ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 жовтня 2011 року 14:59 № 2а-9104/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинській І.М. та представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
від відповідача: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Бест»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2010 року № 0000382302,-
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест»(далі -позивач, ТОВ «Енерго-Бест») з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2010 року № 0000382302, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 158 583,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Санабрія», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Санабрія», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.
Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної з ТОВ «Санабрія», позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемним цього правочину не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.
Про реальність здійснюваних правочинів з ТОВ «Санабрія»свідчить наявність у ТОВ «Енерго-Бест» документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема: договори, пов'язані з поставкою електротехнічного обладнання, видаткові, податкові накладні, платіжні документи, реєстри отриманих та виданих податкових накладних. Крім того, підприємство отримує електротехнічне обладнання для виконання робіт по електрозабезпеченню, що є основним видом діяльності позивача.
Таким чином, висновок Акту перевірки про нікчемність правочину, як не спрямованого на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не відповідає дійсним обставинам, а сам договір поставки № 10/02 від 01.02.2011 року, укладений з ТОВ «Санабрія»відповідає вимогам законодавства.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем на порушення пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку у розмірі 158 583,61 грн., сформованого за наслідками операцій з контрагентом, яке не мало адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг).
Відповідач зазначав, що під час перевірки було встановлено, що операції по взаємовідносинам між ТОВ «Енерго Бест»та ТОВ «Санабрія»не мали реального характеру, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок суми ПДВ по податкових накладних отриманих від ТОВ «Санабрія», що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті в бюджет.
Відтак, формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Санабрія», на думку відповідача, суперечить пп. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість».
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
Позивач -ТОВ «Енерго-Бест»(код ЄДРПОУ 35275763) зареєстроване Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 19.07.2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію А00 № 819798, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва з 23.07.2007 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енерго-Бест» з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Санабрія» за лютий 2011 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 234/23-206/35275763 від 31.05.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) -а.с. 10 - 21.
15 червня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000382302, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 158 584,61 грн., з яких 158 583,61 грн. - основного платежу та 1,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 25).
В Акті перевірки зазначено, що вчинений правочин між ТОВ «Санабрія»(код за ЄДРПОУ 37264702) та ТОВ «Енерго Бест»є нікчемним, відтак останнім було безпідставно сформовано податковий кредит у розмірі 158 583,61 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ.
Висновок перевіряючих ґрунтується на тому, що ДПІ отриманий акт № 498/23-4/37264702 від 13.05.2011 року ДПІ у Печерському районі міста Києва «Про результати невиїзної перевірки ТОВ «Санбрія»з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за січень, лютий 2011 року, згідно якого «не встановлено факт передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків.
Також відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господасрької діяльності підприємства.
Згідно податкового розрахунку комунального податку за 2010 рік чисельність працюючих становить 1 особа».
Оскільки у підприємства-постачальника ТОВ «Енерго-Бест»- ТОВ «Санабрія»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, відповідачем було зроблено висновок про проведення безтоварних операцій, спрямованих на отримання податкової вигоди підприємствам-вигодонабувачам, в т.ч. ТОВ «Енерго-Бест»з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
Враховуючи зазначену обставину, відповідач прийшов до висновку, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Санабрія»- ТОВ «Енерго Бест»були спрямовані не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів. Оскільки, на думку відповідача, правочини укладені по операціям з поставки по ланцюгу ТОВ «Санабрія»- ТОВ «Енерго Бест»суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету та підлягають визнанню нікчемними із застосуванням, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України.
За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 158 583,61 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.
Матеріали справи свідчать, що 01 лютого 2011 року між ТОВ «Енерго-Бест»(Покупець) та ТОВ «Санабрія»(Постачальник) було укладено Договір поставки № 10/02, відповідно до п. 1.1., п. 4.2, п. 9.2 якого постачальник поставляє (передає у власність), а покупець купує (приймає та оплачує) товар відповідно до рахунків; перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі-прийняття товару та оформлення відповідних документів накладної, податкової накладної та рухунку-фактури; термін дії договору - до 31.12.2011 року з можливістю пролонгації за взаємною згодою сторін (а.с. 26-29).
