"27" грудня 2011 р.Справа № 27/17-3158-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Михайлова М.В.
суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.
При секретарі Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін станом на 13.12.2011 року:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;
від відповідача 1: ОСОБА_2, за довіреністю;
від відповідача 2: ОСОБА_3., за довіреністю;
за участю представників сторін станом на 27.12.2011 року:
від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;
від відповідача 1: ОСОБА_2, за довіреністю;
від відповідача 2: ОСОБА_3., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорожник”
на рішення господарського суду Одеської області від 26 вересня 2011 року
у справі № 27/17-3158-2011
за позовом Міністерства інфраструктури України, м. Київ, пр-т Перемоги, 14
до 1)Одеської залізниці, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19;
2)Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорожник”, м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9
про: визнання недійсними угод, визнання припиненими правовідносини та виселення,-
У серпні 2011 року Міністерство інфраструктури України звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Одеської залізниці та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник", в якій, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило суд визнати недійсними, укладені між відповідачами угоди від 16.12.1991р. та 14.02.1996р., визнати припиненими правовідносини, передбачені п.2.3 договору від 03.01.1989р., укладеного між відповідачами та виселити ТОВ "Дорожник" з будинків цехів товарів народного споживання (літери „А”, „Б”) Дорожних механічних майстерень Одеської залізниці, площами 520,7 кв.м. та 207,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9.
У судовому засіданні суду першої інстанції від 26.09.2011 року позивач уточнив позовні вимоги та підтримав позов у повному обсязі.
Відповідач 1 -Державне підприємство Одеської залізниця, відзив на позов не надав, проте у судових засіданнях позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Відповідач 2 -Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26 вересня 2011 року по справі № 27/17-3158-2011 (суддя Невінгловська Ю.М.) позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Дорожник” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 26 вересня 2011 року по справі № 27/17-3158-2011 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.
13.12.2011 року до апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у відсутності представників позивача, тим паче, що представник позивача надав всі необхідні пояснення в судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 13.12.2011 року та у відзиві на апеляційну скаргу, а в ухвалі суду апеляційної інстанції від 28.11.2011 року про прийняття апеляційної скарги до провадження було зазначено, що незабезпечення учасниками процесу в судове засідання своїх представників не буде перешкоджати розгляду апеляційної скарги.
У судовому засіданні відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва.
13.12.2011 року від відповідача 2 надійшло клопотання про застосування строку позовної давності, яке було відхилено судовою колегією в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
27.12.2011 року від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із хворобою представника позивача, яке було залишено судовою колегією без задоволення, оскільки, по -перше, до клопотання не було додано доказів на підтвердження обставин, на яких воно ґрунтується, по -друге, зазначене клопотання, з мотивів, які в ньому зазначені повинен був подавати позивач, а не відповідач 2, який жодним чином не стосується позивача щодо представництва його інтересів, а такого клопотання від позивача не надходило.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
03 січня 1989 року між Кооперативом "Шляховик", повним правонаступником якого є ТОВ «ДОРОЖНИК», і Дорожньо-механічними майстернями Одеської залізниці був укладений договір, відповідно до умов якого з метою розширення випуску товарів народного споживання, а також задоволення власних потреб в робочому одягу, сторони домовились спільно побудувати швейну майстерню на території ДММ Одеської залізниці за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9, та добудувати другий поверх складського приміщення. Відповідно до п.2.1. указаного договору Кооператив "Шляховик" і ДММ Одеської залізниці мали здійснити спільне будівництво швейної майстерні власними силами, при цьому Кооператив "Шляховик" мав профінансувати 80% вартості будівництва готівкою, а ДММ - 20% вартості будівництва безготівковими коштами. Фінансування мало здійснюватися шляхом оплати рахунків, виплати заробітної плати, транспортних витрат тощо. Після завершення будівництва Кооператив "Шляховик" отримував право на безоплатну експлуатацію побудованих будівель протягом 20 років зі сплатою комунальних послуг за фактом споживання. Договір укладений строком на 25 років.
На виконання договору від 03.01.1989 року та на підставі договорів підряду від 16.01.1989 року, 12.07.1989 року та 08.01.1990 року за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9, відбулося будівництво двоповерхової прибудови до існуючого цеху, а також окремо розташованого двоповерхового швейного корпусу (майстерні).
Факт виконання з боку Кооперативу "Шляховик" прийнятих на себе відповідно до договору від 03.01.1989 року зобов'язань в частині будівництва позивачем не оспорюється, підтверджений також судовими рішеннями.
