< Список >
Іменем України
26 грудня 2011 року Справа № 5020-434/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Балюкової К.Г.,
суддів Видашенко Т.С.,
Волкова К.В.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № 02/11 від 04.06.2011,
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 21.05.2010,
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Велта" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 14 листопада 2011 року у справі № 5020-434/2011
за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Велта" (вул. Сумська, 46, місто Харків, 61002)
до приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" (вул. Бутакова, 4, місто Севастополь, 99011)
про стягнення заборгованості за договором про співпрацю по факультативному перестрахуванню в сумі 24043,19 грн.
Позивач, приватне акціонерне товариство Страхова компанія „Велта”, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, приватного акціонерного товариства „Кримська страхова компанія”, про стягнення заборгованості за договором про співпрацю по факультативному перестрахуванню в сумі (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.05.2011 року) у розмірі 24 043,19 грн., у тому числі основного боргу -22 694,00 грн., пені -1349,19 грн.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю відмови відповідача в виплаті ним своєї частки страхового відшкодування за договором № 27/2000 про співробітництво за факультативним перестрахуванням та Ковер-нотом № ТР084/2010.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду засновано на положеннях пункту 2.4.3 Договору № 27/2000 та статті 25 Закону України „Про страхування” щодо можливості відповідача самостійного з'ясовувати причини та обставини страхового випадку та встановленні судом за підставі висновку експертизи не співпадання обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди за страховим випадком з водієм ОСОБА_3., за яким була проведена виплата страхового відшкодування позивачем, з наявними пошкодженнями автомобіля.
Не погодившись з постановленим судовим актом, приватне акціонерне товариство Страхова компанія „Велта” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 14.11.2011 року по справі № 5020-434/2011 скасувати, та прийняти нове рішення яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована прийняттям судом першої інстанції оскарженого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Апелянт зазначав, що судом не був застосований закон, який підлягав застосуванню - стаття 526 Цивільного кодексу України та застосований закон, який не підлягає застосуванню -статті 25, 26 Закону України „Про страхування”, вказуючи, що норми зазначеного закону регулюють відносини в сфері страхування, тобто між страховиком та страхувальником, тоді як спірні правовідносини, в яких приймають участь перестрахувальник та перестраховик, є взаємодією в сфері факультативного перестрахування та такі дії регулюються відповідним договором, яким є укладений сторонами договір № 27/2000, що є джерелом їх прав та обов'язків.
Також апелянт посилався на неповне з'ясування судом обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка стала страховим випадком, під час якої водій ОСОБА_3. тимчасово втратив свідомість, тому не міг надати як працівникам ДАІ, так й страховій компанії вичерпних подробиць механізму ДТП. Суд, за зазначенням апелянта, також не звернув увагу на те, що на момент виплати страхового відшкодування не існувало правових підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_3. відповідно до статті 26 Закону України „Про страхування”.
Порушення норм процесуального права відповідно до апеляційної скарги полягало в отриманні позивачем ухвали про поновлення провадження у справі та призначення справи до розгляду на 14.11.2011 року безпосередньо в день судового засідання, що унеможливило забезпечення явки його представника для участі в розгляді справи.
У відзиві на апеляційну скаргу приватне акціонерне товариство „Кримська страхова компанія” просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача відхилити як безпідставну.
У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідно до наданого нею відзиву.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2000 року між відкритим акціонерним товариством „Кримська страхова компанія, найменування кого змінено на приватне акціонерне товариство „Кримська страхова компанія” відповідно до вимог Закону України „Про акціонерні товариства”, (далі -Страхова компанія) та акціонерним товариством закритого типу Страхова компанія „Велта”, найменування якого змінено на приватне акціонерне товариство страхова компанія „Велта” відповідно до вимог Закону України „Про акціонерні товариства” (далі -Товариство Велта) був укладений договір № 27/2000 про співробітництво з факультативного перестрахування, предметом якого є угода про співробітництво по факультативному перестрахуванню ризиків (долі ризиків) на підставі договорів Ковер-ноту (далі Договір № 27/2000) (том 1, а.с. 11-16).
