Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
м. Харків
14 грудня 2011 р. справа № 2а- 12860/11/2070
Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Біленського О.О., суддів - Бездітка Д.В., Супрун Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Кредитної спілки "Самопоміч" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправною і скасування постанови, -
Кредитна спілка "Самопоміч" (далі - КС "Самопоміч") звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) про визнання протиправною і скасування Постанови директора інспекційного департаменту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ОСОБА_1 №147/42/12-пфм від 08 квітня 2011 року про застосування штрафу за невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що директор інспекційного департаменту Держфінпослуг ОСОБА_1 перевищила свої посадові повноваження, вживши до кредитної спілки штраф, непередбачений Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" 28 листопада 2002 року №249-IV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №249-IV).
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. 13.12.2011 року до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується зворотніми повідомленнями про поштове вручення. 14.11.2011 року до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшли заперечення проти адміністративного позову, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог, та розглядати справу без участі представника Держфінпослуг.
Відповідно до вимог ч.6 ст.128 КАС України справа підлягає розгляду у письмовому провадженні на основі наявних у суду матеріалів. Колегія суддів вважає за можливе та доцільне розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів.
У зв'язку з неявкою учасників судового засідання, відповідно до положень ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України суд розглянув адміністративну справу без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Представник відповідача у письмових запереченнях на адміністративний позов проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що Держфінпослуг правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, винесла постанову від 18.04.2011 №147/42/12-пфм про застосування штрафу за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України №249-IV.
Суд, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановив наступне.
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до статті 3 Закону України №249-IV є суб'єктом державного фінансового моніторингу.
Державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються, в тому числі, щодо страховиків (перестраховиків), ломбардів та інших фінансових установ, а також юридичних осіб, що відповідно до законодавства надають фінансові послуги (крім фінансових установ та інших юридичних осіб, щодо яких державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються іншими суб'єктами державного фінансового моніторингу, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є небанківськими установами, - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (частина перша статті 14 Закону України №249-IV).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 14 Закону України №249-IV суб'єкти державного фінансового моніторингу, зазначені у частині першій статті 14 Закону, зобов'язані, зокрема, здійснювати нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, у тому числі виїзних; вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення порушень вимог законодавства вживати заходів, передбачених законом.
Частиною третьою статті 23 Закону України №249-IV встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) суб'єктом первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на нього в установленому законом порядку може бути накладено штраф.
Згідно з частиною сьомою статті 23 Закону санкції до суб'єктів первинного фінансового моніторингу, передбачені цією статтею, застосовуються суб'єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, в межах їхньої компетенції.
В частині п'ятій статті 26 Закону України №249-IV визначено, що директори департаментів у межах своєї компетенції мають право підписувати від імені Держфінпослуг документи правозастосовчого характеру, вирішувати питання про внесення фінансових установ до реєстру та їх ліцензування, застосування заходів впливу, проведення інших заходів, що спрямовані на реалізацію їхніх повноважень.
Відповідно до пункту 10 Порядку застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України №249-IV, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 року за №1087/8408 (далі - Порядок) за результатами розгляду матеріалів справи про невиконання (неналежне виконання) Закону директор відповідного департаменту протягом 30 днів після порушення провадження справи приймає рішення про накладення штрафу на установу або про закриття провадження у справі, яке оформлюється постановою за встановленою формою (додатки 1, 2).
Додатком 1 до Порядку затверджена форма постанови про накладення штрафу, відповідно до якої така постанова має назву «про застосування штрафу за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України №249-IV.
Як вбачається з заперечень відповідача, 07.04.2011 року Держфінпослуг було затверджено розпорядження №186 «Про внесення змін до Порядку застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.05.2011 року за № 545/19283, відповідно до якого до Порядку внесено зміни (викладено в новій редакції) та приведено у відповідність із Законом. Вказане розпорядження набрало чинності 23.05.2011 року.
Враховуючи викладене, Член комісії - директор інспекційного департаменту ОСОБА_1 діяла від імені Держфінпослуг в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
Суд зазначає, що згідно з положеннями частини першої статті 6 Закону України №249-IV суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог законодавства, нормативно-правових актів Спеціально уповноваженого органу та інших суб'єктів державного фінансового моніторингу, зокрема, призначає працівника, відповідального за його проведення.
Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» працівник - це фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.
З матеріалів справи, а саме копії наказу №12-10 від 17.09.2010 року, №14-10 від 20.09.2010 року та штатного розпису на 01.01.2011, вбачається, що в ході інспекції дійсно встановлено, що наказом голови правління Товариства №12-10 від 17.09.2010 року за згодою сторін звільнено з роботи заступника голови правління ОСОБА_2 та рішенням спостережної ради Товариства від 30.09.2010 року (протокол №126-10) затверджено новий штатний розпис, згідно якого зі штатного розпису виведено посаду заступника голови правління. Наказом голови правління №14-10 від 20.09.2010 року ОСОБА_2 прийнято на посаду заступника голови правління за сумісництвом, а саме: зі слів голови правління (письмові пояснення голова правління Відповідача надавати відмовився про що зазначено у акті) ОСОБА_2 з 20.09.2010 року і по теперішній час працює на громадських засадах. Крім цього, перевіркою відомостей про нарахування заробітної плати та її виплати працівникам Товариства встановлено, що нарахування доходу за виконані роботи заступником голови правління ОСОБА_2 Товариством не здійснювалось, що свідчить про відсутність у Товариства з нею трудових відносин з 17.09.2010 року і по теперішній час, чим порушені вимоги статті 6 Закону України №249-IV та підпункту 2.2.3 пункту 2 Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.08.2003 року №25, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.08.2003 року за №715/8036 (далі - Положення № 25), в частині неможливості виконання в установі обов'язків відповідального працівника особою, з якою в установі відсутні трудові відносини, а саме: у період з 17.09.2010 року по 01.02.2011 року в кредитній спілці обов'язки відповідального працівника виконувала ОСОБА_2, з якою в кредитній спілці на цей період були відсутні трудові відносини.
Також суд зазначає, що Положення № 25 прийнято Держфінпослуг відповідно до своїх повноважень та зареєстровано в Міністерстві юстиції України відповідно до вимог законодавства. На даний час зазначений нормативно-правовий акт є чинним, не скасованим і неоскаржуваним.
Окрім цього, пункт 13 частини другої статті 6 Закону України №249-IV передбачає, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, надавати на запит відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу інформацію, необхідну для перевірки фактів порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
Законом України «Про інформацію», а саме частиною першою статті 1 визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, а документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Тобто, письмовий запит про надання копії необхідних документів є фактично запитом про надання необхідної інформації.
Таким чином, пункт 3.3 розділу 3 Положення про здійснення фінансового моніторингу, відповідно до якого особа, що здійснює перевірку, має право вимагати від установ, що перевіряються, надання копій, виписок, витягів із відповідних документів, завірених підписом керівника установи або особи, яка його заміщає, та скріплених круглою печаткою, для приєднання їх до матеріалів перевірки, закріплює обов'язок суб'єкта первинного фінансового моніторингу, визначений пунктом 13 частини другої статті 6'Закону.
Абзац шостий частини третьої статті 23 Закону визначає, що за порушення обов'язків, визначених, зокрема, статтею 6 цього Закону передбачає накладення штрафу у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які не є юридичними особами, - у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Абзацем другим пункту 1.2 розділу 1 Положення про здійснення фінансового моніторингу визначено, що питання програми перевірок визначаються у кожному окремому випадку з урахуванням специфіки діяльності установи. При цьому обов'язково перевіряється дотримання вимог законодавства, в тому числі, щодо призначення працівника установи, відповідального за проведення фінансового моніторингу.
Саме вказана норма, передбачає обов'язок інспекційної групи перевіряти дотримання вимог законодавства щодо призначення працівника установи, в даному випадку - вимог трудового законодавства.
Вказаний обов'язок щодо перевірки вимог законодавства щодо призначення працівника установи не можна вважати регулюванням трудових відносин, як стверджує Позивач. Перевірка дотримання вимог трудового законодавства лише надає змогу визначити, чи дотримано установою вимоги щодо призначення працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу, встановлені статтею 6 Закону України №249-IV.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду, -
В задоволенні адміністративного позову Кредитної спілки "Самопоміч" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправною і скасування постанови -відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 14.12.2011 року.
Головуючий суддя Біленський О.О.
Суддя Бездітко Д.В.
Суддя Супрун Ю.О.