< Копия >
Іменем України
04.08.11Справа №2а-1826/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
суддя - Водяхін С.А.,
секретар - Філімонцева О.В.,
за участю сторін:
представника позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Меркурій» - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий ГКРФ в м. Сімферополі 03 березня 2009 року, довіреність б/н від 01 травня 2011 року;
представника відповідача -Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя - Бойко Ірини Валеріївни, посвідчення УСВ № 069006 від 26 січня 2010 року, довіреність № 356/10-004 від 11 червня 2010 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Меркурій»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Меркурій»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000620231 від 19 травня 2011 року про донарахування податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у загальному розмірі 62 500,00 грн., у тому числі за основним платежем -50 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -12 500,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 06 червня 2011 року відкрито провадження у адміністративній справі № 2а-1826/11/2770.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладена між позивачем та контрагентом угода про придбання питної продукції не віднесена до категорії нікчемного правочину, рішення суду про визнання угоди недійсною відсутнє, придбання товару оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, тому висновки податкового органу про нікчемність правочину не підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим збільшення позивачу суми податкового зобов'язання також не засновано на нормах законодавства.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що позивачем сума заявленого податкового кредиту не підтверджена належним чином оформленими первинними документами у розумінні податкового законодавства, оскільки матеріалами перевірки підтверджено фактичне не здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, який зазначений у податкових накладних, - Приватним підприємством «Вітмар-М». У задоволенні позову просив відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя на виконання постанови старшого слідчого з особливо важливих справ відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у м. Севастополі від 11 лютого 2011 року проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальінстю «ТД «Меркурій» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Вітмар-М»за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року.
За результатами перевірки встановлено порушення частин першої та п'ятої статті 203, статті 215, частини першої статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України у частині дотримання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 50 000,00грн. за звітний період - серпень 2010 року.
Зазначені порушення документально зафіксовані в акті перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про результати документальної невиїзної перевірки № 46/23-1/36127359 від 26 квітня 2011 року.
19 травня 2011 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000620231 про донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 62 500,00грн., у тому числі за основним платежем -50 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -12 500,00 грн.
У ході розгляду справи судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»та Приватним підприємством «Вітмар-М»існували відносини з купівлі-продажу безалкогольної питної продукції. Договір у письмовій формі між зазначеними контрагентами не укладався.
На підтвердження виконання усного договору з боку Приватного підприємства «Вітмар-М» складені видаткові та податкові накладні на придбання/відпуск продукції. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»до складу податкового кредиту включало суми по операціях з купівлі-продажу продукції за податковими накладними, оформленими від імені Приватного підприємства «Вітмар-М». Сума податку на додану вартість, включена Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»до складу податкового кредиту за серпень 2010 року по податковій накладній від 31 серпня 2010 року № 202, оформленій Приватним підприємством «Вітмар-М», склала 50 000 грн. 00 коп., номенклатура товару -мінеральна вода у кількості 65 188 пляшок.
Видаткова та податкова накладні, видані Приватним підприємством «Вітмар-М», підписані директором цього підприємства -ОСОБА_3
Правовідносини, які виникають у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).
Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Водночас статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.
Згідно з пунктом 18 Порядку „Про затвердження форми податкової накладної і порядку її заповнення”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, всі складені екземпляри податкової накладної підписуються особою, уповноваженим платником податків здійснювати постачання товарів (послуг).
Таким чином, виходячи з системного аналізу викладених норм законодавства при підтверджені права платника на включення витрат до валових першочерговими вимогами є зв'язок діяльності підприємства з господарською діяльністю та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, яким видані податкові накладні.
Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
При цьому наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Крім того, встановлення факту недійсності, у тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції у розумінні податкового законодавства. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефективність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку -учасників відповідної операції .
Аналогічна думка викладена у довідці Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року та у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України».
Оцінюючи обставини у даній справі, суд виходив з того, що перевіркою, проведеною Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя, де з 19 січня 2009 року перебуває на обліку Приватне підприємство «Вітмар-М», встановлено неможливість фактичного здійснення Приватним підприємством «Вітмар-М»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо.