13 жовтня 2010 року Товариство Велта уклало договір № 118 добровільного страхування наземного транспорту (окрім залізничного) громадянина ОСОБА_3 -автомобілю LEXUS ES 300 державний № НОМЕР_1 (далі -Договір № 118) (том 1, а.с. 19-22).
На підставі Договорів № 27/2000 та № 118 сторони у справі уклали договір Ковер-ноту № ТР084/2010 від 15.10.2010, відповідно до якого Страхова компанія, як перестраховик, прийняла на себе у перестрахування автомобіль LEXUS ES 300 державний № НОМЕР_1, що належить громадянину ОСОБА_3. (том 1 а.с.18).
18 листопада 2010 року настав страховий випадок, про що Товариство Велта сповістило Страхову компанію 19.11.2010 р. (том 1 а.с. 25-27).
Після надання страхувальником всіх необхідних для виплати страхового відшкодування документів, Товариство Велта склало акт огляду пошкодженого транспортного засобу, затвердило розрахунок суми страхового відшкодування та сплатило страхувальнику -громадянину ОСОБА_3. страхове відшкодування в розмірі 90 776,00 грн. (том 1, а.с.28-47).
09 грудня 2010 Товариство Велта направило лист за вих.№ 1366 Страховій компанії, як перестраховику, із додатком усіх необхідних документів для здійснення виплат на користь Товариства Велта своєї частки страхового відшкодування в сумі 22 694,00 грн. (том 1, а.с.50).
04 лютого 2011 року Страхова компанія прийняла рішення про відмову у сплаті страхового відшкодування за Ковер-нотом № ТР084/2010 та Договором № 27/2000 з посиланням на надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку, а саме: на думку Страхової компанії, викладені страхувальником ОСОБА_3. обставини пошкодження автомобіля не збігаються з наявними пошкодженнями (том 1, а.с.54-57).
Відмова в сплати своєї частки страхового відшкодування Страховою компанією стала причиною звернення Товариства Велта до суду з позовом про її стягнення з врахуванням пені за прострочення здійснення такої виплати.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. (частини 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалось, 01.12.2000 року між Товариством Велта та Страховою компанією був укладений Договір № 27/2000 про співробітництво по факультативному перестрахуванню, згідно якого на підставі зазначеного Договору його сторони можуть укладати факультативні договори перестрахування окремо по кожному ризику.
Сторона, яка передає ризик (частку ризику), пойменуються в подальшому „Перестрахувальник”, сторона, яка приймає ризик (частку ризику), пойменується в подальшому „Перестраховик” (пункт 1.2 Договору № 27/2000).
Таким чином, за Договором № 27/2000, з врахуванням укладеного на його підставі Ковер-ноту № ТР 084/2010 від 15.10.2010 року, позивач Товариство Велта стало Перестрахувальником, а Страхова компанія -Перестраховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту № 118 - автомобілю LEXUS ES 300 державний № НОМЕР_1, що належить громадянину ОСОБА_3. (Страхувальнику).
Отже, судова колегія вбачає, що між сторонами у справі виниклі правовідносини з перестрахування, яки регулюються статтею 987 Цивільного кодексу України, статтею 12 Закону України „Про страхування”, умовами, укладених сторонами договорів: № 27/2000 з додатковими угодами, Ковер-ноту № ТР 084/2010.
Згідно статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 12 Закону України (в редакції, що діяла на час укладання Ковер-ноту № ТР 084/2010) Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
З вищевикладених положень законодавства вбачається, що предметом договору перестрахування є ризик виконання Страховиком свого обов'язку з виплати страхового відшкодування перед Страхувальником, при цьому у законодавстві відсутні жодні зазначення про те, що Перестраховик набуває будь-яких прав або обов'язків Страховика по відношенню до Страхувальника.
