79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
21 грудня 2011 р. № 2а-4711/09/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кравчука В.М.,
суддів Сакалоша В.М., Москаля Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Галан Л.Ю.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Ради суддів України, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог -Львівського апеляційного адміністративного суду, про визнання незаконним рішення № 12 від 12 грудня 2008 року та поновлення на посаді голови Львівського апеляційного адміністративного суду, -
22.07.2009 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Ради суддів України, в якій позивач просить скасувати рішення Ради суддів України № 12 від 12 грудня 2008 року, яким його звільнено з посади голови Львівського апеляційного адміністративного суду, та поновити його на цій посаді.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2009 року у відкритті провадження у справі відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 р. скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2009 р., а справу направлено до Львівського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду. Провадження у справі відкрито 21.12.2010 р.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що 20.11.2006 р. Указом Президента України його було призначено на посаду голови Львівського апеляційного адміністративного суду, а 12.12.2008 р. рішенням Ради суддів України № 12 звільнено з цієї посади. Вважає рішення № 12 від 12.12.2008 р. незаконним, прийнятим з порушенням вимог Кодексу законів про працю України, що регулюють процедуру звільнення з даної посади. Незаконність Рішення № 12 від 12.12.2008 р. вбачає в тому, що він ні особисто, ні як член Ради суддів України не був повідомлений Радою суддів України про розгляд питання щодо звільнення з посади голови суду, йому ніхто не пропонував дати пояснення по суті підстав звільнення, включно по 12.12.2008р. він перебував на лікуванні в Залізничній лікарні м. Львова (а.с. 21-22).
Заявою від 12.12.2011 р. (а.с. 20-21, т. 2) представник позивача доповнила підстави позову. Зазначає, що ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»від 07.02.2002 р. в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного Рішення, не передбачала повноважень Ради суддів України вирішувати питання про призначення чи звільнення суддів з адміністративної посади. Покликається на Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2009 р. № 34-рп/2009, яким вирішено, що Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення з цієї посади. Вважає, що Конституційний Суд України дав тлумачення діючій на момент прийняття рішення № 12 від 12.12.2008 р. норми Закону України «Про судоустрій», згідно з яким Рада суддів України не була компетентним органом, який вирішує питання призначення чи звільнення суддів з адміністративних посад. Рада суддів України могла давати рекомендації стосовно такого призначення чи звільнення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями.
Таким чином, підставою скасування рішення № 12 від 12.12.2008 р. про звільнення ОСОБА_2 з посади голови суду є те, що Рада суддів України не має повноважень вирішувати питання про звільнення судді з адміністративної посади. З цих підстав просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача надала усні пояснення, які за змістом збігаються з обставинами, зазначеними в позовній заяві та заяві про доповнення позовних вимог.
Відповідач -Рада суддів України, в попереднє судове засідання 14.01.2011 р. 01.02.2011 р., 22.02.2011 р., 15.03.2011 р., 05.04.2011 р. участь представника не забезпечила, хоча відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Клопотанням від 04.04.2011 р. відповідач просив здійснювати судовий розгляд за відсутності уповноваженого представника (а.с. 118). В судове засідання 13.12.2011 р. представник відповідача також не прибув, подав заяву від 12.12.2011 р. про розгляд справи без його участі.
19.12.2011 р. до суду надійшли письмові заперечення від Ради суддів України на позовну заяву (а.с. 27-29, т.2). Відповідач проти позову заперечує, вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до чинного законодавства, в межах наданих повноважень. Зазначає, що Конституцією України та чинними на той час законами України Президент України, Верховна Рада України, Вища рада юстиції, будь-які інші органи державної влади та їх посадові особи не були наділені повноваженнями щодо призначення судді на адміністративну посаду та звільнення його з посади. В рішенні Конституційного Суду України від 16.10.2001 р. № 14-рп/2001 Суд дійшов висновку, що зі змісту положень Конституції України не випливає належність до відання Вищої ради юстиції внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення з цих посад. Тому, вважає, що саме Рада суддів України є повноважним суб'єктом з цих питань. Цей висновок підтверджено п. 5 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»від 07.07.2010 р., який визнав легітимність призначення голів судів та їх заступників до набрання чинності цим Законом. Просить в позові відмовити.
