73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"05" грудня 2011 р. Справа № 2-а-4982/11/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
судді Кравченка К.В.,
при секретарі Сердюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу за адміністративним позовом приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон»
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні,
про визнання недійсними та скасування рішень, -
встановив:
У жовтні 2011 року приватне науково-виробниче комерційне підприємство «Атон»(надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі - ДПІ, відповідач), в якому просило визнати нечинними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ від 12.10.11р.:
- №0003532301 про збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток на суму 2513138,75 грн., у т.ч. 2010511 грн. -за основним платежем та 502627,75 грн. -за штрафними санкціями.
- №0003542301 про збільшення грошових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 1829036,25 грн., у т.ч. 1463629 грн. - за основним платежем та 365907,25 грн. -за штрафними санкціями;
- №0003552301 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 54557 грн. та визначення зобов'язання з ПДВ в сумі 15854,59 грн. та штрафної санкції в сумі 3963,65 грн.
Спірні рішення винесені на підставі акту від 29.09.2011р. № 3360/23-4/30667437 (надалі-акт перевірки) про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011р.
За висновками акту перевірки в перевіреному періоді позивач занизив податок на прибуток на суму 2010511 грн., податок на додану вартість на суму 1463629 грн., та зависив бюджетне відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року на суму 54557 грн.
Висновок про заниження податку на прибуток в акті перевірки обґрунтовується завищенням позивачем валових витрат на суму 8042045 грн., у тому числі по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»на суму 2856105 грн. (без ПДВ), з ТОВ «Онікс»на суму 4982800 грн. (без ПДВ), з ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 на суму 203140 грн.
Висновки про заниження податку на додану вартість та завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року в акті перевірки обґрунтовуються завищенням позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 1518186 грн., у тому числі по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»на суму 521626 грн., з ТОВ «Онікс»на суму 996560 грн.
В якості підстав для невизнання валових витрат та податкового кредиту по операціям позивача з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія», ТОВ «Онікс»в акті перевірки зазначено, що господарські операції позивача з цими контрагентами є нікчемними, вчинені без мети реального настання правових наслідків, і реально товару за цими операціями позивачу не поставлялось. Невизнання валових витрат по операціям з ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 в акті перевірки обґрунтовується відсутністю в актах виконаних цими підприємцями робіт (наданих послуг) необхідних даних, які не дають можливість зробити висновок щодо фактичного надання послуг та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.
Відповідно до позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні, позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірними рішеннями з тих підстав, що твердження ДПІ про нікчемність правочинів із ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс» є надуманими і не підтвердженими належними доказами. Позивач зазначає, що проведені позивачем операції із придбання товарів у ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс»є цілком реальними та законними операціями, придбання товару за цими операціями та сплата ПДВ у складі ціни цього товару підтверджені податковому органу належним чином оформленими первинними документами, які давали позивачу правові підставі включити вартість товару до складу валових витрат цього періоду, а сплачений цим продавцям ПДВ до податкового кредиту декларацій з ПДВ. Позивач також посилається на рішення господарського суду Херсонської області від 18.08.2011 р. по справі № 5024/1379/2011 та від 29.08.2011р. по справі № 5024/1378/2011, які набрали законної сили, і які підтверджують законність та реальність операцій позивача з цими постачальниками. Також позивач не погоджується із висновками ДПІ про завищення валових витрат по операціям з ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2, вважаючи, що первинні документи по операціям з цими підприємцями відповідають вимогам законодавства і є належними доказами понесених позивачем витрат.
Відповідно до письмових заперечень на адміністративний позов, які за змістом відтворюють зміст акту перевірки в частині опису виявлених порушень, а також пояснень представників ДПІ в судовому засіданні, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності спірних повідомлень-рішень.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.
Оскільки підставою для винесення спірних рішень № 0003532301, № 0003542301 та №0003552301 стало невизнання відповідачем валових витрат та податкового кредиту по одним й тим же операціям позивача з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс», суд оцінює правомірність цих рішень разом.