Досліджуючи наявні положення діючого законодавства, що регулює правовідносини з перестрахування, судова колегія вбачає, що питання видів договорів перестрахування та їх істотних умов, відшкодування збитків у перестрахуванні, визначення прав та обов'язків цедента та перестраховика та їх взаємовідносин тощо є фактично законодавчо невизначеними, а тому вважає, що вказані правовідносини повинні регулюватися положеннями відповідного договору між перестрахувальником та перестраховиком.
Відповідно до пункту 2.3.2 Договору № 27/2000 Перестраховик зобов'язується слідувати всім рішенням Перестрахувальника по відношенню до страхового випадку в межах прийнятої на себе відповідальності, якщо інше не обумовлене у Ковер-ноті.
В даному випадку умови Ковер-ноту № ТР 084/2010 інших положень, ніж встановлені в пункті 2.3.2 Договору № 27/2000, не містять.
На підставі викладеного судова колегія доходить висновку про те, що виникнення обов'язку перестраховика виплатити перестрахувальнику свою частку відповідальності по договору перестрахування безпосередньо залежить від виплати або невиплати перестрахувальником страхового відшкодування за оригінальним договором страхування.
За умовами Договору № 27/2000, як основного договору, що визначає взаємні права та обов'язки сторін у справі в сфері перестрахування приведені вичерпні підстави з яких Перестраховик (Страхова компанія) має право відмовити у виплаті своєї частки страхового відшкодування та такою підставою є тільки приховування Перестрахувальником від Перестраховика умов договору страхування, або обставин, які суттєво впливають на ступінь ризику (пункт 2.4.1).
В даному ж випадку, підставою для відмови відповідача у виплаті своєї частки страхового відшкодування є невідповідність пошкоджень автомобілю обставинам ДТП, які були викладені його водієм ОСОБА_3., що не відповідає умовам Договору № 27/2000.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на положення статті 26 Закону України „Про страхування” згідно якої підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, поза іншим, є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку та на аналогічні умови пункту 8.1.2 Договору № 118.
Однак, такі висновки суду першої інстанції судова колегія вважає помилковими, оскільки відповідач не є стороною за договором № 118 та положення останнього на нього не розповсюджуються, крім того, відповідач не є страховиком відносно страхового ризику, що мав місце з ОСОБА_3., отже не мав відповідних правових підстав для окремої самостійної перевірки обставин його страхового випадку.
Відповідно до умов Договору № 27/2000 Перестраховик за відповідним обов'язком Перестрахувальника мав можливість отримувати необхідну інформацію та документи по страховому ризику, копію самого договору, рахунків інших документів, що відносяться до даного ризику, для вирішення питання про виплату страхового відшкодування отримувати належним чином оформлені документи: страховий акт, розрахунок суми збитку, а також інші документи, що підтверджують страхову подію; мав право на співпрацю з Перестрахувальником в розслідуванні, врегулюванні та погашенні будь-якої претензії (розділ 2 Договору № 27/2000).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання перед позивачем: 19.11.2010 року сповістив відповідача про настання страхової події, повідомив про тій, що припускається розмір матеріальної шкоди та запропонував відповідача направити свого представника для участі в огляді пошкодженого автомобіля (том 1, а.с.48), в подальшому позивач повідомив про результати висновку спеціаліста щодо визначеного розміру матеріальної шкоди, наявність у відповідача можливості оглянути пошкоджений автомобіль шляхом направлення свого представника та ознайомитися з оригіналом висновку спеціаліста автотоварознавця (том 1, а.с.49).
Після зазначених дій позивача, останній, з мовчазної згоди відповідача, яка виразилася у відсутності жодних незгод останнього з діями позивача та відсутності намагань оглянути пошкоджений автомобіль, 08.12.2010 року провів ОСОБА_3. виплату страхового відшкодування (том 1, а.с.47).
Таким чином, обставини справи свідчать про те, що своїми правами, визначеними пунктом 2.4.3 Договору № 27/2000 щодо направлення свого експерта для надання послуг з ліквідації збитків, участі у проведенні експертизи по страховому випадку або здійсненню контролю над правильністю визначення розміру шкоди, а також витрат з ліквідації збитків, відповідач не скористався з власного розсуду, тоді як виплата Перестрахувальником страхового відшкодування згідно пункту 18.3 Ковер-ноту тягне для відповідача обов'язок протягом 10 банківських днів сплатити свою частку страхового відшкодування.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вже зазначалось, виплата Перестрахувальником страхового відшкодуванню тягне виникнення у Перестраховика обв'язку по сплаті своєї частини страхового відшкодування.
