ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 27/150
м. Київ
31 жовтня 2011 року № 2а-7772/11/2670
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Торговий дім "Райдуга"
до Кабінету Міністрів України
Міністерства фінансів України
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
Судова колегія у складі:
Головуючий суддя О.В.Головань,
судді О.В.Кротюк, Л.О.Маруліна
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України щодо нездійснення виплати на користь позивача належних йому грошових коштів у сумі 344 214, 99 дол. США, стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача 344 214, 99 дол. США шкоди.
В судовому засіданні 21.09.11 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки в судовому засіданні відсутній представник відповідача -Міністерства фінансів України -повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи; судом заслухано пояснення представників позивача та відповідача -Кабінету Міністрів України; необхідність заслуховувати пояснення свідка чи експерта відсутня.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
На рахунку Відкритого акціонерного товариства "Торговий дім "Райдуга" №80070387, відкритому у Донецькому відділенні Зовнішекономбанку СРСР, знаходяться грошові кошти в сумі 344 214, 99 дол. США. Грошові кошти обліковуються і знаходяться на банківському рахунку позивача станом на 01.01.92 р., проте, були заблоковані і не були виплачені позивачу.
Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР №873-XII від 20.03.91 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" власністю України, серед іншого, було оголошено Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з мережею, обчислювальними центрами, усіма активами і пасивами.
Відповідно до Указу Президента України №29/92 від 03.01.92 р. "Про утворення Державного експортно-імпортного банку України" до системи останнього було включено структурні підрозділи Зовнішекономбанку СРСР, що знаходяться на території України.
У зв'язку з прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.00 р. постанова Верховної Ради Української РСР №873-XII від 20.03.91 р. скасована.
Проте, станом на час подачі позову до суду питання щодо повернення грошових коштів їх власникам, серед яких є позивач, вирішено не було.
З метою повернення коштів позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", Кабінету Міністрів України, АКПІБ "Промінвестбанк", Національного банку України про стягнення 3 295 170, 10 дол. США.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.03.10 р. у справі №26/148 провадження у справі припинено з тих підстав, що питання, пов'язані з внутрішнім валютним боргом колишнього СРСР виходять за рамки відносин господарюючих суб'єктів, носять публічно-правовий характер і можуть бути вирішені тільки на міжурядовому рівні Росії та України.
14.03.11 р. позивач звернувся до Кабінету Міністрів України з вимогою про повернення належних позивачу коштів на суму 344 219, 44 дол. США.
25.03.11 р. на адресу позивача було направлено відповідь, у якій вказано, що порушене у вимозі питання не належить до компетенції Кабінету Міністрів України, і з вимогою необхідно звернутися до Міністерства фінансів України.
21.04.11 р. позивач отримав відповідь від Міністерства фінансів України, згідно якої повідомлено, що на сьогодні відсутні підстави для вирішення поставленого позивачем питання.
Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Торговий дім "Райдуга" - вважає бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України незаконною та просить стягнути з них суму заборгованості в якості збитків з таких підстав.
Відповідно до ст. 1,2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; серед інших повноважень на нього покладено прийняття рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України, обслуговування державного боргу України, прийняття рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1353 від 02.12.97 р. "Про порядок розрахунків з громадянами - власниками рахунків у колишніх відділеннях Зовнішекономбанку СРСР на території України", проте, жодних актів з приводу порядку розрахунків з вкладниками - юридичними особами прийнято не було.
Вказане, на думку позивача, свідчить про дискримінацію позивача за ознакою статусу як юридичної особи.
Вилучення грошових коштів позивача відбулося без належної компенсації всупереч ст. 41 Конституції України.
Позивач є власником майна - грошових коштів - і має право мирно ним володіти згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 р.
Також позивач посилається на положення ст.ст. 1212 ЦК України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
Відповідно до ст. 1166, 1170, 1173 ЦК України передбачено відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, незалежно від вини цих органів.
На думку позивача, бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України як суб'єктів владних повноважень по поверненню безпідставно та безоплатно вилучених коштів позивача спричиняє шкоду в розмірі 344 219, 44 дол. США, еквівалентну вкладу, вилученому у позивача.
Відповідач - Кабінет Міністрів України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України, про яку зазначає позивач, не доведена та не підтверджена належним чином.
Згідно ст. 1 Закону України "Про Державний внутрішній борг України" державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі; до них згідно ст. 3 Закону відносяться випущені Урядом цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.
Держава Україна не брала на себе зобов'язання щодо компенсації заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими юридичними та фізичними особами, а прийняла зобов'язання лише за внутрішнім боргом уряду колишнього СРСР в межах залишку вкладів у Ощадбанку, випущених і непогашених позик 1982 та 1990 років, сум компенсацій громадян на внески за довгостроковими договорами страхування, іншої заборгованості Держбанку СРСР за коштами, використаними для фінансування витрат союзного бюджету.