Неправомірність віднесення позивачем в грудні 2009 року по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»2856105 грн. - до складу валових витрат, а 521626 грн. -до складу податкового кредиту з ПДВ в акті перевірки мотивується тим, що згідно пояснень директора та засновника цього підприємства -ОСОБА_3, він зареєстрував ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»на своє ім'я за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, фінансові документи не підписував, банківських рахунків не відкривав.
З цих підстав ДПІ робить висновок, що ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія» реальної господарської діяльності не вело, первинні документі від цього підприємства є недійсними, а всі проведені цим підприємством операції, у тому числі і з позивачем, є нікчемними.
Неправомірність віднесення позивачем в жовтні та листопаді 2009 року по операціям з ТОВ «Онікс» 4982800 грн. - до складу валових витрат, а 996560 грн. - до складу податкового кредиту з ПДВ в акті перевірки обґрунтована тим, що за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ «Онікс»в жовтні та листопаді 2009 року сформувало податковий кредит за рахунок лише одного контрагента -ПН ВКП «Атон»; згідно показників декларації цього підприємства з податку на прибуток, комунального податку це підприємство сплачувало податки лише за одного працівника, загальна вартість основних засобів становить 8124 грн., залишок балансової вартості активів на кінець 3-го кварталу 2009 року становить 619042 грн.
З цих підстав ДПІ робить висновок про те, що ТОВ «Онікс»в жовтні-листопаді 2009 року реалізувало позивачу товари, які придбало у позивача (абз. 3 стор. 12 акту перевірки), а тому проведені цим підприємством господарські операції з поставки позивачу товарів є нікчемними, за якими реального товару не поставлялось.
Наведені відповідачем в акті перевірки доводи неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ суд оцінює з точки зору відповідності викладених в цьому акті перевірки обставин постачання товару позивачу фактичним обставинам справи, які встановлені в ході судового розгляду даної справи, а також з точки зору узгодженості цих висновків з положеннями податкового законодавства.
На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку валових витрат був встановлений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. №168/97, а порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків - нормами пункту 7.7 статті 7 цього Закону.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. № 168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 названого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Отже, Закон № 168/97 передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності. При цьому за певних обставин може утворюватися ситуація, коли різниця між податковими зобов'язаннями (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) буде від'ємною. Ця різниця за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.
Факт того, що до бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року позивачем включені лише ті суми ПДВ, які фактично сплачені позивачем в попередніх періодах у складі ціни товарів (робіт, послуг), ДПІ ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду не заперечувало.
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.
Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.
Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями видаткових та податкових накладних, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту та валових витрат сум, сплачених позивачем в адрес ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс».
Аналіз наданих позивачем податкових накладних, декларацій з ПДВ, а також первинних документів та угод про погашення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог, свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат, податкового кредиту, сформованих позивачем по операціям із ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс».
Разом з тим, будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених первинних документів по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс», які відповідно до Законів № 168/97 та № 334/94-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, а також сплата позивачем вартості товару з урахуванням ПДВ, є обов'язковими але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування позивачем податкового кредиту та валових витрат за цими операціями.
Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту та валових витрат суду необхідно встановити також наступні обставини:
- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту та валових витрат;
- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;
- віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;
Окрім первинних документів по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс», позивач з метою підтвердження реальності операцій з цими контрагентами надав суду рішення господарського суду Херсонської області від 18.08.2011 р. по справі №5024/1379/2011 та від 29.08.2011р. по справі № 5024/1378/2011, які набули законної сили, а також ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р., якими було відмовлено ДПІ у м. Херсоні в прийнятті апеляційних скарг на вищевказані рішення господарського суду Херсонської області.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що укладені позивачем з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія» та ТОВ «Онікс» правочини на поставку товарів носили товарний характер, були спрямовані на фактичне настання взаємних прав та обов'язків, і підстави для визнання цих правочинів недійсними, як такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, порушують публічний порядок, встановлений законодавством для суб'єктів господарювання, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, судовими рішеннями в господарських справах, що набрали законної сили, встановлена реальність операцій позивача з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс», що в свою чергу спростовує твердження ДПІ про нікчемність та безтоварність цих операцій.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу на недотримання відповідачем приписів ст. 71 КАС України, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, посилають на той факт, що директор та засновник ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»-ОСОБА_3 зареєстрував це підприємство на своє ім'я за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, ДПІ в той же час на вимогу суду не підтвердила ці факти належними доказами.