На виконання договору, укладеного між ТОВ «Енерго-Бест»та ТОВ «Санабрія», останнім було поставлено та передано необхідний товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунком-фактурою № СФ-0000051 від 01.02.2011 р., накладною № РН-0000005 від 01.02.2011 р. та податковою накладною № 2 від 01.02.2011 р. на суму 24 789,67 грн., в тому числі ПДВ 4 131,61 грн.; рахунком-фактурою № СФ-0000134 від 18.02.2011 р., накладною № РН-0000085 від 24.02.2011 р. та податковою накладною № 12 від 18.02.2011 р. на суму 149 904,00 грн., в тому числі ПДВ 24 984,00 грн., рахунком-фактурою № СФ-0000155 від 22.02.2011 р., накладною № РН-0000086 від 24.02.2011 р. та податковою накладною № 13 від 24.02.2011 р. на суму 299 808,00 грн., в тому числі ПДВ 49 968,00 грн., рахунком-фактурою № СФ-0000167 від 28.02.2011 р., накладною № РН-000089 від 28.02.2011 р. та податковою накладною № 17 від 28.02.2011 р. на суму 477 000,00 грн. в тому числі ПДВ 79 500,00 грн. (а.с. 30 -41). Загальна вартість поставлених товарів склала 792 918,06 грн., в тому числі податок на додану вартість -158 583,61 грн.
Як вбачається зі змісту видаткових накладних, предметом поставки були різного роду електротехнічні інструменти: муфти з'єднувальні «Райхем», муфти кінцеві «Райхем», муфти перехідні «Райхем», гумові прокладки, масло трансформаторне, комплекти релейного захисту, викатні візки з вакуумними вимикачами тощо.
В оплату за поставлені товари ТОВ «Енерго-Бест»перерахувало на поточний рахунок ТОВ «Санабрія»грошові кошти у загальному розмірі 929 201,67 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 42 -43).
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, а також у інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартіб сть повинна включати такі етапи:
1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);
2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);
3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);
4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).
Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Енерго-Бест»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Із системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.
З Акту перевірки вбачається, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Санабрія», та які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням товарів.
Згідно з п. 201.1.Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД.
Відповідно до вимог пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Санабрія»був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100299277 від 26.08.2011 року (а.с. 167).
Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Суд зазначає, що факту анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Санабрія»на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено; згідно довідки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.09.2011 року № 12410/9/-209 станом на 02.09.2011 р. ТОВ «Санабрія»значиться в реєстрі платників ПДВ (а.с. 164).
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.
Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.
Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Наявні в матеріалах справи довідка № 10757461 від 09.08.2011 року та витяг № 10750249 від 09.08.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ТОВ «Санабрія»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (а.с. 152-155). Вказане підприємство продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також станом на момент розгляду даної справи, статус відомостей про юридичну особу -«підтверджено».
Вирішуючи питання про реальність виконання договору з поставки товарів у ТОВ «Санабрія», придбання таких товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дає визначення поняття господарської діяльності -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 07.07.2011 року № 10434163 до основних видів діяльності ТОВ «Енерго-Бест»належать: “Будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання”(код КВЕД 45.21.3), “Діяльність у сфері інжинірингу” (код КВЕД 74.20.1), “Інші монтажні роботи”(код КВЕД 45.34.0), “Будівництво будівель”(код КВЕД 45.21.1), “Будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання”(код КВЕД 45.21.4), “Електромонтажні роботи”(код КВЕД 45.31.) -а.с. 107-108.
ТОВ «Енерго-Бест»має ліцензію на будівельну діяльність АВ № 358190, видану Мінстерством регіонального розвитку та будівництва України 12.09.2007 р. терміном дії до 12.09.2012 року (а.с. 78).
