< Список >
Іменем України
27 грудня 2011 року
Справа № 5002-1/3639-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Балюкової К.Г.,
Видашенко Т.С.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Авто Транс";
відповідача: не з'явився, публічне акціонерне товариство "Крименерго";
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Крименерго" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 27 жовтня 2011 року у справі № 5002-1/3639-2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Авто Транс" (вул. Зелена, 7, Сімферополь, 95022)
до публічного акціонерного товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6, Сімферополь, 95000)
про визнання неправомірними дії, спонукання до виконання певних дій та стягнення 11944,72 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс”, звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, відкритого акціонерного товариства „Крименерго” про визнання неправомірними дій останнього по відключенню від електричної мережі нежитлових будівель, розташованих по вул. Зелена, 7 у місті Сімферополі та належних на праві власності позивачу, а також зобов'язання відповідача підключити до електричної мережі вищевказані нежитлові будівлі, зобов'язання укласти договір про поставку електричної енергії у редакції відповідача та стягнення з нього збитків в розмірі 11 944,72 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” та додані до неї документи про необхідність укладення договору про постачання електричної енергії та вимогу про підключення до електричної мережі нежитлових будівель, розташованих по вул. Зелена, 7 в місті Сімферополі залишив без розгляду, що є порушенням вимог діючого законодавства, а також прав та охоронюваних законом інтересів товариства.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2011 року у справі №5002-1/3639-2011 (суддя Ковтун Л.О.) позов товариства з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” задоволено частково.
Зобов'язано публічне акціонерне товариство „Крименерго” підключити до електричної мережі не житлові будівлі, які розташовані по вул.. Зелена, 7 у місті Сімферополі та які належать на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс”.
Зобов'язано публічне акціонерне товариство „Крименерго” укласти з товариством з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” договір про поставку електричної енергії в редакції відповідача.
В іншій частині в позові відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство „Крименерго” звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати частково та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи.
У судовому засіданні, призначеному на 20 грудня 2011 року, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу в якому заперечував проти її задоволення та на залишенню рішення першої інстанції без змін, представник відповідача з доводами позивача не погодився та наполягав на задоволенні апеляційної скарги та частковому скасуванню рішення першої інстанції, у справі було оголошено перерву до 27 грудня 2011 року.
27 грудня 2011 року представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від сторін будь-яких клопотань не надавалось.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що явка сторін не визнавалась обов'язковою, а також те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 квітня 2010 року у справі №2-23/1388-2010 за позивачем визнано право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, вул. Зелена, 7, а саме на: приміщення літери „А”, „Л”, „К”, „І”, „З”, „Ж” та літер „№1”, загальною площею 1113,50 кв.м; побудовані і реконструйовані приміщення: авто майстерню літер „Н” (19,25+20,3\2) х 10,6 - 6480,4); ремонтний бокс літер „Ж” збільшений в розмірах (був 19,6 x 6,10 став 19,6 х 7,9); навіс літер „О” (5,70 х 14,70); навіс літер „П” (5,85 х 3,80); бесідку літер „Р” (4,6 х 9,90); бетонне покриття перед будівлями літери „А”, „Л”, „К”, „И”, „З”, „Ж”, „№1”, авто майстернею „Н”, ремонтним боксом літер „Ж”, навісом літер „О”, навісом літер „П”, бесідкою літер „Р”, загальною площею 2 864,6 кв.м - у цілому.
15 грудня 2010 року між відкритим акціонерним товариством „Крименерго” та товариством з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” був укладений договір про приєднання до електричних мереж №61/004-1268-10.
Відповідно до умов вказаного договору, власник електричних мереж (відповідач у справі) здійснює приєднання та підключення електроустановок замовника (позивач) до своїх електричних мереж після виконання технічних умов, укладення замовником договору про поставку електричної енергії, оплати за підключення.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що замовник зобов'язаний узгодити із власником мереж проектну документацію.
Як свідчать матеріали справи, у виконання умов договору, позивачем виконані відповідні технічні умова, які погоджені із власником електричних мереж.
У позовній заяві товариство з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” зазначило, що на неодноразові звернення позивача до електропостачальної організації стосовно укладення договору про поставку електричної енергії, остання залишала пропозиції без розгляду.
Крім того, позивач зазначав, що 23 травня 2011 року нежитлові приміщення, розташовані по вул. Зелена, 7 в місті Сімферополі взагалі відключені від електропостачання.
Вважаючи вищезгадані дії публічного акціонерного товариства „Крименерго” неправомірними, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні призначеному на 20 грудня 2011 року, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстави для часткового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та задоволенню апеляційної скарги, у зв'язку з наступним.
Відносини електроенергетики в Україні регулюються Законом України „Про електроенергетику”, порядком постачання електричної енергії споживачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 1999 року №441 (у відповідній редакції) та правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 (в редакції Постанови НКРЕ від 17 жовтня 2005 року №910).
Крім того, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, що регулюють загальні питання виконання господарських договорів та відповідальності сторін за порушення зобов'язань.