З метою перевірки наведених ДПІ обставин реєстрації та діяльності ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»судом вживались заходи, направлені на виклик в судові засідання в якості свідка засновника та керівника цього підприємства - ОСОБА_3, проте ці заходи результатів не дали, ДПІ не забезпечило участь цієї особи в судовому засіданні та не надало суду інформації щодо його фактичного місцезнаходження.
ДПІ не заперечує того факту, що на момент проведення операцій із позивачем ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»було зареєстрованою юридичною особою, платником податків, у тому числі платником ПДВ, а тому, приймаючи до уваги діючий в України порядок державної реєстрації юридичних осіб у формі товариств з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_3 повинен був підписати статут цього товариства у присутності нотаріуса, який у свою чергу повинен був встановити особу ОСОБА_3, перевірити його право - дієздатність та встановити добровільність вчиняємих ним дій.
Факту підроблення підписів ОСОБА_3 на установчих та реєстраційних документах ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія», а також на первинних документах, які видані позивачу, не встановлено, і ДПІ на це не посилається.
ДПІ в обґрунтування своєї позиції посилається лише на пояснення ОСОБА_3, які були відібрані у нього 13.07.2010 р. оперуповноваженими податкової міліції, копія яких долучена до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (п. 4).
Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи (п. 1 ст. 79 КАС України).
Долучена до справи ксерокопія пояснень ОСОБА_3 не є належним доказом тих обставин, на які вказує ДПІ , оскільки, по-перше - ці пояснення не є показами свідка, даними суду з дотриманням вимог процесуального закону з попередження свідка про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а по-друге -ця ксерокопія пояснень не може вважатися письмовим доказам, так як відомості, які містяться в цих поясненнях, записані оперуповноваженими зі слів особи, а тому такі пояснення повинні перевірятися судом ніякими іншими засобами доказування, ніж допит цієї особи в якості свідка в судовому засіданні.
Крім того, ДПІ не довело, що копія пояснень ОСОБА_3 долучена до матеріалів даної адміністративної справи з дотриманням законодавства, оскільки залишається невідомим, у зв'язку з якою справою, оперативно-розшуковою чи кримінальною були відібрані ці пояснення, і на підставі якого процесуального документа копії цих пояснень були вилучені зі справи, у зв'язку з якою ці пояснення давались, та передані до матеріалів даної справи.
Згідно з п. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Навіть якщо припустити, що такі пояснення ОСОБА_3 і давались, то суд критично ставиться до їх правдивості, оскільки ця особа не попереджалась про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а дача ним таких пояснень оперуповноваженому податкової міліції може бути обумовлена як його наміром ухилитися від відповідальності за можливу незаконну діяльність, яка можливо мала місце за участю ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія».
Якщо викладені в поясненнях ОСОБА_3 обставини дійсно мали місце, то вони повинні були стати підставою для порушення правоохоронними органами, у тому числі і податковою міліцією, кримінальної справи за ст. 205 Кримінального кодексу України за фактом створення фіктивного підприємства, але такого факт не встановлено.
Достатнім і належним доказом того, що ОСОБА_3 мав намір на здійснення тих видів підприємницької діяльності, які перелічені в статуті ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія», є факт підписання ним у присутності нотаріуса статуту цього товариства, а також підписання ним інших документів, що пов'язані із реєстрацією цього товариства.
Дані про те, що реєстрація ОСОБА_3 ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»здійснена ним під впливом помилки, обману, насильства або з інших причин, визначених у ст.ст. 229-235 Цивільного кодексу України як підстави для визнання правочинів недійсними, відсутні.
Також ДПІ не надало суду доказів здійснення ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»діяльності, що суперечить закону чи установчим документам.