Судом з власної ініціативи було залучено Львівський апеляційний адміністративний суд як третю особу, що не заявляє самостійних вимог і бере участь у справі на стороні відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, позиції щодо позову не висловив.
Сторони неодноразово порушували процесуальні обов'язки, зокрема не подавали вчасно витребувані судом докази, не забезпечували явки представників у всі судові засідання, що перешкоджало розгляду справи у визначений законом строк. Судове засідання неодноразово відкладалося і оголошувалися перерви для витребування доказів та через неявку сторони.
Заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись з письмовими поясненнями позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в сукупності, Суд встановив наступні фактичні обставини та правовідносини.
Указом Президента України від 20 листопада 2006 р. № 988/2006 ОСОБА_2 було призначено на посаду голови Львівського апеляційного адміністративного суду строком на 5 років.
03 грудня 2008 року в приміщенні суду та за місцем проживання ОСОБА_2 відбулися обшуки, під час яких були вилучені грошові кошти. 03 грудня 2008р. щодо ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ч.3 ст. 368 Кримінального кодексу України.
09 грудня 2008 року ОСОБА_2 як голова Львівського апеляційного адміністративного суду провів прес-конференцію, на якій також були присутні судді цього суду в мантіях. ОСОБА_2 коментував події, які стались у Львівському апеляційному адміністративному суді і були пов'язані з виявленням правоохоронними органами під час обшуку у службових приміщеннях цього суду та за місцем його проживання великих сум коштів. Конференція транслювалась загальнонаціональним телебаченням. Проведення зазначеної прес-конференції та присутність на ній ОСОБА_2 у мантії судді сторони не заперечують.
12 грудня 2008 року відбулось засідання Ради суддів України, на якому розглянуто питання «Про заяву ОСОБА_2 по телебаченню щодо подій, які мали місце у Львівському апеляційному адміністративному суді»та «Про заяву голови комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Ківалова С.В. на засіданні Верховної Ради України 11 грудня 2008 р.».
12 грудня 2008 року Рада суддів адміністративних судів України рекомендувала Голові Верховного Суду України Василю Онопенку та Голові Вищого адміністративного України Олександру Пасенюку внести до Ради суддів України подання про звільнення з посади голови Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2
12 грудня 2008 року Рада суддів України розглянула спільне подання Голови Верховного Суду України та Голови Вищого адміністративного суду України про звільнення ОСОБА_2 з посади голови суду та прийняла рішення № 12, яким вирішила:
«1. За невідповідність займаній посаді звільнити ОСОБА_2 достроково з посади голови Львівського апеляційного адміністративного суду.
2. Доручити Голові Ради суддів України звернутись до Вищої ради юстиції щодо ініціювання питання необхідності проведення перевірки дій судді Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С. на предмет порушення ним присяги судді». (а.с. 119-120).
В рішенні № 12 від 12.12.2008 р. зазначено, що ОСОБА_2 вчинив дії, які є несумісними з посадою голови суду та порочать звання судді, чим порушив ст. 6 Закону України «Про статус суддів», ст.ст. 6, 10, 28 ч. 2 ст. 134 Закону України «Про судоустрій України». Безвідповідальне ставлення ОСОБА_2 до обов'язків судді, недотримання правил професійної етики судді унеможливлюють подальше перебування його на посаді голови суду. Обставинами, що призвели до наведеного, є прес-конференція ОСОБА_2, проведена 09.12.2008 р. на загальнонаціональному телебаченні. В тексті рішення вказано, що «він інформував журналістів стосовно питань, не пов'язаних із здійсненням правосуддя, допускаючи при цьому вислови, які ганьблять честь людини та громадянина і безсумнівно -судді. Коментував події, які стались в Львівському апеляційному адміністративному суді і були пов'язані з порушенням щодо нього кримінальної справи та виявленням правоохоронними органами під час обшуку у службових приміщеннях цього суду та за місцем його проживання великих сум коштів. Прес-конференцію ОСОБА_2 вів у суддівській мантії із закріпленим на ній суддівським нагрудним знаком, що є атрибутами здійснення правосуддя. Така поведінка є неприпустимою для голови суду і такою, що порочить звання судді та підриває авторитет судової влади в цілому».