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.09.2008 року у справі №22-11/122-07-3511 також був встановлений факт фінансування з боку Кооперативу "Шляховик" 100% вартості будівництва швейної майстерні і двоповерхової прибудови до моторного цеху, а також факт виконання з боку ТОВ «ДОРОЖНИК»прийнятих на себе відповідно до договору від 03.01.1989 року зобов'язань в частині будівництва окремо розташованого двоповерхового швейного корпусу (майстерні).
Крім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 13.10.2006 року у справі №30/205-06-7086 та рішенням господарського суду Одеської області від 05.09.2008 року у справі № 22-11/122-07-3511 було встановлено, що двоповерхова прибудова до цеху і цех ТНС №1 під інвентарним номером 14213, двоповерхова швейна майстерня і цех ТНС №2 під інвентарним номером 14226 є тими самими приміщеннями, а також що саме ці приміщення були побудовані ТОВ «ДОРОЖНИК»на виконання умов договору від 03.01.1989 року.
Предметом договору від 03.01.1989 року було спільне будівництво швейної майстерні і надбудови другого поверху складського приміщення на території ДММ Одеської залізниці та їх подальша експлуатація для досягнення спільної мети, а саме розширення випуску товарів народного споживання, а також задоволення власних потреб в робочому одягу.
Через 3 роки, в додатковій угоді від 03 січня 1991 року (а.с.11), сторонами записано: „Для виконання плану по випуску товарів народного споживання, згідно замовлення Одеської залізниці ...” .
Через 7 років, 14 лютого 1996 року, сторони уклали ще одну додаткову угоду наступного змісту: „Розглянувши додатково умови договору від 03 січня 1989 року, сторони, поважаючи рішення судових органів України та відчуваючи свою відповідальність за доручену справу, необхідність забезпечення залізниці робочим одягом та покращення матеріального забезпечення інвалідів домовились про наступне:
Сторони підтверджують прийняття ними зобов'язань за договором від 03 січня 1989 року, у тому числі по п.2.3. вказаного договору. Пунктом 2.3 договору передбачено: ”По завершенню будівництва будівля експлуатується „Кооперативом” на протязі 20 років без оплати оренди, крім комунальних послуг по факту споживання”. Таким чином, укладаючи додаткові угоди, сторони на протязі тривалого строку підтвердили свій намір на сумісну діяльність.
З договору та додаткових угод вбачається, що відповідач не просто шиє робочий одяг, а свою виробничу діяльність спрямовує на виконання планів Одеської залізниці по випуску товарів народного споживання, покращення матеріального забезпечення інвалідів. З рішення господарського суду Одеської області від 05 вересня 2008 року у справі №22-11/122-07-3531 (а.с.20) вбачається, що згідно довідки Одеського міського товариства інвалідів приміщення на території ДММ, в яких розміщений ТОВ „Дорожник”, є учбово-виробничим підприємством інвалідів Малиновського району, яке допомагає вирішувати загальні задачі Одеського міського товариства інвалідів. А така діяльність виходить далеко за межи договору оренди.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 430 ЦК Української РСР (1963), за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.
Що стосується договорів оренди чи майнового найму, то предметом договорів оренди чи майнового найму, згідно ст. 256 ЦК УРСР (1963) було надання наймачеві майна у тимчасове користування за плату.
В матеріалах справи є копії договорів від 01 січня 1990 року, від 02 січня 1991 року, від 02 січня 1992 року про прийняття в оренду виробничих та складських приміщень з обладнанням, що в них знаходиться (а.с.22-27). Хоча в кожному з договорів є розділ „Розрахунок орендної плати” , про орендну плату за користування приміщеннями в них не йдеться. Передбачена плата за користування обладнанням, амортизацію приміщень, електроенергію та інші комунальні послуги. Крім того позивач не надав доказів оплати за, ніби-то, орендовані приміщення.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла до висновку , що договір від 03.01.1989 року є саме договором про сумісну діяльність.
Рішенням господарського суду Одеської області від 05 вересня 2008 року по справі №22-11/122-07-3511 Одеській залізниці відмовлено в позові до ТОВ „Дорожник” про розірвання договору від 03 січня 1989 року та виселення. В рішенні вказано: „Належних доказів порушення Відповідачем зобов'язань за договором від 03.01.1989 року та за угодою від 14.02.1996 року Позивачем не надано”(а.с.20). На теперішній час договір про сумісну діяльність від 03 січня 1989 року недійсним не визнаний. Крім того Позивач, починаючи з 1989 року, таких спроб не робив.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла до висновку, що договір від 03 січня 1989 року є договір про сумісну діяльність, то немає необхідності аналізувати Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду.