Отже, твердження ДПІ про нікчемність та безтоварність господарських операцій позивача із ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та наведені відповідачем доводи завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з цим контрагентом, є безпідставними і такими, що не підтверджені належними доказами.
Також суд вважає хибними і висновки ДПІ про нікчемність та безтоварність господарських операцій позивача із ТОВ «Онікс».
Як вже зазначено вище, такий висновок ДПІ робить виходячи з того, що податковий кредит ТОВ «Онікс»за жовтень-листопад 2009 року сформувало лише за рахунок одного контрагента -ПН ВКП «Атон», тобто позивача, і з цього ДПІ робить висновок, що ТОВ «Онікс»продало позивачу товар, який у нього ж (позивача) і придбало.
З такою позицією податкового органу суд погодитися не може, оскільки сам факт продажу ТОВ «Онікс»позивачу товарів у жовтні-листопаді 2009 року не є доказом того, що такий товар ТОВ «Онікс»обов'язково придбало у цих же місяцях.
В акті перевірки (стор. 12 абз. 2) ДПІ зазначає, що залишок балансової вартості активів на кінець 3-го кварталу 2009 року, тобто на 30 вересня, становить 619042 грн., що підтверджує як факт придбання цим підприємством товарів до жовтня 2009 року, так і можливість продажу цих товарів позивачу протягом жовтня-листопада 2009 року.
Позивач надав суду копію договору з ТОВ «Онікс»від 05.01.2009 р., за якими позивач купував товари у цього контрагента, а також копію договору від 05.01.2009 р., за яким позивач поставляв товар цьому контрагенту, а також угоди з ТОВ «Онікс»про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог від 31.10.2009 р. та від 30.11.2009 р., які підтверджують той факт, що протягом жовтня-листопада 2009 року ці підприємства здійснювали зустрічні поставки товарів одне одному, за якими формували свої податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ.
Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.
Так, згідно цієї статті ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.
Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.
З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»та ТОВ «Онікс»законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.
Що стосується тверджень ДПІ про завищення позивачем валових витрат по операціям з ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 з підстав відсутності в актах виконаних цими підприємцями робіт (наданих послуг) всіх необхідних даних, суд зазначає наступне.
Як вже зазначено, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
До матеріалів справи долучений договір між позивачем та ПП ОСОБА_1 від 05.01.2010 р. № 05/0101 на міські та міжміські перевезення вантажів автотранспортом, акти виконаних робіт за цим договором на перевезення кожної партії паливно-мастильних матеріалів, які підписані сторонами та завірені їх печатками, із зазначенням конкретного вантажного автомобіля його держ. номеру, об'єму перевезених ПММ, вартість перевезення без ПДВ, а також товарно-транспортні накладні на кожну перевезену партію ППМ, які засвідчені підписами та печатками позивача, перевізника та вантажоотримувача.
Також позивач долучив копії укладених з ПП ОСОБА_2 договорів від 03.09.2010 р., № 03/09-1 на розробку Вебсайта, від 01.07.2010 р. 31/07-10 на створення та введення в дію програмного комплексу бухгалтерського обліку, від 11.01.2010 р. № 11/01-10 на тестування та налагоджування програмного забезпечення позивача, а також акти виконаних робіт, які підписані та завірені печатками сторін, які підтверджують надання позивачу комп'ютерних послуг відповідно до вищезазначених договорів, та вартість таких послуг без ПДВ.
Ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи ДПІ не посилалось на те, що надані позивачу ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 транспортні та комп'ютерні послуги не підлягали використанню позивачем у власній господарській діяльності, до якої відноситься роздрібна та оптова торгівля пальним, продуктами харчування, іншими непродовольчими товарами.
Також ДПІ не заперечувала того факту, що ПП ОСОБА_1 реально здійснював перевезення ПММ для позивача, а ПП ОСОБА_2 реально створив для позивача Вебсайт, створив та ввів в дію програмний комплекс бухгалтерського обліку, а також здійснював тестування та налагоджування програмного забезпечення позивача.