18 грудня 2008 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 698-VI «Про звільнення судді», якою звільнила ОСОБА_2 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з порушенням ним присяги судді, відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.
На час розгляду справи ОСОБА_2 перебуває під вартою в Київському слідчому ізоляторі. Заявою від 20.12.2011 р. позивач просить розглянути позовну заяву в розумний строк, а Рішення № 12 від 12.12.2008 р. скасувати як незаконне у зв'язку з відсутністю повноважень Ради на звільнення його з посади.
Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог та заперечень сторін, спір виник щодо дотримання процедури звільнення з посади голови суду та повноважень Ради суддів України у грудні 2008 р. приймати рішення про звільнення судді з посади голови суду. Водночас, позивачем не оспорюються фактичні обставини, які стали підставою для звільнення, а також їх оцінка Радою суддів України як таких, що порочать звання судді та підривають авторитет судової влади. Відтак, ці обставини не є предметом судового розгляду і не входять до предмету доказування у справі.
Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про судоустрій України»голова апеляційного суду призначається на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому статтею 20 цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»(в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваного рішення) голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п'ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів). Призначення на інші адміністративні посади в судах, а також призначення (обрання) на адміністративні посади у Верховному Суді України та звільнення з цих посад здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Суддя може бути звільнений з адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) в порядку, визначеному цією статтею, також за ініціативою Вищої ради юстиції.
Положення ч. 5 ст. 20 цього Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.05.2007 р. № 1-рп/2007. Приймаючи дане рішення, Конституційний Суд України врахував вироблені міжнародним співтовариством засади незалежності судових органів, викладені, зокрема, в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", де вказується, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів.
Щодо повноважень Ради суддів України, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.12.2009 р. № 34-рп/2009 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України "Про судоустрій України" (справа про призначення суддів на адміністративні посади) дійшов висновку, що у частині п'ятій статті 20 Закону визначено повноваження Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів) давати рекомендації стосовно призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення з цієї посади. Отже, положення пункту 4 частини п'ятої статті 116 Закону, у якому зазначено, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв'язку з положенням першого речення частини п'ятої статті 20 Закону необхідно розуміти як таке, що дає Раді суддів України право вирішувати питання про рекомендацію кандидатури конкретного судді для призначення його на посаду голови суду, заступника голови суду.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що така рекомендація є обов'язковою складовою законодавчо визначеної процедури вирішення кадрових питань, зокрема призначення та звільнення суддів з адміністративних посад. Тому орган (посадова особа), повноважний приймати рішення про призначення на відповідні посади чи звільнення з них, не має права вирішувати такі питання на свій розсуд без відповідної рекомендації. Питання призначення судді на адміністративну посаду голови суду, заступника голови суду чи звільнення з цієї посади відповідно до чинної редакції першого речення частини п'ятої статті 20, статті 116 Закону може бути вирішене тільки на підставі рекомендації Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів).
З наведених висновків рішення Конституційного суду України від 16.05.2007 р. № 1-рп/2007 та від 22.12.2009 р. № 34-рп/2009 вбачається, що на час прийняття оскаржуваного рішення про звільнення ОСОБА_2 законом не було визначено, кому належить повноваження звільняти суддю з посади голови суду. Президент України, Верховна Рада України, Вища рада юстиції, інші органи державної влади та їх посадові особи не були наділені повноваженнями щодо призначення судді на адміністративну посаду та звільнення його з такої посади.
