ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
13 жовтня 2011 року 10:57 № 2а-5172/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів Арсірія Р.О., Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
Громадянина Пакистан ОСОБА_3
до
проАдміністрації Державної прикордонної служби України
Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ»
визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії
за участю сторін:
позивач -ОСОБА_1,
позивач -ОСОБА_4,
від відповідача - (Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ») -Манюгін С.О.,
від відповідача (Адміністрація Державної прикордонної служби України ) -Щегель В.О.,
перекладач -ОСОБА_7,
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (далі по тексту -позивачі, а кожен окремо - позивач) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної прикордонної служби України, у якому, з наступними уточненнями просили визнати неправомірними дії відповідача щодо заборони в'їзду в Україну громадянину Пакистан ОСОБА_3 13 січня 2011 року та проставлення 18 січня 2011 року відтиску штампу «Заборонено в'їзд в Україну»під №00/0080 в паспорті для виїзду за кордон громадянина Пакистан ОСОБА_3 зобов'язати Державною прикордонну службу України анулювати штамп «Заборонено в'їзд в Україну»під №00/0080 в паспорті для виїзду за кордон громадянина Пакистан ОСОБА_3
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що вони є подружжям, й в результаті неправомірних дій відповідача було порушено їх право на возз?єднання та зміцнення сім?ї.
У запереченнях на позов Адміністрація Державної прикордонної служби України (надалі- відповідач) просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що посадові особи відповідача не уповноважені вирішувати питання, віднесені позивачами до предмету позову, а тому дії Адміністрації Державної прикордонної служби України не можуть бути визнані протиправними та на неї не може бути покладено обов'язку вчиняти дії, не віднесені до її компетенції.
Заперечуючи проти позову Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ»(надалі -відповідач) зазначив, що під час перевірки підтверджуючих документів в ході проведення співбесіди ОСОБА_4 не зміг підтвердити мети приїзду до України, а тому він не відповідає одній з умов в'їзду в Україну, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 10 травня 2011 року.
Відповідно до ухвали суду від 10 травня 2011 року замінено у справі неналежного відповідача Державною прикордонну службу України на належного -Адміністрацію Державної прикордонної служби України та залучено до участі у справі в якості другого відповідача -Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ».
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль»(Закон України №1710-VI від 05.11.2009 року) уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
Згідно ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»(Закон України №3929-ХІІ від 04.02.1994 року).
Так, статтею 25 Закону України №3929-ХІІ від 04.02.1994 року передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.
В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що він має інші, ніж заявлені ним при порушенні клопотання про в'їзд або при в'їзді в Україну, підстави та мету в'їзду або не надав підтвердження щодо підстав та мети в'їзду.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України №1710-VI від 05.11.2009 року іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. №1074 (постанова КМУ №1074 від 29.12.1995р.) затверджено Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, які визначають порядок: в'їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.
Відповідно до Переліку держав, громадяни яких повинні підтверджувати наявність фінансового забезпечення перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію та виїзду за її межі, затвердженого вищезазначеною постановою КМУ №1074 від 29.12.1995р. такий обов?язок покладається, зокрема, і на громадян Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3
Судом встановлено, що громадянин Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3 13 січня 2011 року рейсом №741 «Ташкент-Київ»прибув в Україну по дійсному паспорту DQ 4791981 (дійсний з 14 жовтня 2010 року по 14 жовтня 2015 року), в якому була проставлена віза «П-1»Y 02778392 (приватна віза терміном дії з 06.01.2011 року по 05.03.2011 року).
На виконання вказаних вимог Закону України «Про прикордонний контроль», Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», постанови КМУ №1074 від 29.12.1995р. старшим зміни прикордонних нарядів майором ОСОБА_10 було прийнято рішення про проведення співбесіди з громадянином Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3
Під час співбесіди було встановлено, що позивач прибув до України з приватною метою до дружини, свідоцтво про одруження було видане в Пакистан ОСОБА_3, точного місця проживання в Києві він не знає, зворотній рейс заплановано на 24 квітня 2011 року, проте віза дійсна лише до 05 березня 2011 року, позивач планував виїхати до Греції.
В підтвердження мети приїзду до України позивач ОСОБА_4 під час співбесіди вказував на те, що він є чоловіком громадянки України ОСОБА_1 та надавав копію свідоцтва про одруження. Разом з тим, станом на 13 січня 2011 року свідоцтво про шлюб, на яке посилаються позивачі, не було легалізовано в порядку, встановленому Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. №113 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 р. за №535/6823, а тому суд приходить до висновку, що посадові особи Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ»обґрунтовано не прийняли його до уваги.
Крім того, позивач -ОСОБА_4 прибув на територію України на підставі візи за типом П-1, яка, згідно положень Постанови Кабінету Міністрів України №227 від 20 грудня 1999 року «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, оформляється особам, які в'їжджають в Україну в приватних справах, а також з метою лікування.
Відповідно ж до пп. 13 п. 9 зазначеної постанови КМУ №227 від 20 грудня 1999 року особам, які в?їжджають в Україну з метою возз?єднання сім?ї оформляється віза IМ-3 (у машинозчитуваній зоні -VІ).
Судом встановлено, що для оформлення візи ОСОБА_4 надав посольству України в Ісламській Республіці Пакистан Анкету 8149, в якій метою прибуття в Україну зазначив «відвідати дружину», Запрошення на отримання візових документів для в'їзду в Україну № АА 0050116/165, де метою в'їзду України було визначено «приватна», а також копію паспортного документу.
13 січня 2011 року майором ОСОБА_10 було складено довідку про результати співбесіди та прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю -громадянину Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки останній не зміг підтвердити мети запланованого перебування на території України.