Аналізуючи надані позивачем первинні документи, суд враховує специфіку господарських операцій позивача з ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2, можливість встановлення за цими документами суті наданих послуг та їх зв'язку із діяльністю позивача.
При цьому суд зазначає, що наявність певних недоліків в оформлені таких документів не може бути достатнім та безумовним доказом того факту, що такі послуги фактично не надавались, і витрати по таким послугам не відносяться до валових витрат.
Проаналізувавши надані позивачем документи по операціям з ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що ці документи в повній мірі дають можливість встановити зміст наданих цими підприємцями послуг, їх вартість та зв'язок із господарською діяльністю позивача, а тому висновок ДПІ про завищення позивачем валових витрат по операціям з цими підприємцями суд вважає безпідставними.
Як вже зазначено вище, підставами для винесення податкового повідомлення-рішення №0003552301, яким зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року на суму 54557 грн. та визначено зобов'язання з ПДВ в сумі 15854,59 грн. і штрафна санкція в сумі 3963,65 грн., стало за актом перевірки зменшення відповідачем задекларованого позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія»на суму 521626 грн. за грудень 2009 року та з ТОВ «Онікс»на суму 996560 грн. за жовтень-листопад 2009 року.
Мотиви, з яких суд вважає неправомірним таке зменшення задекларованого позивачем податкового кредиту, наведені вище.
Разом з тим, суд також вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що сума зменшеного бюджетного відшкодування за квітень 2010 року в розмірі 54557 грн. лише частково сформована за рахунок зменшеного податкового кредиту.
Так, в акті перевірки (стор. 32) зазначено, що згідно з поданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за квітень 2010 року за вх. № 90004209963 від 14.10.2010 р. та розрахунком бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних періодів (рядок 25.2), становить 166639 грн., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2009 року в сумі 5425 грн., у грудні 2009 року в сумі 7828 грн., у січні 2010 року. в сумі 8618 грн., у березні 2010 року в сумі 144768 грн.
Такі обставини декларування бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року позивачем не заперечуються і підтверджені ним податковою декларацією з ПДВ за цей місяць із додатком № 2.
Отже, до бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року увійшли лише дві суми від'ємного значення за ті періоди, в яких декларувався зменшений відповідачем податковий кредит по операціям з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія» та ТОВ «Онікс», а саме: за жовтень 2009 року -5425 грн. та за грудень 2009 року в сумі 7828 грн.
Суми від'ємного значення за січень та березень 2010 року формувались як різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом саме цих місяців і не мають відношення до податкового кредиту, задекларованого позивачем у жовтні-грудні 2009 року.
З наведеного слідує, що лише 13253 грн. (5425 + 7828), які увійшли до бюджетного відшкодування за квітень 2010 року, сформовані за рахунок зменшеного за актом перевірки податкового кредиту.
Представники ДПІ обґрунтувань зменшення спірним рішенням № 0003552301 бюджетного відшкодування на суму 41304 грн. (54557 -13253), що сформована за рахунок від'ємного значення січня-березня 2010 року, суду не надали.
Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для донарахування позивачу спірними повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, а також доводи для зменшення задекларованого позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року, встановивши фактичні обставини проведених позивачем спірних господарських операцій з ТОВ «Таврійська агрохімічна компанія», ТОВ «Онікс», ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2, суд приходить до висновку, що за результатами операцій з вказаними контрагентами позивачем не допущено порушень вимог Законів України «Про податок на додану вартість»та «Про оподаткування прибутку підприємств»при формуванні податкового кредиту, валових витрат та бюджетного відшкодування ПДВ.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Позовні вимоги приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон»до державної податкової інспекції у м.Херсоні - задовольнити.
Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Херсоні від 12.10.2011 р. № 0003532301, № 0003542301 та №0003552301.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон»(код ЄДРПОУ 30667437) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. шляхом їх безспірного списання Державною казначейською службою з рахунку державної податкової інспекції у м. Херсоні.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суду, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Текст постанови складений в повному обсязі та підписаний 13.12.2011р.
Суддя Кравченко К.В.
кат. 8.2.6