Відповідно до умов пункту 18.5 Ковер-ноту № 084/2010 від 15.10.2010 р., підставою для виплати Перестрахувальником своєї частки страхового відшкодування є визнання Перестрахувальником страхового випадку та надання повного переліку документів для виплати страхового відшкодування.
Докази сплати Страховою компанією своєї частки страхового відшкодування у розмірі 22694,00 грн. (25%) матеріали справи не містять, тому відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, якою унормована заборона односторонньої відмови від зобов'язання, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.
Як наслідок стягнення суми основної заборгованості обґрунтованими слід визнати вимоги позову про стягнення зі Страхової компанії суми пені за несвоєчасну сплату частки страхового відшкодування відповідачем, як обумовлені умовами пункту 7.4 Договору № 27/2000 за період з 29.12.2010 року по 17.05.2011 року в сумі 1349,19 грн., які також підлягають задоволенню.
При цьому заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги відносно некоректності запропонованих спочатку позивачем, а потім й судом на вирішення експертів питань щодо відповідності пошкоджень автомобілю LEXUS ES 300 державний № НОМЕР_1 обставинам ДТП, що описані водієм ОСОБА_3., оскільки з пояснень останнього чітко вбачається, що під час ДТП він тимчасово втратив свідомість, отже не міг надати вичерпних пояснень з цього приводу, що не можна вважати свідомим приховуванням обставин ДТП, до того ж страхування зазначеного автомобілю мало місце по повному КАСКО, що передбачає виплату страхового відшкодування навіть з вини самого страхувальника.
Отже, оскільки господарським судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі були неповно з'ясовані обставини справи, не було надано належної оцінки доказам, які містяться у справі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати таке рішення суду та прийняти у справі нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Також обґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо допущених судом першої інстанції порушень процесуального права у вигляді розгляду справи за відсутністю відповідача, який не був належним чином повідомлений про місце засідання суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвала про поновлення провадження у справі від 07.11.2011 року була відправлена позивачеві судом 08.11.2011 року та отримана позивачем тільки в день судового засідання 14.11.2011 року (том 1, а.с.61), що з врахуванням місцезнаходження позивача у місті Харкові виключило можливість забезпечення ним участі свого представника у розгляді справі, можливість реалізації процесуальних прав позивача, що є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду згідно пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Державне мито (судовий збір) та судові витрати підлягають стягненню відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104 (пункти 1 та 4 частини 1 та пункт 2 частини 3), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2011 року у справі №5020-434/2011 скасувати.
3. Прийняти у справі нове рішення
„Позов задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства „Кримська страхова компанія” (вул. Бутакова, 4, місто Севастополь, 99011, п/р 2650900015591 в філії ВАТ „Державний експортно-імпортний банк” у місті Севастополі, МФО 384986, ідентифікаційний код 20693867) на користь приватного акціонерного товариства Страхова компанія „Велта” (вул. Сумська, 46, місто Харків, 61002, п/р 26508000000651 в ПАТ „Укрсоцбанк”, ідентифікаційний код 23465084, МФО 300023) суму основної заборгованості у розмірі 22 694,00 грн., пеню в розмірі 1349,19 грн., держмито в розмірі 240,44 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 705,75 грн”.
4. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя < Підпис > К.Г. Балюкова
Судді < Підпис > Т.С. Видашенко
< Підпис > К.В. Волков
< Список >
< Список > < Довідник >
Розсилка:
1. Приватному акціонерному товариству Страхова компанія "Велта" (вул. Сумська, 46, місто Харків, 61002)
2. Приватному акціонерному товариству "Кримська страхова компанія" (вул. Бутакова, 4, місто Севастополь, 99011)