79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
12 грудня 2011 р. № 2а-9491/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Луценка Ю.С.,
позивача ОСОБА_1,
представників відповідачів Гнатюка В.Б., Гордюка С.Є.,
представник третьої особи ГУ ДК України у Львівській області не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державного казначейства України у Львівській області, в якому просить суд, із врахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 17.10.2011р., 03.11.2011р. та 28.11.2011р., визнати незаконними та скасувати наказ від 15.06.2011 року № 702 ГУ МВС України у Львівській області в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення транспортної дисципліни та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ; наказ від 04.07.2011 року № 198 о/с ГУ МВС України у Львівській області в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; поновити позивача на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути 25000 гривень моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що накази про звільнення позивача з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) є протиправними, оскільки прийняті за відсутності вчиненого позивачем дисциплінарного проступку. Позивач вказує на те, що підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності слугувало вчинення ним адміністративного правопорушення, яке полягало у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Проте, такі висновки спростовуються постановою суду, що набрала законної сили, якою встановлено, що позивач за кермом транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння не перебував. У зв'язку з цим вважає, що відсутня підстава для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
Відповідач -ГУ МВС України у Львівській області подало до суду заперечення на адміністративний позов, в якому вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що згідно з висновком службового розслідування позивача звільнено з ОВС за грубе порушення транспортної дисципліни, яке полягає в керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС України.
Ухвалою судового засідання 04.11.2011 року суд в порядку ч. 2 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України залучив до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору -Головне управління Державного казначейства України у Львівській області, а ухвалою судового засідання 28.11.2011 року суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача Шевченківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.
Відповідач - Шевченківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області письмових заперечень та жодних доказів до суду не подав.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Головне управління Державного казначейства України у Львівській області подало до суду заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує. Заперечення обґрунтовані тим, що розмір моральної шкоди визначається в залежності від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого тощо. При цьому, позивач повинен обґрунтувати чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань. Вважає, що позивач належним чином не довів факт спричинення йому моральної шкоди.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково пояснив, що йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у значних душевних хвилюваннях, відсутністю реальної можливості утримувати сім'ю, погіршенням особистих стосунків в сім'ї. Крім того, в судовому засіданні стверджував про відсутність в його діях ознак складу адміністративного правопорушення. Просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача -ГУ МВС України у Львівській області в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні. Пояснив, що звільнення позивача здійснювалось у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Також зазначив, що звільненню позивача з ОВС передувало службове розслідування, що вказує на об'єктивність прийнятого рішення щодо звільнення позивача з ОВС. Дисциплінарне стягнення застосовано до позивача у строки, передбачені ст. 16 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України». Крім цього, вказує на те, що позивач жодним чином не обґрунтував свої позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди. Враховуючи викладене, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
Представник відповідача -Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області в судовому засіданні проти позову заперечив. Додатково пояснив, що факт вживання позивачем алкогольних напоїв та керування транспортним засобам в стані алкогольного сп'яніння повністю доведені матеріалами службового розслідування. Також зазначає, що позивачем не обґрунтовано вимоги про відшкодування моральної шкоди та не навів жодного факту порушення посадовими особами відповідача порядку звільнення позивача з ОВС. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Головне управління Державного казначейства України у Львівській області явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце його проведення. Про причини неявки суд не повідомила, а тому суд ухвалив розглядати справу без його участі.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Позивач -ОСОБА_1 поступив на службу в ОВС у серпні 2006 року, а у вересні 2010 року призначений на посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.
Як вбачається із матеріалів справи 03.06.2011 року інспекторами ДПС БДПС з ОАТ м.Львова та АТІ при ГУ МВС України у Львівській області було зупинено автомобіль НОМЕР_1 під керуванням дільничного інспектора міліції СДІМ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області лейтенанта міліції ОСОБА_1 При спілкуванні та перевірці документів від водія було чути різкий запах алкоголю, у зв'язку з чим останнього було скеровано для проходження медичного огляду для виявлення стану сп'яніння.
Згідно з висновком щодо результатів огляду із метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.06.2011 року № 353, встановлено, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння. Внаслідок цього на ОСОБА_1 було складено протоколи про адміністративні правопорушення ВС1 №250154 та ВС1 №250155.
10.06.2011 року ГУ МВС України у Львівській області проведено службову перевірку, якою встановлено, що лейтенантом міліції ОСОБА_1 вчинено грубе порушення дисципліни, що виразилось у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Судом встановлено, що наказом ГУ МВС України у Львівській області від 15.06.2011 року № 702 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника СДІМ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС» за грубе порушення транспортної дисципліни, що виразилось у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС України, на дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, лейтенанта міліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення -звільнення з ОВС.
Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 04.07.2009 року № 198 о/с «По особовому складу», у відповідності до п. 64 «є»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, лейтенанта міліції ОСОБА_1, дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України звільнено з ОВС.
Спір між сторонами виник стосовно правомірності звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 64 «є»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни).
Суд, вирішуючи справу по суті, виходить з наступного.
Правову основу проходження служби громадянами в органах внутрішніх справ України головним чином становлять Конституція України, Закон України «Про міліцію», Закон України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року.
Відповідно до норм ст. 25 Закону України «Про міліцію», працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначаються згідно з ст.ст. 17, 18 Закону України «Про міліцію»та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.
Згідно з п. 64 «є»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначається Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»від 22.02.2006 року № 3460-ІV.