Більш того, пунктом 5 Постанови Верховної Ради СРСР від 23.11.1989 року №811-1 «Про порядок введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду» встановлено, що орендарі, які перейшли на орендні відносини до введення в дію цих Основ, мають право провадити свою господарську діяльність відповідно до договорів оренди, укладених до 31 грудня 1989 року.
Тобто навіть якщо б договір від 03.01.1989 року був би договором оренди, кооператив «Шляховик»мав право провадити свою господарську діяльність саме відповідно до умов цього договору, тоді як Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду не могли до нього застосовуватись.
Враховуючи викладене, застосування до правовідносин сторін, які виникли з договору від 03.01.1989 року, Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду є цілком неправильним.
16 грудня 1991 року ДММ Одеської залізниці і Кооператив "Шляховик" уклали додаткову угоду до договору від 03.01.1989 року, якою ДММ Одеської залізниці визнали факт відсутності фінансування 20% вартості будівництва швейного цеху, обов'язок якого був покладений на ДММ відповідно до умов договору від 03.01.1989 р., а замість невнесених 20% коштів на будівництво продовжили строк дії договору від 03.01.1989 р., указаний в п. 2.3 цього договору, ще на десять років на тих самих умовах.
Слід зазначити, що договір від 03.01.1989 року є угода, яка була спрямована на встановлення цивільних прав та обов'язків сторін. Додаткова угода від 16.12.1991 року спрямована на часткову зміну вже існуючих на момент її укладення цивільних прав та обов'язків сторін.
Крім того, хоча додаткова угода і є угодою в розумінні ст. 41 ЦК УРСР, вона не є самостійним договором, на який могла б розповсюджуватись вимога ст. 153 ЦК УРСР(1963) щодо наявності всіх істотних умов, оскільки закон, який діяв на той час, не містив будь-яких вимог щодо наявності всіх істотних умов в додаткових угодах, які укладалися сторонами після укладення основних договорів на часткову зміну існуючих правовідносин.
Тому висновок господарського суду про те, що при укладені додаткової угоди від 16.12.1991 року сторонами не було досягнуто всіх істотних умов, які визнані такими за законом, суперечить закону, який діяв під час її укладення.
Господарським судом необґрунтовано застосовані Закон України «Про оренду майна державних підприємств і організацій»та Тимчасове положення про Фонд державного майна України. Закон та Тимчасове положення були прийняті та набули чинності після укладення сторонами договору від 03.01.1989 року та додаткової угоди до нього від 16.12.1991 року, а тому не можуть бути застосовані до відносин, які виникли на підставі указаних угод.
Угода від 14.02.1996 року є невід'ємною частиною договору від 03.01.1989 року, який, як вже було указано вище, є договором про спільну діяльність, а не договором оренди. Тобто посилання суду на те, що на указану угоду розповсюджуються норми законодавчих актів з питань оренди державного майна, є цілком безпідставними.
Крім того, угода від 14.02.1996 року фактично носить декларативний характер, оскільки не є угодою в розумінні ст. 41 ЦК УРСР, так як в ній йдеться лише про підтвердження сторонами зобов'язань, які були прийняті ними раніше. Вказана угода не встановлює, не змінює та не припиняє цивільні права або обов'язки сторін; її існування ніяк не впливає на правовідносини сторін, які виникли на підставі договору від 03.01.1989 року та додаткової угоди від 16.12.1991 року.
Розпорядження державним майном на підставі цієї угоди також не відбулося.
Що стосується п. 4 указаної угоди, то вона є недійсною згідно зі ст.1 Арбітражного процесуального кодексу України, оскільки фактично означає відмову Одеської залізниці від права на звернення до суду, так як примусове виселення можливо тільки за рішенням суду.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК України).
Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та в деяких випадках засновані на припущеннях.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Отже, оскаржуване рішення господарського суду Одеської області прийняте без належного з'ясування і доведеності всіх обставин у справі, з невідповідністю деяких висновків, викладених у рішенні, з дійсними обставинами справи, а також з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду скасуванню, в позові слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорожник”, м. Одеса, на рішення господарського суду Одеської області від 26 вересня 2011 року по справі № 27/17-3158-2011 задовольнити, рішення господарського суду скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорожник” 470, 50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 29 грудня 2011 року.
Головуючий суддя: М.В. Михайлов
Суддя: А.І. Ярош
Суддя: О.О. Журавльов