Питання щодо визнання правочинів недійсними врегульовані Главою 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій-самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання. Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Тому спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання.
Така позиція викладена, зокрема, в пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 року №01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”.
Отже, Господарський кодекс України є спеціальним законом (по відношенню до Цивільного кодексу України), який регулює відносини в сфері господарювання.
Згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист, прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Причому права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, частини 1 статті 26 Закону України „Про електроенергетику”, пункту 1.3 Правил користування електричною енергією, споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Так, у відповідності із пунктом 5.4 Правил користування електричної енергії закріплено, що для укладення договору про постачання електричної енергії, договору про технічне забезпечення електропостачання споживача або договору про спільне використання технологічних електричних мереж заявник (споживач, власник технологічних електричних мереж (основний споживач) або субспоживач) має надати відповідній організації такі документи: заяву щодо укладення відповідного договору із зазначенням роду виробничої діяльності, місцезнаходження та банківських реквізитів заявника; акти про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше); однолінійну схему електропостачання об'єкта (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше); відомості щодо розрахункових засобів обліку (тип, марка, технічні характеристики тощо) (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше); заявку на очікуваний обсяг споживання електричної енергії та величини споживання електричної потужності у години контролю максимального навантаження енергосистеми (за необхідності), довідку про укладені державні контракти (за наявності), відомості про величину приєднаної потужності і категорії надійності електропостачання струмоприймачів; акти екологічної, аварійної та технологічної броні споживача (за наявності); копію свідоцтва про державну реєстрацію та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта); копію належним чином оформленої довіреності на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори; копію акта допуску про підключення електроустановки та у визначених законодавством випадках - сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року №923 „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів” (із змінами) (для новоссудованих та реконструйованих електроустановок); паспортні дані силових трансформаторів, кабельних та/або повітряних ліній передачі електричної енергії (для споживачів, у яких розрахункові засоби обліку встановлені не на межі балансової належності) (у разі укладення відповідного договору щодо об'єкті, які вводяться в експлуатацію вперше); довідку про перелік субспоживачів (у разі їх наявності), дані (зазначені у підпункті 4 цього пункту) розрахункових засобів обліку субспоживачів (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше).
У разі укладення за двома та більше об'єктами споживача одного договору про постачання електричної енергії споживач подає документи, передбачені підпунктами 2 - 6, 8, 10 - 12 цього пункту, за кожним із об'єктів споживача.
Пункт 5.5. Правил користування електричної енергії передбачає, договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей: найменування постачальника електричної енергії та споживача; місце і дату укладення Договору про постачання електричної енергії; договірні величини споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної потужності (помісячно); величини дозволеної та приєднаної потужності; клас напруги споживача за точкою продажу, порядок застосування тарифів на електричну енергію, що використовується на потреби струмоприймачів різних тарифних груп тощо; режим роботи електроустановки споживача. У разі укладення одного договору про постачання електричної енергії за двома або більше об'єктами споживача значення величин дозволеної та приєднаної потужності, режим роботи електроустановок споживача визначаються за кожним з об'єктів споживача; значення показників якості електричне1 енергії (ПЯЕ); узгоджений рівень надійності електропостачання (за категорією надійності); порядок обліку перетікання реактивної електричної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (у разі приєднання електроустановок споживача безпосередньо до мереж постачальника електричної енергії за регульованим тарифом); режими постачання, розрахунковий облік споживання електричної енергії та величини потужності, контролю показників якості електричної енергії, порядок розрахунків за спожиту електричну енергію; порядок погодження, встановлення, перегляду та коригування договірних величин; заходи з підтримання стійкості енергосистеми, порядок введення обмежень та відключень при дефіциті енергії та потужності в енергосистемі; відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування; зобов'язання сторін у разі порушення договірних величин; порядок зняття показів розрахункових засобів обліку, порядок надання та підтвердження інформації щодо даних розрахункового обліку електричної енергії, порядок та строки проведення розрахунків; строк дії договору; умови та порядок розірвання договору; місцезнаходження, банківські реквізити сторін.
Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Також, пунктом 5.6 Правил користування електричною енергією закріплено, що невід'ємними частинами договору про постачання електричної енергії є: акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії (точка становлення, тип, покази на момент укладання договору тощо); схема електропостачання споживача із зазначенням ліній, що живлять електроустановки споживача, і точок їх приєднання; повідомлення про граничні величини споживання електричної потужності та години контролю максимального навантаження енергосистеми; за необхідності до договору про постачання електричної енергії додаються: а) акти екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача; б) порядок розрахунку технічних втрат електричної енергії в електричних мережах; в) перелік випадків, коли постачання електричної енергії може бути обмежене споживачу, та порядок обмеження.
Як вбачається зі змісту заяви про укладення договору про постачання електричної енергії №73 від 17 червня 2011 року позивачем надано: копію свідоцтва про державну реєстрацію; копію витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб; копію витягу про реєстрацію прав власності; копію наказу про призначення керівника; копію договору про приєднання до електричних мереж.