Кошти в іноземній валюті українських громадян та підприємств на рахунках, які були відкриті в установах Зовнішекономбанку колишнього Союзу РСР на території України, заблоковані з 01.12.91 р. Урядом Російської Федерації через неврегулювання взаємовідносин між державами-членами СНД з питань розподілу активів та зовнішніх державних боргів колишнього Союзу РСР у зв'язку з його розпадом.
Державний експортно-імпортний банк України не є правонаступником зобов'язань за валютними рахунками громадян, які були відкриті в установах Зовнішекономбанку колишнього Союзу РСР на території України, оскільки ці установи були лише філіями банку і прав на самостійне проведення операцій за кореспондентськими рахунками Зовнішекономбанку СРСР у закордонних банках не мали.
Виплата валютних коштів українських фізичних та юридичних осіб, які знаходяться на валютних рахунках у Зовнішекономбанку колишнього СРСР, може бути розпочата тільки після прийняття відповідного рішення Урядом Російської Федерації. Фінансовим агентом Уряду України, який здійснює координацію всіх заходів, спрямованих на вирішення з Російською стороною питання розблокування валютних рахунків резидентів України, є Міністерство фінансів України.
У зв'язку зі згодою Російської Федерації частково компенсувати суму заблокованих у колишніх відділеннях зазначеного банку СРСР вкладів найбільш незахищених фізичних осіб Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.12.97р. №1353 "Про порядок розрахунків з громадянами - власниками рахунків у колишніх відділеннях Зовнішекономбанку СРСР на території України", якою визначено Укрексімбанк уповноваженим банком щодо цих розрахунків.
На сьогоднішній день немає підстав для виплати Урядом України позивачу коштів, які знаходились на рахунку позивача, відкритому у Донецькому відділенні Зовнішекономбанку колишнього СРСР.
Відповідач - Міністерство фінансів України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Під час існування СРСР Український банк Зовнішекономбанку СРСР, як і всі установи Зовнішекономбанку СРСР, які знаходились на території України, були філіями Зовнішекономбанку СРСР і підпорядковувалися центральному апарату банку у м. Москва. Вони виконували лише облікові та касові функції за рахунками в іноземній валюті і не мали права самостійно виконувати операції з коштами в іноземній валюті, які поступали на кореспондентські рахунки Зовнішекономбанку СРСР в іноземних банках.
Після розпаду СРСР Зовнішекономбанк СРСР за заявами резидентів України вирішив здійснити операції щодо зарахування їхніх валютних коштів на рахунки ряду комерційних банків України, але Зовнішекономбанк не надав відповідних джерел для проведення виплат резидентам України, тому на відкриті в банках на території України валютні рахунки кошти фактично не надходили.
Постановою Президії Верховної Ради РФ від 13.01.92 р. №2172 "Про Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР" було визнано правонаступництво Російської Федерації за зобов'язаннями колишнього СРСР перед російськими фізичними особами, Урядом РФ, російськими підприємствами, організаціями, установами, в тому числі, за їх валютними рахунками у Зовнішекономбанку СРСР.
Відповідно до п. 6 цієї постанови всі відкриті у Зовнішекономбанку СРСР рахунки фізичних та юридичних осіб - резидентів СРСР -були заблоковані.
Україна не брала на себе зобов'язань щодо компенсації заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими юридичними та фізичними особами, тому висновок позивача про перехід належних йому коштів у розмірі 344 214, 99 дол. США у фактичне користування та володіння держави Україна, не відповідає дійсності.
Рахунок №80070387, на якому обліковувались кошти позивача, був відкритий не у Державному експортно-імпортному банку України, а у Зовнішекономбанку СРСР, що підтверджується ухвалою господарського суду м. Києва від 16.03.10 р. у справі №26/148.
Щодо посилання позивача на ст.ст. 1166, 1170, 1173 ЦК України, то вони є безпідставними, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між вимогами позивача та обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Щодо бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України
По-перше, у суду відсутні підстави для висновку про те, що кошти на валютних рахунках українських філій Зовнішекономбанку СРСР перейшли у власність держави Україна, що могло би потягти за собою виникнення відповідних зобов'язань, а саме.
Згідно п. 2 постанови Верховної Ради Української РСР №873-XII від 20.03.91 р. "Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність" власністю України, серед іншого, було оголошено Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з мережею, обчислювальними центрами, усіма активами і пасивами.
