27.12.11р.Справа № 21/5005/14557/2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЕКСТІМ", м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФАЙН ЛОГІСТИК УКРАЇНА", м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 141 від 13.06.2008 року
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Булана Ю.М.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1., дов. № 31/10 від 15.11.2011р.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 141 від 13.06.2008 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОФАЙН ЛОГІСТИК УКРАЇНА" та Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "ЕКСТІМ".
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що спірний договір був підписаний з його боку комерційним директором підприємства, який не був наділений такими правами та діяв з перевищеннями своїх повноважень.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, надав відзив на позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що спірний договір в подальшому був виконаний його сторонами, що свідчить про схвалення договору позивачем.
Позивач до судового засідання 27.12.11р. не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Розгляд справи відповідно до ст. 77 ГПК України відкладався з 17.11.11р. до 13.12.11р., з 13.12.11р. до 22.12.11р., з 22.12.11р. до 27.12.11р.
Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.
Справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 27.12.11р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
13.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою „ЕКСТІМ” (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ПРОФАЙН ЛОГІСТИК Україна” (далі - відповідач, продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 141 (далі - Договір), відповідно до умов якого регламентуються відносини сторін щодо питання купівлі-продажу пластикового віконного профілю виробництва фірми „Профан ГмбХ КВЕ Профільзюстеме”, Німеччина, що поставляється продавцем покупцеві.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що товар поставляється окремими партіями згідно з надходженням замовлень та оплатою поставок покупцем.
Відповідно до п.3.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Булигіна, 19; м. Одеса, пров. Петренок, буд.1; м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 19.
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що покупець зобов'язується забрати товар зі складу продавця протягом п'яти днів з моменту отримання повідомлення продавця про зарахування оплати за товар на його банківський рахунок. Окремими угодами сторін можуть встановлюватись інші умови поставки товару.
Підставою для розрахунків між покупцем та продавцем є рахунки, виставлені продавцем за замовленнями, що надійшли від покупця.
Строк дії Договору встановлено з моменту його підписання та до 31.12.2008р. (п.11.1. Договору).
В разі, якщо жодна з сторін Договору не повідомить іншу сторону про намір розірвати Договір до дати вказаної в п. 11.1. Договору вважається автоматично продовжений на наступний календарний рік (п.11.2 Договору).
Позивач просить визнати даний Договір недійсним з тих підстав, що він підписаний з боку позивача комерційним директором Лєпєніним О.С. який за Статутом підприємства не наділений повноваженнями на укладання договорів.
Таким чином, позивач вважає, що комерційний директор підписуючи від імені ТОВ Фірми „Екстім” спірний Договір, діяв з перевищенням своїх повноважень, та просить визнати даний Договір недійсним.
Відповідач у відзиві на позов заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до преамбули Договору сторони визначили, що відповідна посадова особа позивача діє на підставі Статуту. Відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
На виконання відповідної норми цивільного законодавства ТОВ фірма «Екстім»в своєму Статуті визначило порядок управління Товариством. Відповідно до п. 7.13 Статуту у Товаристві створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) діє від імені Товариства в межах, встановлених законодавством України та установчими документами.
Відповідно до вищенаведеного положення Статуту директори діють від імені Товариства, при цьому положення Статут не містять жодних обмежень для будь-якого з директорів укладати договори.
Оскільки в ТОВ фірмі «Екстім»була створена дирекція, до складу якої входив генеральний директор Тимків Р.М. та комерційний директор Лєпєнін О.С., це означає, що хоча генеральний директор і очолює її, проте управління товариством не може здійснюватись лише одноособове генеральним директором. Тому комерційний директор має теж повноваження на представлення інтересів Товариства.
Посилання позивача на те, що виключно директор товариства вирішує усі питання діяльності товариства та діє від його імені без довіреності, в т.ч. укладає угоди підтверджує те, що комерційний директор Лєпєнін О.С. дійсно мав відповідні повноваження укладати договори та представляти інтереси ТОВ фірма «Екстім», оскільки він за своєю посадою був комерційним директором і входив до складу дирекції товариства.
Таким чином, при укладенні даного Договору сторонами були дотримані загальні вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
В зв'язку з тим, що протягом тривалого періоду ТОВ фірма «Екстім»отримувало товар від ТОВ «Профайн Логістик Україна», про що свідчать видаткові накладні, це свідчить про те, що Збори учасників визнавали дійсним даний Договір і далі продовжували співпрацювати з ТОВ «Профайн Логістик Україна»на підставі цього ж Договору.
Крім того, відповідач зазначає, що товар, отриманий позивачем в межах цього Договору, був частково оплачений останні, в доказ чого надав банківські виписки, які приєднано до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову застосовують норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішують справи ( п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” ).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).
Згідно ч.1-ч.3, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, госпо дарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 ЦК України ).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України ).
Статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Діями, що свідчать про наступне схвалення правочину, можуть бути будь-які дії особи, від імені якої виступає представник.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов спірного Договору відповідач протягом 2008 - 2009р.р. поставляв позивачу товар, а позивач отримував його (що підтверджується довіреностями, виданими підприємством позивача та завіреними його печаткою) та частково сплачував за нього, відповідно до банківських виписок, копії яких додано відповідачем до матеріалів справи.
Факт постави товару підтверджено і постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5010/1182/2011-15/62 (а.с.33-35).
Тобто, навіть, якщо даний Договір і був вчинений з боку позивача з перевищенням повноважень, матеріалами справи підтверджується його подальше схвалення позивачем.
За приписами ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на встановлені обставини, у суду відсутні правові підстави для визнання договору недійсним із наведених позивачем підстав у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82 - 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволені позову - відмовити.
Судові витрати у справі покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Н.Г. Назаренко
Дата підписання рішення, оформленого
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,
- 29.12.2011р.