Під час проведення перевірки Приватним підприємством «Вітмар-М» податковому органу не були надані будь-яки документи, які підтверджують господарську діяльність підприємства, у тому числі придбання мінеральної води, яка була реалізована Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій».
До того ж, з урахуванням матеріалів кримінальної справи №110001, порушеної прокуратурою м. Севастополя 05 січня 2011 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, перевіркою Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя встановлено, що у період з липня 2009 року на території м. Севастополя та м. Києва невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності - ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, без відповідних на те повноважень, організували створення підприємства -юридичної особи і зареєстрували на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, Приватне підприємство «Вітмар-М»(код ЄДРПОУ 34766135, м. Севастополь).
При реєстрації Приватного підприємства «Вітмар-М»використовувався цивільний паспорт на ім'я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, серії НОМЕР_2, виданий 23 червня 2005 року Поліським РВ ГУ МВС України в Київській області. Однак, відповідно до зібраної у ході перевірки інформації, громадянин ОСОБА_3 помер у 2007 році, що підтверджується довідкою від 31 жовтня 2007 року №834/Д Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у м. Києві та інформацією Управління карного розшуку ГУ МВС України у м. Києві від 31 грудня 2010 року №4/7354.
Крім того, факт смерті ОСОБА_3 підтверджується постановою Подільського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2008 року у справі № 1-П-319/08, якою кримінальну справу № 77-00133 відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 204 Кримінального кодексу України, закрито у порядку пункту 8 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку зі смертю обвинуваченого.
Статтями 91, 92 Цивільного кодексу України встановлена цивільна правосуб'єктність юридичної особи.
Так, відповідно до частини першої статті 91 зазначеного Кодексу юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно зі статтею 203 Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою недійсності правочину.
Згідно з частиною другої зазначеної статті Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, ОСОБА_3, який зареєстрований у якості директора Приватного підприємства «Вітмар-М», за фактом смерті та за відсутності на підприємстві інших працівників, не міг здійснювати господарську діяльність від імені підприємства, у тому числі укладати та підписувати договори, виписувати податкові накладні тощо, а також фактично здійснювати господарські операції з поставки товарів на адресу ТОВ «ТД «Меркурій». З урахуванням цього, укладений між Приватним підприємством «Вітмар-М»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»правочин суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: щодо цивільної дієздатності особи, яка здійснює правочин (оскільки особа, від імені якої була виписана податкова накладна, померла ще до того, як було зареєстровано підприємство), а також щодо вільного та такого, що відповідає внутрішній волі волевиявлення учасника правочину (у ОСОБА_3 як у директора Приватного підприємства «Вітмар-М»взагалі не було і не могло бути волевиявлення на здійснення правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»).
Крім того, судом приймається до уваги, що у ході подальшого слідства у справі №110001 було порушено кримінальну справу щодо встановлених осіб за частиною третьою статті 28 -статті 205, статті 358, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.
Слідством встановлено, що після реєстрації ряду фіктивних підприємств, у тому числі Приватного підприємства «Вітмар-М», членами злочинного угрупування зазначені підприємства використовувались для здійснення своєї злочинної діяльності -надання послуг по «конвертації»коштів, тобто перетворення безготівкових коштів у готівку, мінімізації податкових зобов'язань контрагентів і ухилення ними від сплати податків в особливо великих розмірах. З цією метою обвинувачені особи надали в банківські установи м. Севастополя копії реєстраційних документів Приватного підприємства «Вітмар-М», картки зі зразками підробленого підпису громадянина ОСОБА_3, копії паспорту громадянина ОСОБА_3 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, подали заяву про відкриття банківських рахунків від імені громадянина ОСОБА_3 Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на сприяння підприємствам-контрагентам у мінімізації податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, надання вказаним фіктивним підприємствам легального статусу, обвинувачені особи незаконно підписували та надавали до податкових органів по місцю реєстрації фіктивних підприємств документи податкової звітності. Податкова звітність, надана до ДПІ у Гагарінському районі за період з липня 2009 по грудень 2010 ПП «Вітмар-М» завірена печаткою ПП «Вітмар-М», та в рядку «керівник»вказано ФІП ОСОБА_3, та підпис. Так, у період з липня 2009 року по серпень 2010 року відповідно до даних податкових декларацій з податку на прибуток від підприємств - вигодонабувачів на розрахунковий рахунок Приватного підприємства «Вітмар-М» було перераховано понад 23,1 млн. грн., у тому числі податок на додану вартість - 2,1 млн. грн., що дозволило мінімізувати на цю суму власні податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
До того ж, проведеним податковим органом аналізом податкової звітності з податку на додану вартість Приватного підприємства «Вітмар-М», а саме: «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»(розділ «податкові зобов'язання») до декларації з податку на додану вартість, наданої до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя, встановлено, що податкові зобов'язання Приватного підприємства «Вітмар-М»у липні 2009 -жовтні 2010 років сформовані на загальну суму податку на додану вартість -2 239 390 грн. 64 коп. за рахунок контрагентів-покупців, а покупцями задекларовано податкового кредиту по контрагенту Приватне підприємство «Вітмар-М»на загальну суму податку на додану вартість -4 754 045 грн. 83 коп., у тому числі за звітний період серпень 2010 у сумі 394 410 грн. 20 коп., з яких Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»у сумі 50 000 грн. 00 коп.