Проте, будь-які докази наявності у складі активів і пасивів Українського республіканського банку Зовнішекономбанку СРСР коштів, що знаходилися на валютних рахунках фізичних та юридичних осіб українських філій Зовнішекономбанку СРСР, відсутні.
Під час існування СРСР Український банк Зовнішекономбанку СРСР, як і всі установи Зовнішекономбанку СРСР, які знаходились на території України, були філіями Зовнішекономбанку СРСР і підпорядковувалися центральному апарату банку у м. Москва. Вони виконували лише облікові та касові функції за рахунками в іноземній валюті і не мали права самостійно виконувати операції з коштами в іноземній валюті, які поступали на кореспондентські рахунки Зовнішекономбанку СРСР в іноземних банках.
Крім того, згідно постанови Президії Верховної Ради Російської Федерації від 13.01.92 р. "Про банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР" було не тільки визнано правонаступництво Російської Федерації за зобов'язаннями колишнього СРСР перед російськими фізичними особами, Урядом РФ російськими підприємствами, організаціями, установами, в тому числі, банками, по їх валютних рахунках у Зовнішекономбанку, а й доручено Центральному банку РФ створити комісію за участю представників колишніх республік СРСР з прийому активів та пасивів Зовнішекономбанку СРСР та їх наступній передачі відповідним правонаступникам (п. 4).
Вказане свідчить про фактичний перехід активів та пасивів Зовнішекономбанку СРСР у власність Російської Федерації і необхідність вирішення питання про повернення коштів на підставі відповідних домовленостей на міждержавному рівні, що і почалося в наступному.
По-друге, господарським судом м. Києва під час розгляду справи №26/148 за позовом ВАТ "Торговий дім "Райдуга" до ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", Кабінету Міністрів України, АКПІБ "Промінвестбанк", Національного банку України про стягнення 3 295 170, 10 дол. США, досліджувалося питання щодо використання коштів в іноземній валюті радянських фізичних та юридичних осіб, які поступили до 01.01.92 р. на їх рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, і встановлено наступне.
Поява внутрішнього валютного боргу колишнього СРСР пов'язана з тим, що в умовах дефіциту державних валютних коштів, коштів в іноземній валюті радянських фізичних та юридичних осіб, які поступили до 01.01.92р. на їх рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, були використані на підставі рішень Уряду СРСР на фінансування невідкладних потреб радянської держави, у тому числі і для України.
Як наслідок, у зв'язку з недостатністю валютного покриття, необхідного для виконання розпоряджень власників, відкритих в Зовнішекономбанку рахунків, 17.12.91 р., створена у відповідності до ст.7 Договору про правонаступництво відносно зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР від 04.12.1991 р. Міждержавна Рада, яка спостерігає за обслуговуванням боргу та використанням активів Союзу РСР (членом Ради була Україна), прийняла рішення про зупинення платежів з цих рахунків в іноземній валюті.
Відповідно до п. 6 Постанови Президії Верховної Ради РФ від 13.01.92 р. №2172-1 "Про банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР" всі відкриті у Зовнішекономбанку валютні рахунки юридичних та фізичних осіб -резидентів СРСР, були заблоковані.
За таких обставин будь-які підстави для висновків про набуття державною Україна права власності на кошти, що знаходилися на валютних рахунках фізичних та юридичних осіб українських філій Зовнішекономбанку СРСР, або отримання можливості в будь-якій формі розпоряджатися чи користуватися цими коштами, відсутні.
По-третє, держава Україна в особі своїх уповноважених органів приймала і приймає участь у вирішенні питання про повернення коштів з заблокованих рахунків юридичних та фізичних осіб у спосіб, визначений міждержавними домовленостями, а саме.
20.03.92 р. було створено Комісію з розгляду комплексу питань, пов'язаних з правонаступництвом щодо договорів, які становлять взаємний інтерес, державної власності, державних архівів, боргів та активів колишнього СРСР, проте, рішенням від 09.10.92 р. її діяльність призупинено, а вирішення всіх питань щодо боргів та активів колишнього СРСР перенесено на двосторонню основу.
Згідно п. 7 Угоди між Україною та Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин від 23.06.92 р. погоджено створити узгоджений механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, що утворився внаслідок вилучення валютних коштів підприємств та організацій союзним урядом, у зв'язку з чим було створено Змішану російсько-українську комісію по співробітництву, перше засідання якої відбулося 20.03.96 р.
За результатами першого засідання Змішаної комісії було доручено Міністерству фінансів України та РФ за участю Зовнішекономбанку та Укрексімбанку додатково розглянути питання про валютні кошти українських підприємств та організацій, що надійшли на рахунки в Зовнішекономбанку до 01.01.92 р.
