ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
25 жовтня 2011 року 14:43 № 2а-12939/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів Добрівської Н.А., Шейко Т.І., при секретарі судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до
проДержавного підприємства «Навчально-методичний центр проблем
гігієни Міністерства охорони здоров'я України»
Кабінету Міністрів України
визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
за участю представників сторін:
від позивача -ОСОБА_2,
від відповідача (ДП «Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України») -Ульвак Т.Д.,
від відповідача (Кабінет Міністрів України) -Нестеренко О.І.,
ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДП «Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України», Кабінету Міністрів України в якому просила: визнати безпідставним нарахування позивачу відповідачем плати за гігієнічне навчання згідно розрахунку відповідача та зобов'язати Кабінет Міністрів України сформувати тариф на групове гігієнічне навчання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що згідно затверджених тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби не вказано, що 2,48 грн. сплачується за одного слухача за одну годину, водночас відповідачем -ДП «Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України»сформовано рахунок за навчання шляхом множення тарифу за навчання на кількість годин. Цим самим, на думку позивача, відповідач перевищив свої повноваження та порушив її права.
Державне підприємство "Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України" (ДП "Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України") проти позову заперечило, зазначивши, що плата за гігієнічне навчання проводиться згідно з тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. №1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби»та відповідно до Наказу МОЗ України від 17 березня 2010 року №238 «Про заходи щодо проведення гігієнічного навчання закладами санітарно-епідеміологічної служби», яким встановлено кількість годин з гігієнічного навчання.
Кабінет Міністрів України в запереченнях проти позову вказав, що пунктом 243 Тарифів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року №1351 вже встановлено тариф за групове гігієнічне навчання. Крім того, зазначив, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у діяльність суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 25 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
ОСОБА_1 звернулася до Державного підприємства «Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України» для отримання послуг з гігієнічного навчання, що вимагають положення Наказу Міністерства охорони здоров'я України №238 від 17 березня 2010 року.
За отримання вказаних послуг відповідач ДП «Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України»надав ОСОБА_1 розрахунок для оплати, який, на думку позивача, порушує її права та свободи, оскільки він значно вищий ніж тарифи по наданню послуг, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №1351 від 27 серпня 2003 року.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 16 травня 2008 року №279-VI, Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 3 "Положення про Міністерство охорони здоров'я України", затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №467/2011, встановлено, що основними завданнями МОЗ України є: формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я; формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.
Положенням також встановлено, що МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань: затверджує державні санітарні норми та правила, санітарно-епідеміологічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти; затверджує порядки складання й вимоги до санітарно-гігієнічних характеристик умов праці (підпункти 6, 7 пункту 4 Положення).
Згідно пункту 9 Положення МОЗ України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти МОЗ України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Рішення МОЗ України, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Статтями 6, 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року №1645-III, якими визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб - передбачено, що організація гігієнічного навчання населення з питань запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб покладена на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
"Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу України", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року №1218, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності (пункт 1).
Відповідно до статті 21 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року №4004-XII гігієнічні знання є обов'язковими кваліфікаційними вимогами для працівників, які підлягають обов'язковим медичним оглядам, а також для тих, хто зазнає у виробництві, сфері послуг, інших галузях ризику дії небезпечних факторів (частина друга). Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані брати участь і створювати умови для гігієнічного навчання і виховання громадян, пропаганди здорового способу життя (частина четверта).
Згідно статті 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»оплата за гігієнічне навчання професійних груп працівників здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України №1351 від 27 серпня 2003 року затверджено тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, згідно п. 243 яких встановлено, що за проведення гігієнічного навчання громадян, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з небезпечними факторами, обслуговуванням населення, з метою запобігання виникненню захворювань, поширення масових інфекцій та неінфекційних захворювань, отруєнь, у тому числі харчових ціна (без урахувань податку на додану вартість) складає 8,85 грн. -за одного слухача за одну годину у разі індивідуального навчання та 2,48грн. -за одного слухача у разі групового навчання за кількості слухачів не менше ніж 5 осіб.
Пунктом 2.6 Методичних рекомендацій для закладів санітарно-епідеміологічної служби України щодо проведення гігієнічного навчання громадян, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з небезпечними факторами, обслуговування населення, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України №238 від 17.03.2010 року, встановлено, що плата за навчання проводиться згідно з тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року №1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установам та закладам державної санітарно-епідеміологічної служби», відповідно до кількості годин.
Згідно п. 2.2 Методичних рекомендацій гігієнічне навчання проводиться відповідно до розроблених Підприємством інструктивно-методичних матеріалів для працівників закладів: громадського харчування -33 години, побутового обслуговування населення -25 годин, продовольчої торгівлі -28 годин та дошкільних навчальних закладів -32 години.
За правилами п. 2.4 Методичних рекомендацій до навчання допускаються особи, які мають належним чином оформлену особову медичну книжку, надали документ, який підтверджує сплату за навчання, та внесені до електронного реєстру Підприємства.
При цьому позивачем не наведено жодного переконливого доводу на підтвердження того, що загальна вартість послуг з гігієнічного навчання громадян, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з небезпечними факторами, обслуговуванням населення, з метою запобігання виникненню захворювань, поширенню масових інфекцій та неінфекційних захворювань, отруєнь, у тому числі харчових, за одного слухача у разі групового навчання за кількості слухачів не менше ніж 5 осіб складає 2,48 грн.
Таким чином, висновок позивача про те, що діями відповідача (ДП «Навчально-методичний центр проблем гігієни Міністерства охорони здоров'я України») в частині встановлення рахунку за групове гігієнічне навчання шляхом множення тарифу за групове навчання на кількість годин порушує її права, є необґрунтованим.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Кабінету Міністрів України сформувати тариф на групове гігієнічне навчання, суд встановив наступне.
Як вже було зазначено вище, згідно статті 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»повноваження на затвердження тарифів та прейскурантів за оплату за гігієнічне навчання професійних груп працівників надані Кабінету Міністрів України.
На виконання вимог наведеної статті Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1351 від 27 серпня 2003 року «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби», пунктом 243 Тарифів якої вже встановлено тариф за проведення групового гігієнічного навчання громадян. Таким чином, вимоги позивача в цій частині є безпідставними.
Крім того, суд відзначає, що згідно статті другої Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на особисту участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Водночас, суд, з огляду на повноваження передбачені ч. 2 ст. 162 КАС України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи те, що встановлення тарифів та прейскурантів на гігієнічне навчання є дискреційними повноваженнями Кабінету Міністрів України, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта, а адміністративний суд не уповноважений втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень, вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Кабінет Міністрів України вчинити дії, а саме встановити тарифи на послуги з групового гігієнічного навчання, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав, натомість відповідачі довели суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді Н.А. Добрівська
Т.І. Шейко