Згідно з частиною другою статті 130 Конституції України для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. Відповідно до частини другої статті 102 та частини першої статті 103 Закону України "Про судоустрій України" до питань внутрішньої діяльності судів належать питання: організаційного забезпечення судів та діяльності суддів; забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захисту від втручання в їх діяльність; участі у визначенні потреб кадрового та іншого забезпечення судів, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Ці питання (зокрема, здійснення організаційного керівництва діяльністю суду, ведення кадрової роботи, подання пропозицій щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційне забезпечення його діяльності) кореспондуються з питаннями, вирішення яких віднесено до компетенції голів та заступників голів судів загальної юрисдикції (статті 24, 28, 41 Закону України "Про судоустрій України").
У період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України, до повноважень якої, зокрема, належить вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах, здійснення контролю за організацією діяльності судів, заслуховування інформації голів судів про їх діяльність (стаття 116 Закону України "Про судоустрій України").
Міжнародним співтовариством розроблено засади незалежності судових органів, які викладені, зокрема, в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; у Європейській хартії про Закон “Про статус суддів” від 10 липня 1998 року, в якій передбачається, що рішення про службове підвищення судді виносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; в “Основних принципах незалежності судових органів”, схвалених резолюціями від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, в яких зазначається, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки. На цьому наголошується і в Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007.
Конституційний Суд України взяв до уваги також висновок експертів Ради Європи від 19 грудня 2002 року щодо Закону України “Про судоустрій України” стосовно підбору суддів на адміністративні посади та положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361, в якій передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.
У ст. 116 Закону України "Про судоустрій України" визначено правовий статус Ради суддів України, яка є вищим органом суддівського самоврядування у період між з'їздами суддів України. Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються цим Законом та положенням про Раду суддів України, яке затверджується з'їздом суддів України. Положення про Раду суддів України затверджено V з'їздом суддів України 24.10.2002 р. Рада суддів України, зокрема, вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом (п. 4 ч. 5 ст. 116).
Офіційне тлумачення положення пункту 4 частини п'ятої статті 116 Закону України "Про судоустрій України" надано в Рішенні Конституційного Суду № 34-рп/2009 від 22.12.2009 р. Конституційний Суд України роз'яснив, що це положення дає Раді суддів України право вирішувати питання про рекомендацію кандидатури конкретного судді для призначення його на посаду голови суду, заступника голови суду. Проте, станом на час звільнення ОСОБА_2 офіційного тлумачення цієї норми не було.
В цих умовах правової невизначеності, виходячи з нагальної необхідності забезпечення належної організації діяльності судів загальної юрисдикції, Рада суддів України прийняла рішення від 31.05.2007 р. № 50 «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад», в якому зазначила, що системний аналіз чинного законодавства України, положень міжнародно-правових документів з питань судоустрою дозволяє зробити висновок про те, що за згаданих обставин єдиним повноважним суб'єктом здійснення функцій призначення та звільнення суддів з адміністративних посад є Рада суддів України.
Відповідно до рішення Ради суддів України від 31.05.2007 р. № 50 вирішено: Раді суддів України призначати суддів на посади голів, заступників голів судів загальної юрисдикції та звільняти з таких посад (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) до врегулювання цього питання в законодавчому порядку. Призначати строком на п'ять років на посади голів, заступників голів загальних судів та звільняти з цих посад (крім випадків закінчення п'ятирічного строку перебування на відповідних адміністративних посадах) за поданням Голови Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів - за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації відповідної ради суддів, а інших голів та заступників голів спеціалізованих судів - за спільним поданням Голови Верховного Суду України та голови відповідного вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації відповідної ради суддів.
Вказане рішення Ради суддів України № 50 було обговорено і підтримано суддями. Зокрема, 26 червня 2007 р. це рішення з'їздом суддів визнано таким, що базується на положеннях Конституції та законів, правових принципах організації діяльності судів та здійснення суддівського самоврядування.