Під час п'ятого засідання Змішаної комісії, що відбулася 16.07.99 р., сторони домовились продовжити консультації, щоб знайти взаємоприйнятний механізм погашення внутрішнього боргу колишнього СРСР перед юридичними особами, для цього уповноваженим банкам доручено до 31.03.00 р. провести звіряння залишків валютних коштів юридичних осіб України, що надійшли на їх рахунки в Зовнішекономбанку до 01.01.92 р., а також заборгованість юридичних осіб перед Зовнішекономбанком колишнього СРСР.
На шостому засіданні Змішаної комісії від 04.12.01 р. було вирішено продовжити звіряння залишків валютних рахунків юридичних осіб України та їх заборгованості перед Зовнішекономбанком колишнього СРСР.
Згідно постанови Верховної ради України "Про рекомендації парламентських слухань з питання сучасного стану та перспектив розвитку українсько-російських відносин" від 20.11.03 р. Кабінету Міністрів України рекомендовано активізувати вирішення проблемних питань у сфері торговельно-економічного співробітництва, щодо власності нерухомого майна колишнього СРСР за кордоном, повернення коштів юридичним особам - резидентам України, вкладникам Зовнішекономбанку СРСР.
Станом на час прийняття рішення по справі питання щодо повернення коштів юридичним особам - резидентам України, вкладникам Зовнішекономбанку СРСР не вирішено.
Оскільки вказане питання є предметом вирішення на міждержавному рівні, то держава Україна в особі своїх уповноважених органів в односторонньому порядку його вирішити не може.
По-четверте, щодо бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України суд зазначає наступне.
В матеріалах справи відсутні докази, що Україна брала на себе зобов'язання щодо компенсації заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими юридичними особами, і тому Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України або інші державні органи вирішити самостійно вказане питання не можуть, а можуть лише сприяти вирішенню вказаного питання шляхом участі у міждержавному переговорному процесі.
Жодного акту законодавства, який би зобов'язував Кабінет Міністрів України або Міністерство фінансів України вчинити конкретні дії в конкретні строки для вирішення вказаного питання, не існує.
У зв'язку з цим у суду немає підстав для висновку про допущення відповідачами бездіяльності щодо покладених на них обов'язків.
Щодо факту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1353 від 02.12.97р. "Про порядок розрахунків з громадянами -власниками рахунків у колишніх відділеннях Зовнішекономбанку СРСР на території України", і неприйняття аналогічної постанови щодо юридичних осіб, то постанова №1353 від 02.12.97р. прийнята у зв'язку з досягненням згоди на виплату коштів Російською Федерацією та перерахуванням коштів Російською Федерацією, а не у зв'язку з виділенням коштів з державного бюджету України для погашення цієї заборгованості або виділення їх з інших джерел.
За таких обставин висновок позивача про його дискримінацію за ознакою статусу як юридичної особи не може бути прийнятий до уваги.
Щодо посилання позивача на Закон України "Про Кабінет Міністрів України", згідно якого серед інших повноважень на Кабінет Міністрів України покладено прийняття рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України, обслуговування державного боргу України, прийняття рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик, суд зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про погашення заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими юридичними особами за рахунок коштів резервного фонду Державного бюджету України, або прийняти будь-яке інше рішення з приводу врегулювання цього питання на внутрішньодержавному рівні, проте, прийняття будь-якого рішення є дискреційними повноваженнями Кабінету Міністрів України, і адміністративний суд в межах своєї компетенції не може робити припущення або висновки, яке саме рішення має приймати Кабінет Міністрів України в тому чи іншому випадку.
Щодо стягнення шкоди
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Позивачем заявлено позов про стягнення шкоди, оскільки він розцінює бездіяльність відповідачів щодо вирішення питання погашення заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими юридичними особами як правопорушення, що потягло за собою завдання позивачу шкоди.
Суд не може погодитися з вказаною позицією позивача, оскільки в даному випадку у діях (бездіяльності) відповідачів відсутній склад цивільного правопорушення, що має включати власне дію (бездіяльність), що призвели до виникнення шкоди, вину, а також наявність причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) та виникненням збитків.
В даному випадку, як зазначено вище, відповідачами не допущено дій або бездіяльності, що призвели до виникнення шкоди, оскільки держава України в особі відповідачів не набула права власності або будь-якого іншого права на кошти позивача, не заволоділа ними в будь-якій інший спосіб. Відповідно, будь-який причинний зв'язок між завданням шкоди позивачу та діями (бездіяльністю) відповідачів відсутній, що позбавляє права вимагати відповідного відшкодування.
На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.
Головуючий Суддя О.В. Головань
Судді Кротюк О.В. Л.О. Маруліна
Повний текст постанови
виготовлено і підписано 31.10.11 р.