справі №16/287, Ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 р. по справі №2а-332/10.
З огляду на наведене, враховуючи наявність права постійного користування щодо земельної ділянки, за використання відповідачем якої позивачем заявлені до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди, а отже, право позивача, як орендодавця вимагати та кореспондуючий цьому праву обов'язок орендаря сплачувати орендну плату, суд зазначає, що позивачем, всупереч положень ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено причинно-наслідкового зв'язку між використанням відповідачем - ЗАТ «Зірка» земельної ділянки та збитками у вигляді неодержаного доходу за використання земельних ділянок, переданих в постійне користування Відкритому акціонерному товариству «Харківський Водоканалпроект».
Позивачем на момент розгляду справи не обґрунтовано і не доведено самого права (як його наявності, так і його порушення як обов'язкової передумови для здійснення судового захисту), - вимагати від відповідача відшкодування збитків, правовим підґрунтям для яких є положення ст.ст.156, 157 Земельного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284, що також визначені позивачем у якості законодавчих підстав позовних вимог, з огляду на те, що позивачем право користування земельними ділянками передано іншій особі, яка, згідно чинного законодавства, є постійним землекористувачем вказаної земельної ділянки та, відповідно до приписів наведених вище правових норм, має право на відшкодування збитків.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. (ст. 4-3 ГПК України).
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та відповідних доказів, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження своїх вимог про стягнення збитків з відповідача у розмірі 660296,10 грн. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, вони не підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, та суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 287 Податкового кодексу України, ст.ст.19, 20, 24,123, 124, 126, 156, 157 Земельного кодексу України, статтями 11,16, 22, 202, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 174, 179, 193, 224 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 43, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
< Текст >
Відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення економічної експертизи.
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2011 року
справа № 5023/9059/11