ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
14 листопада 2011 року 09:50 № 2а-10934/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМА Фрейт Україна»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8 661, 37 грн.,
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту -позивач, Фонд), звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМА Фрейт Україна»(далі по тексту -відповідач, ТОВ «АМА Фрейт Україна») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2010 рік у розмірі 8 611, 37 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХII, відповідач мав працевлаштувати у 2010 році 1 інваліда, проте фактично не працевлаштував жодного інваліда, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8 611,37 грн., з яких 8 365, 39 грн. -штрафні санкції та 245, 98 грн. -пеня.
Зазначена сума підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, однак у визначений законом термін цього зроблено не було, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути вказану суму у примусовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 14 вересня 2011 року.
Судове засідання, призначене на 14 вересня 2011 року, судом відкладалось на 27 вересня 2011року.
В судове засідання, призначене на 27 вересня 2011 року, сторони не з'явились, в зв'язку з чим та враховуючи приписи статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 18 жовтня 2011 року.
В судове засідання, призначене на 18 жовтня 2011 року, з'явився представник відповідача. Представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача. В зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 25 жовтня 2011 року.
У судовому засіданні 25 жовтня 2011 року представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АМА Фрейт Україна»виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо працевлаштування інвалідів, тому вимога про сплату адміністративно-господарських санкцій є безпідставною. Також, представник відповідача зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АМА Фрейт Україна»протягом 2010 року подавались звіти до Оболонського районного центру зайнятості з інформацією про наявність вакансій, у тому числі для інвалідів, проте громадяни з інвалідністю для працевлаштування на підприємство не направлялись.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 25 жовтня 2011 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (далі -Закон України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ), Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України»від 31.01.2007р. № 70.
Відповідно до положень статті 18 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (тут і далі Закон України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України»від 31.01.2007р. № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту ТОВ «АМА Фрейт Україна»про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма №10-ПІ): середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 13; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1; фонд оплати праці штатних працівників - 217,5 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 16 730,77 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 грн.
Відповідно до змісту статей 19, 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991р. № 803-XII (далі - Закону України від 01.03.1991р. № 803-XII) державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(тут і далі Закон України від 01.03.1991р. № 803-XII у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Належним повідомленням про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів є систематичне подання звітів за формою державної статистичної звітності № 3-ПН.
Форма звітності № 3-ПН щодо наявності вакансій затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р. № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005р. за № 1534/11814.
Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Так, протягом 2010 року відповідач щомісяця подавав до Оболонського районного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», де зазначалось про наявність вакантних робочих місць, на яких можуть працювати інваліди.
Відповідно до пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434, Фонд відповідно до покладених на нього завдань сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, професійному навчанню непрацюючих інвалідів, а також їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991р. № 803-XII підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»від 06.10.2005р. № 2961-IV (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Частиною 3 статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.
Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. № 757, індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК за його участю.
З огляду на викладене, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.
Статтею 20 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пунктом 4.4 Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 р. № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування»передбачено, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Так, з листа Оболонського районного центру зайнятості від 11.02.2011р. №28-528 вбачається, що відповідачем щомісячно подавались звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів. Разом з тим, на протязі 2010 року для працевлаштування безробітні з обмеженими можливостями не направлялись.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Згідно частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Доказів того, що ТОВ «АМА Фрейт Україна»не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не представлено, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.05.2011р. № К-32140/10).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, та керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Савченко