ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
(письмове провадження)
27 жовтня 2011 року справа № 2а-11214/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М. розглянувши адміністративну справу
за позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
дотовариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа», товариства з обмеженою відповідальністю «РТЛ Україна»
про визнання недійсним договору № 811/1 від 08.11.2010 та стягнення заборгованості у розмірі 5 389 068,0 грн.
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа», товариства з обмеженою відповідальністю «РТЛ Україна»про визнання недійсним договору № 811/1 від 08.11.2010 та стягнення заборгованості у розмірі 5 389 068,0 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між ТОВ «РТЛ Україна»та ТОВ «Арго-торгівельна мережа»укладено договір поставки товару, на виконання якого виписано податкові накладні. Актом перевірки № 708/23-9/32249009 від 16.06.2011 ТОВ «Арго-торгівельна мережа»по взаємовідносинах з ТОВ «РТЛ Україна»встановлено порушення положень Закону України «Про податок на додану вартість»та встановлено завищення податку на додану вартість на загальну суму 2 750 869,0 грн. Беручи до уваги вказаний акт та аналізуючи дані Бази даних АРМ «Систематизоване автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»щодо наявності нікчемних угод, укладених між ТОВ «РТЛ Україна»та ТОВ «Арго-торгівельна мережа»з іншими постачальниками продукції, Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва просить суд визнати недійсною оскаржувану угоду та стягнути з відповідачів кошти, одержаних за такою угодою.
Представниками ТОВ «РТЛ Україна»та ТОВ «Арго-торгівельна мережа»позов не визнано та надано суду письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки підстав для визнання оскаржуваної угоди недійсною нема. Представниками відповідачів наведено ряд доказів щодо правомірності оскаржуваної угоди.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
ДПІ у Печерському районі міста Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Арго-торгівельна мережа»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «РТЛ Україна»за період з 01.10.2010 по 30.11.2010.
За результатами вказаної перевірки ДПІ у печерському районі міста Києва складено акт № 708/23-9/32249009 від 16.06.2011, яким встановлено порушення ТОВ «Арго-торгівельна мережа»пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п.7.3., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі -ПДВ) на загальну суму 2 750 869,0 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2010 -898 886,0 грн.; листопад 2010 -1 851 983,0 грн.
Крім того, ДПІ у Печерському районі міста Києва проведено аналіз Бази даних АРМ «Систематизоване автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», в ході якого встановлено, що основним постачальником ТОВ «РТЛ Україна»в період з 01.10.2010 по 30.11.2010 є ТОВ «Агропрайд», актом перевірки якого № 601/23-2/35870453 від 03.03.2011 встановлено нікчемність угод з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, а саме: з ТОВ «РА «Луар-Медіа Студія», ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «ФМП Лак», ТОВ «Інтекс Медіа Груп», ТОВ «СВС Плюс», ТОВ «Будінвест-Сервіс 22», ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД», ТОВ «БК ЮСГ».
Підставами для висновків про нікчемність угод ТОВ «РТЛ Україна» з вищезазначеними контрагентами стали використання контрагентами у якості керівників підставних осіб, фіктивність підписів у документах фінансової звітності, відсутність необхідних умов, основних фондів, персоналу для ведення господарської діяльності, тощо.
Також представником ДПІ у Печерському районі міста Києва зазначає, що ТОВ «Арго-торгівельна мережа»не могло отримати від ТОВ «РТЛ Україна»будь-який товар, оскільки не підтверджено його фактичне переміщення, виробництво та зберігання, а також фізично неможливо за такий короткий час здійснити дані господарські операції між значною кількістю постачальників товару.
Враховуючи вищезазначене, ДПІ у Печерському районі міста Києва вважає, що господарські зобов'язання за договором, укладеним між ТОВ «Арго-торгівельна мережа»та ТОВ «РТЛ Україна»не спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором і просить суд на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України визнати даний договір недійсним.
Відповідачі -Товариство з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа», код ЄДРПОУ 32249009, та Товариство з обмеженою відповідальністю «РТЛ Україна», код ЄДРПОУ 34480987, проти позову заперечують та вважають його незаконним та необґрунтованим з огляду на наступне.
Між ТОВ «Арго-торгівельна мережа»та ТОВ «РТЛ Україна»08.11.2010 укладено договір поставки товару № 811/1, за умовами якого ТОВ «РТЛ Україна»зобов'язувалося передати у власність ТОВ «Арго-торгівельна мережа»визначений цим договором товар (згідно специфікації одяг, взуття, аксесуари), а ТОВ «Арго-торгівельна мережа»зобов'язувалось прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Арго-торгівельна мережа»здійснено повну оплату товару на загальну суму 2 694 534,0 грн., а ТОВ «РТЛ Україна»виписано податкові накладні.
Також представником ТОВ «Арго-торгівельна мережа»зазначено, що оскаржуваний договір поставки відповідає його напрямку господарської діяльності, а витрати, які враховувалися для визначення об'єкта оподаткування, визначено на підставі первинних фінансових документів, що відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Таким чином, оскаржуваний договір є дійсним та спрямованим на настання реальних правових наслідків, а підстав для визнання його нікчемним взагалі нема.
На спростування доводів позивача щодо не підтвердження факту переміщення товару, представником ТОВ «Арго-торгівельна мережа»надано суду копію договору оренди нежитлових приміщень № 140-07/09 від 31.09.2009, відповідно до якого ТОВ «Агро-торгівельна мережа»орендує з 01.08.2009 по 30.06.2012 нежитлові приміщення загальною площею 2 174,9 м.кв. для використання під склад та офіс, куди було здійснено поставку товару відповідно до договору поставки № 811/1 від 08.11.2010.
Також на підтвердження факту поставки товару ТОВ «Арго-торгівельна мережа»надано суду копії видаткових накладних, копії специфікації товару та копії платіжних доручень.
Представником ТОВ «РТЛ Україна»зазначено, що оскаржуваний договір укладено належним чином, у відповідності до вимог Цивільного та Господарського кодексів України.
Крім того, представник ТОВ «РТЛ Україна»зазначено, що висновки позивача щодо недійсності оскаржуваного договору на підставі акту перевірки № 708/23-9/32249009 від 16.06.2011 ТОВ «РТЛ Україна»є хибними, оскільки позивачем зроблено зазначені висновки на підставі дослідження фінансово-господарської діяльності постачальників та контрагентів ТОВ «Агропрайд». Проте, ні ТОВ «Агропрайд», ні його постачальники та контрагенти ніякого відношення до оскаржуваного договору не мають.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Позивачем по справі не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення угоди, на підставі якої виникли взаємовідносини між відповідачами, не відповідала дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.
На момент укладання договору, на якому ґрунтуються взаємовідносини відповідачів, а також під час здійснення господарських операцій, відповідачі зареєстровані в ЄДРПОУ та в податкових органах як платник податків.
Відповідно до ч. 3 ст. 208 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, №742/11/13-11, "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
На підставі вищезазначеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору поставки № 811/1 від 08.11.2010, укладеного між ТОВ «РТЛ Україна»та ТОВ «Арго-торгівельна мережа»недійсним.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем не доведено, що оскаржуваний договір є недійсним і не доведено правових підстав для стягнення з відповідачів коштів, отриманих за цим договором.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про необґрунтованість позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Н.М. Клименчук