Службова дисципліна відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України це -дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до ст. 12 цього Статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5)попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Суд зазначає, що ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначає систему видів дисциплінарних стягнень -вичерпний, загальнообов'язковий перелік визначених за змістом видів дисциплінарних стягнень, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю.
Відповідно до ст. 1 згаданого Статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Частиною 7 цього ж Статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Дисциплінарний проступок, як передбачено ст. 2 даного Статуту, - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до п. 64 «є»Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни. З аналізу змісту наказу МВС України № 81 від 16.03.2007 року «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю та травмуванням особового складу»вбачається, що під порушенням дисципліни слід також розуміти керування працівниками ОВС транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння. При цьому, як передбачено п.п. 3.17 п. 3 вказаного Наказу, щодо таких осіб незалежно від наслідків приймається безальтернативне рішення -звільнення з органів внутрішніх справ.
Судом встановлено, що єдиною підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з ОВС слугував факт керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Ця обставина на момент проведення службового розслідування підтверджувалась протоколом про адміністративне правопорушення ВС1 №250154 від 03.06.2011р., складеного стосовно ОСОБА_1, висновком щодо результатом огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 03.06.2011р. №353 та поясненнями позивача від 09.06.2011р. Стосовно цих обставин суд зазначає наступне.
Позивачем надано постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.07.2011 року у справі № 3-1316/1089/11, що набрала законної сили. Судом у справі про притягнення до адміністративної відповідальності встановлено, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не доведена, оскільки транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_2 на момент зупинки працівниками ДПС керував не позивач, а ОСОБА_2, що підтверджується їхніми поясненнями.
З приводу висновку щодо результатів огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 03.06.2011р., суд встановив, що такий складений із порушенням встановлених вимог, оскільки проводився без присутності понятих чи інших осіб, які б могли зафіксувати порушення при огляді; не зазначено уповноваженої особи в присутності якої повідомлявся результат огляду позивача. З огляду на це, вказаний висновок не може вважатися належним доказом щодо встановлення у діях позивача наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення. Крім того, в протоколі про вчинення адміністративного правопорушення не зазначено чи згідний позивач з результатами його огляду на стан алкогольного сп'яніння, якими технічними засобами проводився огляд позивача, а також вміст алкоголю виявлено в позивача.
На цій підставі, суд у вказаній справі про адміністративне правопорушення дійшов висновку, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, а відтак, провадження у вказаній справі підлягає закриттю.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, обставина щодо керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, спростована судом у вказаній вище постанові, та не потребує додаткового доказування.
У зв'язку з цим, немає підстав для застосування відповідачем дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді звільнення з ОВС. Тому, суд вважає, що відповідачем неправомірно притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності за відсутності фактичного порушення дисципліни.
Враховуючи наведене вище, із врахуванням встановлених у справі обставин та доказів, які ними підтверджуються, суд вважає, що накази ГУ МВС України у Львівській області № 702 від 15.06.2011 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника СДІМ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС»та № 198 о/с від 04.07.2011 року «По особовому складу»в частині звільнення лейтенанта міліції ОСОБА_1, дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області є протиправними.
Отже, виходячи з наведеного вище, суд вважає, що позивача слід поновити на роботі, оскільки відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги чинного законодавства України. При цьому, позивача необхідно поновити на посаду, з якої його було звільнено, а саме -дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.
З матеріалів справи випливає , що в результаті неправомірного звільнення позивача, утворився період вимушеного прогулу, який тривав з 05.07.2011 року по 12.12.2011 року.
Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно із ч. 5 ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з довідкою Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області від 12.12.2011 року № 101, середньомісячна та середньоденна заробітна плата позивача відповідно становить 1630 грн. 82 коп. (нараховано грошове забезпечення, в т.ч. в натуральній формі) та 53 грн. 44 коп.(нараховано грошове забезпечення). Таким чином, із Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача слід присудити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.07.2011р. по 12.12.2011р. у розмірі 6092 грн. 16 коп.
Крім цього, суд вважає, що рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, а також виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1630 грн. 82 коп. слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.
Стосовно доводів позивача про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Оскільки, позивачем не наведено жодного факту заподіяння моральних страждань, не доведено причинного зв'язку між діями відповідачів та спричиненням фізичних і моральних страждань, також, не наведено жодних доказів у чому полягає спричинена, на думку позивача шкода, та саме чим керувався позивач визначаючи розмір моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Положення ст. 19 Конституції України закріплене у ст. 9 КАС України, яка передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 3 ст. 9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на викладене вище, виходячи із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Оскільки, позивач відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»звільнений від сплати державного мита, як такий, що звернувся до суду для вирішення спору, що виникає з трудових відносин, а інші судові витрати позивачем належним чином підтверджені не були, то жодні витрати з Державного бюджету, на користь позивача, судом не присуджуються.
Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 702 від 15.06.2011 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника СДІМ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС»в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
3. Визнати протиправним наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 198 о/с від 04.07.2011 року «По особовому складу»в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
4 Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 допустити до негайного виконання.
5. Стягнути з Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.07.2011 року по 12.12.2011 року в розмірі 6092 грн. 16 коп. Постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 1569 грн. 83 коп. допустити до негайного виконання.
6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати відповідно до ст.. 94 КАС України стягненню із сторін не підлягає.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 грудня 2011 року.
Суддя Гулик А.Г.