Отже, колегія суддів погоджується з твердженням заявника апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не було спрямовано на адресу публічного акціонерного товариства „Крименерго” документи, обов'язковість надання яких передбачена пунктом 5.4 Правил користування електричною енергію, а наданих позивачем документів недостатньо для узгодження усіх умов, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей, оформлення необхідних додатків до договору.
Згідно приписів статей 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов'язань є, зокрема, договори, інші правочини та юридичні факти.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона -виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Статтею 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Також, відповідно до частини 1 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно з частиною 2 статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Як вже вказувалося вище, стаття 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів.
Однак в матеріалах справи відсутні докази дотримання позивачем встановленого вищевказаною нормою порядку укладення господарського договору.
Отже на підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були порушенні вищевказані законодавчі норми, у зв'язку з тим що позивачем взагалі не був наданий господарському суду проект договору та між сторонами не були досягнути усі істотні умови для укладення договору на постачання електричної енергії.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання публічне акціонерне товариство „Крименерго” щодо відновлення постачання електричної енергії нежитлових будинків товариства з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс”, колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх задоволення, у зв'язку з чим вважає за можливим зазначити наступне.
В обґрунтування вказаних вимог судом першої інстанції було взято до уваги посилання позивача на той факт, що між публічним акціонерним товариством „Крименерго” та товариством з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” був укладений договір про приєднання до електричних мереж №61/004-1268-10 від 15 грудня 2010 року та отримано технічні умови.
Однак колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що технічні умови - комплекс умов та вимог, які надаються енергопостачальником споживачу та містять перелік технічних вимог, які необхідно виконати для приєднання електроустановок нового споживача к електричним мережам, реконструкції діючих електроустановок чи зміни категорії надійності електропостачання споживачу.
Пунктом 1.2 Правил користування електричною енергією визначено, що договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства.
У відповідності з частиною 2 статті 275 Господарсько кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Статтею 26 Закону України „Про електроенергетику” закріплено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачзльником.
Пунктом 1.3 Правил користування електричною енергією передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
Згідно з пунктом 5.1 вказаних Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.
З аналізу наведених правових норм випливає, що лише укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України та Правил користування електричною енергією договір про постачання електричної енергії є єдиною та належною підставою для здійснення постачання (споживання) електричної енергії, договір про приєднання до електричних мереж такої можливості не надає. Також, у пункті 1.1 зазначеного позивачем договору №61/004-1268-10 від 15 грудня 2010 року міститься застереження, що приєднання до електричних мереж можливо лише за умови укладення договору про постачання електричної енергії.
Так, колегія суддів дійшла висновку, що станом на теперішній час договір про постачання електричної енергії між сторонами не укладений (що не заперечується позивачем). Отже правові підстави для підключення нежитлових будівель, розташованих по вул. Зелена, 7 у місті Сімферополі відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що публічне акціонерне товариство „Крименерго” є юридичною особою і самостійним суб'єктом господарювання, не має жодного відношення до органів Державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування та не має владних повноважень по відношенню до позивача. Отже, у даному випадку, до вимоги позивача про визнання дій публічного акціонерного товариства „Крименерго” неправомірними не можуть бути застосовані положення пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
Інших способів визнання незаконними дій відповідача чи його посадових осіб з системного аналізу вищезгаданих правових актів не вбачається. Отже, судом першої інстанції цілком обґрунтовано було встановлено, що в цій частині предмет позову не відповідає встановленим Законом способам захисту порушеного права, що тягне відмову в позові в цій частині.
Також, суд першої інстанції правильно встановив, що не можуть бути визнані обґрунтованими вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” про стягнення з публічного акціонерного товариства „Крименерго” збитків в сумі 11 944,72 грн. з огляду на наступне.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (стаття 22 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Однак з матеріалі даної справи не вбачається в чому саме полягає протиправна поведінка відповідача і в чому виражена заподіяна позивачеві шкода саме відповідачем.
Аналізуючи зміст наведених правових норм, колегія суддів вказує на недоведеність позивачем ані факту знищення чи пошкодження речі, ані факту необхідності понесення товариством якихось витрат для відновлення порушеного права (укладення договору та поновлення електропостачання не ставиться в залежність від покупки позивачем пального за меншою ціною), що в свою чергу тягне відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.
Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, на підставі вказаних правових норм колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не були доведені ті обставини, на які він посилався в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення суду у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи, прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
Сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Крименерго” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2011 року у справі №5002-1/3639-2011 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі.
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Еліт Авто Транс” відмовити в повному обсязі.
4. В іншій частині рішення залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > К.В. Волков
Судді < Підпис > К.Г. Балюкова
< Підпис > Т.С. Видашенко
Розсилка:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Авто Транс" (вул. Зелена, 7,Сімферополь,95022)
2. Публічне акціонерне товариство "Крименерго" (вул. Київська, 74/6,Сімферополь,95000)
3. Господарський суд Автономної Республіки Крим (вул. Р. Люксембург/Річна, 29/11, м. Сімферополь, 95000)