З пояснень представника відповідача вбачається, що згідно з відомостями автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, Приватне підприємство «Вітмар-М»за період серпень 2010 року задекларувало податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту у розмірі 393 370 грн. 36 коп. Зазначена сума податкового кредиту сформована Приватним підприємством «Вітмар-М»за рахунок включення до складу кредиту сум з податку на додану вартість за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Елфра Дисплей», яким податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зазначеній сумі не декларувались, до бюджету не сплачувались. Крім того, станом на серпень 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Елфра Дисплей»не було зареєстровано платником податку на додану вартість у зв'язку з анулюванням свідоцтва платника податку з 05 травня 2010 року.
Також судом приймається до уваги те, що відповідно до видів діяльності за КВЕД основними видами діяльності Приватного підприємства «Вітмар-М»є здійснення діяльності у сфері будівництва, газопровідних робіт, інжинірингу тощо, тоді як по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»підприємством здійснено поставку товару -мінеральної води.
З акту перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»не надано до перевірки ані договорів з Приватним підприємством «Вітмар-М»на поставку продукції, ані товарно-транспортних накладних чи інших документів, які б підтверджували рух продукції від постачальника до покупця.
Згідно з положенням розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі-Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Згідно з пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірки, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.
Проте, представником позивача у ході судового розгляду справи були надані копії документів, які не надавались підприємством під час проведення перевірки, а саме: договору на здійснення транспортних послуг від 30 грудня 2009 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, та товарно-транспортних накладних від 31 серпня 2010 року та 01 вересня 2010 року, які мають одинакові серію та номер, а саме: НОМЕР_3.
Як вбачається з наданого договору на здійснення транспортних перевезень, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій» доручає, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 приймає на себе обов'язок щодо організації в інтересах та за рахунок змовника послуг перевезення вантажів своїм транспортом за маршрутом, встановленим товариством.
Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні встановлено, що замовник -це вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.
Разом з цим, відповідно до наданих товарно-транспортних накладних замовником послуг перевезення вантажів до позивача є Приватне підприємство «Вітмар-М», а не Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій», що суперечить умовам та предмету наданого позивачем договору на здійснення транспортних послуг.
Судом не приймається до уваги посилання представника позивача на необхідність визнання правочину між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Меркурій»та Приватним підприємством «Вітмар-М»недійсними у судовому порядку, у зв'язку з тим, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. При цьому, наявність або відсутність умислу відносно ухилення від сплати податків платником не є предметом дослідження податковим органом при перевірці правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Таким чином, первинні документи, які складені Приватним підприємством «Вітмар-М»та на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, суперечать законодавчим та нормативним актам, та є такими, що не відповідають суті і не несуть довідності щодо змісту здійснення операції, а тому не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно зі статтею 70 вказаного Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У ході судового розгляду доводи представника позивача щодо неправомірності дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем у відповідності до норм діючого законодавства, а тому скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 09 серпня 2011 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя С.А. Водяхін