Суд критично ставиться до тверджень позивачів про те, що громадянин Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_4 неодноразово виїжджав до Греції для працевлаштування, де і познайомився із громадянкою України ОСОБА_1, оскільки дійсний паспортний документ позивача -громадянина Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_3 DQ 4791981, за яким останній прибув на територію України, та який був пред?явлений під час перетинання державного кордону України, не містить будь-яких віз вказаної країни й позивачами на підтвердження зазначеного будь-яких доказів суду не надано.
Також суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_3 в частині незабезпечення йому під час проведення співбесіди в Аеропорту «Бориспіль»перекладача, оскільки такі показання спростовані показаннями свідка ОСОБА_10 та оглянутими в судовому засіданні матеріалами відеозапису співбесіди.
Разом з тим, відповідно до п. 17 Правил, затверджених постановою КМУ №1074 від 29.12.1995р., в'їзд в Україну та виїзд з України не дозволяється на підставах, установлених статтями 25 і 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та статтею 8 Закону України "Про прикордонний контроль". Іноземцю та особі без громадянства може бути відмовлено з підстав, передбачених законами України, у в'їзді в Україну за результатами співбесіди, яка проводиться в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Державної прикордонної служби. У разі наявності підстав, передбачених частиною другою статті 25 зазначеного Закону, у паспортному документі іноземця та особи без громадянства службовими особами Державної прикордонної служби або органів внутрішніх справ ставиться штамп "Заборонено в'їзд в Україну терміном на ...". Цей термін встановлюється органом внутрішніх справ, Служби безпеки або Державної прикордонної служби залежно від обставин і характеру правопорушення від шести місяців до п'яти років. Якщо ці підстави продовжують існувати, термін може бути продовжено зазначеним органом. У таких випадках іноземці та особи без громадянства передаються представникам прикордонних органів суміжних держав або видворяються за межі України у порядку, встановленому цими Правилами.
В судовому засіданні встановлено, що начальник 2-го відіпс впс «Бориспіль-3»майор ОСОБА_10 після співбесіди з громадянином Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав рапорт ТВО начальника ОКПП «Київ»полковнику ОСОБА_12 про заборону в'їзду на територію в Україну іноземцю ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що під час прикордонного контролю другої лінії останній не зміг підтвердити мети запланованого перебування (оригінал рапорту залучений до матеріалів справи).
Водночас, за даними довідки №23/338 від 08.02.2011року за підписом начальника ОКПП «Київ»ОСОБА_4, згідно обліків наявних в ОКПП «Київ», громадянину Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, рішення про заборону в'їзду не приймалось.
Вказане підтверджується й відсутністю будь-якої інформації про прийняття такого рішення на оригіналі вищезазначеного рапорту майора ОСОБА_10
Таким чином, суд приходить до висновку, що у посадових осіб Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» були відсутні підстави для проставлення штампу в паспорті ОСОБА_3 за №00/0080 про заборону в'їзду в Україну терміном на один рік -до 18 січня 2012 року від 18 січня 2011 року.
В частині позовних вимог ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державною прикордонну службу України»(Закон України №661-IV від 03.04.2003року) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону України, здійснює управління Державною прикордонною службою України, бере участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належить до компетенції Державної прикордонної служби України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення, і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президента України або Кабінету Міністрів України.
За змістом підпункту сьомого пункту четвертого Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого Указом Президента України №399/2011 від 06.04.2011 року, Адміністрація Держприкордонслужби України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення щодо надання відповідно до законодавства дозволу на перетинання особами державного кордону в спрощеному порядку, виліт і посадку повітряних суден з аеропортів (аеродромів), у яких не облаштовано пункту пропуску через державний кордон, заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води, на рейди та в порти України.
Разом з тим, згідно положень статті 10 Закону України №661-IV від 03.04.2003 року, органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.
Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.
Окремий контрольно-пропускний пункт є оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладається здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.
Таким чином, враховуючи те, що згідно приписів ст. 14 Закону України №1710-VI від 05.11.2009 року іноземцю відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови, суд приходить до висновку про те, що до повноважень Адміністрації Державної прикордонної служби України не входить прийняття рішень щодо заборони в'їзду на територію України іноземців, а отже, позовні вимоги ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог громадянина Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_3, а саме щодо визнання протиправними дій Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" в частині проставлення штампу у паспорті ОСОБА_3 за № 00/0080 про заборону в'їзду в Україну терміном на один рік - до 18 січня 2012 року від 18 січня 2011 року та в частині зобов'язання Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" вчинити дії щодо позначення у паспорті ОСОБА_3 інформації про відсутність заборони в'їзду в Україну.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 суд приходить до наступних висновків.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на те, що між нею та громадянином Ісламській Республіки Пакистан ОСОБА_3 ОСОБА_4 23 квітня 2009 року в Ісламській Республіці Пакистан ОСОБА_3 було укладено шлюб й відповідачі порушили її право на возз?єднання сім?ї.
Разом з тим, на момент виникнення спірних правовідносин (13 січня 2011 року) документ про укладення шлюбу не був апостилізований відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (дата набуття чинності для України -22 грудня 2003 року) та Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. №113 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 р. за №535/6823, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем згадана дія була вчинена лише 04 березня 2011 року.
Наведене дає підстави суду дійти висновку про відсутність порушень прав ОСОБА_1 з боку відповідачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи представників сторін суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов ОСОБА_3 ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" в частині проставлення штампу у паспорті ОСОБА_3 за № 00/0080 про заборону в'їзду в Україну терміном на один рік - до 18 січня 2012 року від 18 січня 2011 року.
Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" вчинити дії щодо позначення у паспорті ОСОБА_3 інформації про відсутність заборони в'їзду в Україну.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді Р.О. Арсірій
Б.В. Санін