Судом встановлено, що придбані у ТОВ «Санабрія»товари замовлялись позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності -шляхом виконання замовлення свого контрагента - ТОВ «Віта Верітас»по електрозабезпеченню забудови Оболонського проспекту, що підтверджується такими документами:
- договором № 03/01 від 04.02.2011 року, укладеним між ТОВ «Віта Верітас»(замовник) та ТОВ «Енерго-Бест»(підрядник), відповідно до якого підрядник зобов'язувався своїми або залученими силами та засобами на замовлення замовника виконати електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи монтажу згідно Технічних умов на приєднання об'єкта до електричних мереж за адресою: нежила будівля соціально-культурного призначення в Оболонськму районі м. Києва, пр-т Оболонський, 21-Б (Блок Б), а також здати замовнику у встановлений строк відповідно до кошторисної документації комплекс робіт, вказаних в розрахунках договірної ціни (а.с. 50-54);
- технічними умовами № 32687/1 1 від 18.11.2010 р. на приєднання об'єкта до електричних мереж, що викладені у Додатку № 1 до Договору про приєднання, укладеного між АК «Київенерго»та ТОВ «Віта Верітас», де визначено завдання з обладнання комірок, а саме: підстанція Оболонь, комірки № 3, 22, 37, підстанція Кабельна, комірка № 54, підлягають обладнанню вакумним вимикачем на струм не менше 630А, пристроями релейного захисту та необхідним обладнанням, з проведенням ревізії, наладки, випробування та введенням в експлуатацію обладнання зазначених комірок (а.с. 62-67);
- технічним рішенням № 32687/1 від 18.04.2011 р. з робочого проекту електропостачання, згідно п.4.4.1.1, п. 4.4.1.2, 4.4.1.3 якого передбачено реконструкцію комірок № 2, № 22, № 37 в РУ-10кВ ПС Оболонь та комірки № 54 в РУ-10кВ ПС Кабельна (а.с. 149-151);
- розпорядженнями № 22-рж на заміну схем електричних з'єднань понад 1 000 В. ПС Кабельна комірка 54, № 21-рж на заміну схем електричних з'єднань понад 1 000 В. ПС Оболонь комірка 37 та № 20-рж на заміну схем електричних з'єднань понад 1 000 В. ПС Оболонь комірка 22 (а.с. 68-73);
- актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2011 р. № ОУ-013 від 31.03.2011 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 31.03.2011 року на суму 1 938 703,97 грн., в тому числі ПДВ 323 117,33 грн. (а.с. 55-61);
- довідкою ПАТ «Київенерго»від 20.07.2011 р. № 72/32, якою підтверджується, що згідно технічного рішення № 32687/1 від 18.04.2011 р. пунки п.4.4.1.1, п. 4.4.1.2, 4.4.1.3 виконано в повному обсязі (а.с. 148).
Як вбачається з актів приймання-передачі виконаних робіт, загальна вартість робіт, виконаних позивачем на користь свого замовника -ТОВ «Віта Верітас»включала в себе також суму податку на додану вартість.
Таким чином, дослідивши первинні документи та документи бухгалтерської звітності ТОВ «Енерго-Бест», судом встановлено фактичне отримання продукції позивачем та подальше використання отриманої продукції у власній господарській діяльності при здійснення оподатковуваних операцій, направлених на отримання прибутку.
З акту перевірки вбачається, що у ТОВ «Санабрія»відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне, торгівельне обладнання.
Підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність ТОВ «Санабрія».
Суд вважає, що подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси тощо. Чинним законодавством України не передбачено, що господарська діяльність може здійснюватись суб'єктом господарювання лише з використанням власних трудових ресурсів, а також власних основних фондів та інших матеріальних активів.
Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій -поставка товару, яка здійснювалась шляхом самовивозу транспортом ТОВ «Енерго-Бест»(покупцем) з центрального складу ТОВ «Санабрія»(постачальника) -виконання такого договору не вимагало наявності у продавця транспортних засобів, основних фондів, тощо, адже умови про безпосереднє виробництво та доставку ТОВ «Санабрія»зазначеного товару укладений між сторонами договір не містить.
Окрім того, позивачем було надано суду докази наявності у нього траспортних засобів (картку автогосподарства, технічні паспорти на автомобілі) та подорожні листи, якими підтверджується перевезення ТМЦ, придбаних у ТОВ «Санабрія»(а.с. 177-186).
Відповідачем не було надано беззаперечних доказів, які б підтверджували, що відсутність персоналу у ТОВ «Санабрія»або відсутність власних основних фондів на підприємстві унеможливлювала виконання останнім цивільно-правових зобов'язань за договором поставки товарів або що наявність основних фондів найманого персоналу є необхідною умовою для здійснення постачання товарів.
Таким чином, доводи податкового органу в даній частині ґрунтуються лише на припущеннях, які, за відсутності інших обставин, які вказують на безтоварність господарських операцій, не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.
Встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Санабрія»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «Санабрія», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.
У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -2362425)”.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01.06. 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платни ка податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії”(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року, справа №21-47а10.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Судом встановлено, і не заперечувалось представником відповідача, що всі податкові накладні, отримані позивачем від ТОВ «Санабрія», оформлені у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України та містять необхідні реквізити.
Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Санабрія», суд дійшов висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТОВ «Санабрія»та в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТОВ «Санабрія»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності вищевказаних підприємств.
При розгляді справи встановлено, що причиною умовиводу відповідача про порушення позивачем п. 1.198, п. 189.2, п. 198.6 ст. 198 Подактвого кодексу України (в Акті перевірки помилково міститься посилання на порушення пп.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який на момент здійснення господарських операцій втратив чинність) є висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, що не стосується позивача, про фактичне нездійснення ТОВ «Санабрія»підприємницької діяльності з іншими контрагентами (не позивачем) та відсутністю у останніх необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю достатніх трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів тощо.
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Санабрія», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди електротехнічного обладнання для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Санабрія»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Як вказано в Акті перевірки, єдиними документами, пов'язаними з нарахуванням і сплатою податку на додану вартість, що перевірялись ДПІ, були декларації позивача з податку на додану вартість, акт № 498/23-4/37264702 від 13.05.2011 року ДПІ у Печерському районі міста Києва про результати невиїзної перевірки ТОВ «Санабрія», податкові накладні позивача за лютий 2011 року, договір поставки з ТОВ «Санабрія»від 01.02.2011р. № 10/02.
При цьому, зі змісту ст.75 Податкового кодексу очевидно, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Отже, документальною перевіркою є перевірка всієї сукупності фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інших документів, а не лише даних декларацій.
Порядок оформлення результатів перевірок платників податків органами ДПС врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772 (далі- Наказ № 984).
Пунктом 6 розділу І Порядку № 984 визначено, що факти виявлених порушень податкового законодавства викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно з п. 5.2 розділу 2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення в акті перевірки необхідно також зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
Судом встановлено, що Акт перевірки позивача грунтується виключно на даних, відображених у акті перевірки ТОВ «Санабрія»№ 498/23-4/37264702 від 13.05.2011 року, складеному ДПІ у Печерському районі міста Києва. В Акті перевірки позивача відсутні будь-які посилання на первинні документи.
Судження відповідача про недобросовісність ТОВ «Санабрія»не можуть бути підставою для визнання правочинів, що вчинені позивачем з ТОВ «Санабрія», недійсними, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні Податкового кодексу України не передбачається умова відслідкування та контролю платником ПДВ (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом.
З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, а також врахування при здійсненні правосуддя позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в листі від 02.06.2011р. №742/11/13-11, особлива увага при розгляді даноїї справи була приділена саме дослідженню обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку -позивача, на підставі яких ним були сформовані дані бухгалтерського обліку, для чого судом був з'ясований: рух активів у процесі здійснення господарської діяльності позивачем; встановлена спеціальна податкова правосуб'єктність контрагентів позивача; встановлений зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) позивачем і безпосередньою господарською діяльністю позивача, тощо. При цьому, для з'ясування зазначених обставин судом неодноразово пропонувалося надати відповідачу будь -які доводи та докази на підтвердження висновків, зазначених ним у Акті перевірки від 31.05.2011р. Будь -яких пояснень чи доказів, крім посилань на висновки, викладені ДПІ у Печерському районі м. Києва в акті перевірки № 498/23-4/37264702 від 13.05.2011 року, відповідачем суду надано не було. Натомість, як вбачається з наведених вище та досліджених судом доказів, позивачем були повною мірою доведені як рух активів у процесі здійснення своєї господарської діяльності, так і встановлена спеціальна податкова правосуб'єктність контрагентів позивача, а також встановлений зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) позивачем і безпосередньою господарською діяльністю позивача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Енерго-Бест»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 158 583,61 грн. є протиправним.
Відповідно до пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у розмірі 1,00 грн. є також протиправним.
Виходячи з вищенаведеного в сукупності, при наявності документального підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, наявності у позивача первинних документів, що супроводжували дані операції, у т.ч. накладних, податкових накладних, суд приходить до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірну суму податкового кредиту не має, що в свою чергу свідчить про те, що висновки відповідача в акті перевірки та, відповідно, оскаржуване рішення, не враховує фактичних обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом та вищезазначених приписів законодавства, а отже оскаржуване рішення є необґрунтованим та протиправним.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 15 червня 2011 року № 0000382302 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Енерго-Бест»підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.
Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.
Керуючись вимогами ст.ст. 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 15 червня 2011 року № 0000382302.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Патратій О.В.
Повний текст постанови складено та підписано: 31 жовтня 2011 року.