ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
15 листопада 2011 року № 2а-13079/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., при секретарі судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до
третя особа
проГоловного управління юстиції в м.Києві,
В.о. начальника Головного управління юстиції у м.Києві Семерга С.І.
Визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління юстиції у м.Києві, третя особа: в.о. начальника Головного управління юстиції у м.Києві Семерга Сергій Ілліч, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління юстиції м.Києва по незазначенню причин звільнення позивача в наказі про звільнення №1485/03 від 22.08.2011 року;
- зобов'язати Головне управління юстиції м.Києва внести зміни до наказу №1485/03 від 22.08.2011 року про звільнення позивача, зазначивши причини його звільнення -не виконання роботодавцем законодавства про працю;
- зобов'язати Головне управління юстиції м.Києва внести виправлення до трудової книжки позивача, зазначивши поважну причину його звільнення;
- визнати протиправними дії Головного управління юстиції м.Києва по не зазначенню у п.2 наказу про звільнення №1485/03 від 22.08.2011 року кількості календарних днів не використаної соціальної відпустки, за які повинні були виплатити компенсацію при звільненні;
- зобов'язати Головне управління юстиції м.Києва внести зміни до п.2 наказу №1485/03 від 22.08.2011 року про звільнення позивача, зазначивши у п. 2 кількість календарних днів не використаної ним соціальної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, всупереч вимогам ст. ст. 19, 24 Закону України «Про відпустки»у наказі про звільнення №1485/03 від 22.08.2011 року не вказано кількість календарних днів не використаної соціальної відпустки, за яку необхідно провести виплату заробітної плати. Крім того, позивач вважає необґрунтованою відмову відповідача щодо внесення змін до наказу про звільнення в частині зазначення поважної причини звільнення.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що відпустки ОСОБА_1 надавалися згідно до його заяв, про що були видані відповідні накази. Також відповідач зазначив, що записи в трудовій книжці про звільнення або переведення на іншу роботу повинні провадитися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону, а причини звільнення, викладені позивачем у заяві про звільнення, не передбачені чинним законодавством, з огляду на що підстави для задоволення позову відсутні.
Третя особа письмових пояснень або заперечень з приводу позовних вимог суду не надала.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2011 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання, призначене на 03 жовтня 2011 року позивач не з?явився, у зв?язку з чим розгляд справи відкладено на 17 жовтня 2011 року.
03 жовтня 2011 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянутим справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене протокольною ухвалою від 17 жовтня 2011 року суд ухвалив про перехід розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
ОСОБА_1 наказом Головного управління юстиції у місті Києві №365/03 від 18 березня 2008 року призначений на посаду державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві з 18.03.2008 року, як такий, що переміг у конкурсі, з посадовим окладом згідно штатного розпису. ОСОБА_1 було присвоєно 15 ранг державного службовця.
15 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім?я начальника Головного управління юстиції у м.Києві, в якій просив відповідно до ст. 38 КЗпП України звільнити його з роботи за власним бажанням, з поважних причин. Датою звільнення просив вважати останній день відпустки -22 серпня 2011 року.
Відповідно до наказу Головного управління юстиції у місті Києві №1485/03 від 22 серпня 2011 року, на підставі заяви ОСОБА_1, позивач був звільнений з займаної посади з 22.08.2011 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Пунктом другим вказаного наказу Управлінню фінансового забезпечення та звітності Головного управління юстиції у м.Києві доручено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 18.03.2010 року по 17.03.2011 року у кількості 29 календарних днів та за період роботи з 18.03.2011 року по 22.08.2011 року у кількості 13 календарних днів.
Наказом Головного управління юстиції у місті Києві №1490/03 від 22 серпня 2011 року «Про внесення змін до наказу від 22.08.2011 року №1485/03 «Про звільнення ОСОБА_1»на підставі заяви позивача внесено зміни до вказаного наказу та пункт другий викладено в наступній редакції: «Управлінню фінансового забезпечення та звітності Головного управління юстиції у м.Києві виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 18.03.2008 року по 17.03.2009 року у кількості 08 календарних днів, за період роботи з 18.03.2010 року по 17.03.2011 року у кількості 29 календарних днів, та за період роботи з 18.03.2011 року по 22.08.2011 року у кількості 13 календарних днів».
Позивач вважає дії відповідача протиправними, оскільки у заяві про звільнення ним зазначалось про невиконання відповідачем законодавства про працю, й останній зобов?язаний був звільнити позивача саме з поважних причин.
Так, у поданих на адресу суду 03 жовтня 2011 року поясненнях по суті позивач зазначає, що отримавши 18 серпня 2011 року його заяву від 15 серпня 2011 року про звільнення за власним бажанням, відповідач задовольнив її та звільнив позивача з роботи з 22 серпня 2011 року, тобто через чотири дні після надходження заяви про звільнення.
Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач визнав поважними причини, зазначені останнім у заяві про звільнення.
Суд критично відноситься до таких тверджень позивача з огляду на наступне.
Частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.
Таким чином, частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України встановлено обов?язок саме працівника письмово повідомити власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за два тижні. І власник або уповноважений ним орган може на свій розсуд або звільнити працівника у строк, про який просить працівник, або вимагати від працівника виконання обов?язку про письмове повідомлення про розірвання трудового договору за два тижні.
Обов?язок власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, покладається на власника або уповноважений ним орган у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин).
Позивач вважає, що порушення власником законодавства про працю також є поважною причиною.
Разом з тим, право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням у строк, визначений працівником, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, є окремою підставою для звільнення, визначеною частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України.
У заяві ж про звільнення позивач посилається на ст. 38 Кодексу законів про працю України та просить звільнити його за власним бажанням, з поважних причин і не містить посилання на частину третю статті 38 Кодексу законів про працю України.
Згідно запису в трудовій книжці позивача останній «звільнений з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України».
Відповідно до п. 2. 3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
З особової картки позивача вбачається, що останньому надавались наступні відпустки: 2 календарні дні основної щорічної відпустки на підставі наказу №928/04 від 25.09.2008 року, 5 календарних днів основної щорічної відпустки на підставі наказу №852/04 від 25.09.2009 року, 1 календарний день основної щорічної відпустки на підставі наказу №1381/04 від 03.12.2009 року, 5 календарних днів додаткової соціальної відпустки на підставі наказу №616/04 від 19.07.2010 року, 22 календарні дні на 8 календарних днів основної щорічної відпустки на підставі наказу №686-04 від 26.07.2010 року, на підставі наказу №891/04 від 26.08.2010 року відпустка була продовжена на 14 днів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача в період надання відпустки, 14 календарних днів основної щорічної відпустки та 1 календарний день основної щорічної відпустки на підставі наказу №816/04 від 05.08.2011 року.
Вказані відпустки були надані ОСОБА_1 на підставі заяв останнього, погоджених у встановленому порядку.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Головного управління юстиції у м.Києві по незазначенню причин звільнення позивача в наказі про звільнення №1485/03 від 22.08.2011 року, зобов'язання Головного управління юстиції у м.Києві внести зміни до наказу №1485/03 від 22.08.2011 року про звільнення позивача, зазначивши причини його звільнення -не виконання роботодавцем законодавства про працю та зобов'язання Головного управління юстиції у м.Києві внести виправлення до трудової книжки позивача, зазначивши поважну причину звільнення ОСОБА_1 є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління юстиції у м.Києва по не зазначенню у п.2 наказу про звільнення №1485/03 від 22.08.2011 року кількості календарних днів не використаної соціальної відпустки, за які повинні були виплатити компенсацію при звільненні, та зобов'язання Головного управління юстиції у м.Києві внести зміни до п.2 наказу №1485/03 від 22.08.2011 року про звільнення позивача, зазначивши у п. 2 кількість календарних днів не використаної ним соціальної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію, суд приходить до наступних висновків.
Положеннями статті 19 Закону України «Про відпустки»встановлено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Таким чином, положення вказаної статті встановлюють лише єдину підставу для надання батьку щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів - у разі виховання дитини без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі.
В матеріалах справи міститься копія направлення на стаціонарне лікування від 16.07.2010 року та копія довідки №1829 від 18.07.2010 року, які свідчать про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ОСОБА_4 (дружиною позивача) знаходились на лікуванні в Дитячій клінічній лікарні №3 у Солом'янському районі м.Києва з 16.07.2010 року по 18.07.2010 року.
Відповідно до наказу Головного управління юстиції у місті Києві №616/04 від 19 липня 2010 року «Про надання відпустки ОСОБА_2»позивачу на підставі його заяви була надана додаткова відпустка за 2010 рік, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки»як батьку, який виховує неповнолітніх дітей у зв'язку з тривалим перебуванням матері в лікувальному закладі у кількості 5 календарних днів з 19.07.2010 року по 23.07.2010 року.
Жодних інших доказів тривалого перебування дружини позивача -ОСОБА_4 в лікувальному закладі матеріали справи не містять, а позиція позивача про те, що він має право на виплату компенсації за невикористану соціальну відпустку у зв'язку з тим, що він є батьком трьох дітей, а його дружина не перебуває у трудових відносинах з 2009 року та на відпустки, передбачені Законом України «Про відпустки», права не набула, є такою, що не ґрунтується на вимогах закону.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав, натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя В.П. Катющенко