Суд погоджується з доводами позивача, що на час прийняття рішення про його звільнення не було закону, який би прямо передбачав таке повноваження Ради суддів України. Проте, Суд враховує, що повноваження є правовим засобом реалізації завдань органу. В умовах, коли немає закону, який визначає кому саме належать повноваження щодо призначення та звільнення суддів з адміністративних посад, ці повноваження повинен виконувати той орган, для реалізації завдань якого потрібні ці повноваження.
Головними завданнями суддівського самоврядування є організаційне забезпечення судів, забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади, створення належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів. Питання керівництва судами, зокрема призначення та звільнення суддів на адміністративні посади голови та заступника суду є методом організаційного забезпечення та організаційної єдності судів. Відтак, Суд дійшов висновку, що повноваження призначати та звільняти голів суду випливає з завдань суддівського самоврядування та може реалізовуватися Радою суддів України, як його вищим органом в період між з'їздами. З огляду на це, рішення про звільнення судді Зварича І.С. прийнято Рада суддів України на виконання завдань, визначених законом, а тому не може вважатися неправомірним.
Суд враховує, що Рада суддів України є органом суддівського самоврядування, а не органом державної влади, а тому на неї не розповсюджується положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, за яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рада суддів України може реалізовувати свої завдання у різних правових формах, що не суперечать закону.
Суд враховує також і те, що ОСОБА_2 був членом Ради суддів України, яка прийняла рішення від 31.05.2007 р. № 50. Такий порядок застосовувався з 31.05.2007 р. до 22.12.2009 р. і значна частина голів та заступників голів судів в Україні призначена саме Радою суддів України на підставі зазначеного рішення. В подальшому ці особи продовжували виконувати свої повноваження, що передбачено пунктом 5 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»від 07.07.2010 р. Відтак, на час вирішення справи у Суду немає підстав вважати рішення від 12.12.2008 р. № 12 незаконним через відсутність у Ради суддів України повноважень на звільнення судді з адміністративної посади голови суду.
Суд розглянув доводи позивача про порушення процедури звільнення, які він вбачає у недотриманні вимог Кодексу законів про працю України, не забезпеченні йому права на участь у розгляді питання щодо звільнення з посади голови суду, прийняття рішення під час перебування на лікуванні.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про судоустрій України»голова апеляційного суду призначається на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому статтею 20 цього Закону. Покликання позивача на Кодекс законів про працю України Суд вважає необгрунтованим, оскільки правовий статус судді, зокрема й того, хто працює на посаді голови суду, визначається спеціальним законом -Законом України «Про судоустрій України», а положення Кодексу законів про працю України на ці правовідносини не поширюються.
Рішення Ради суддів України № 50 від 30.05.2007 р. не встановлює окремої процедури розгляду питань щодо звільнення судді з адміністративної посади. Водночас, загальний порядок розгляду питань Радою суддів України визначено у п. 19-22 Положення про Раду суддів України. Зокрема, зазначено, що засідання Ради скликаються її головою або за ініціативою не менше ніж половини членів Ради не рідше одного разу на квартал. Рада суддів вважається правомочною, якщо в її роботі бере участь більше половини членів Ради. Про час і місце проведення засідання Ради, а також про перелік питань, які виносяться на обговорення, члени Ради повідомляються не пізніше ніж за 10 днів. Кожному члену Ради видаються матеріали, необхідні для вирішення цих питань. За результатами розгляду винесених на обговорення питань Рада приймає рішення.
Зазначена норма спрямована на забезпечення обізнаності членів Ради суддів України з питаннями, які будуть розглядатися на засіданні.
Відповідно до п. 27-29 Положення про раду суддів України рішення Ради приймається більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. Проект рішення Ради готується доповідачем - членом Ради, а прийняте рішення підписується головуючим на її засіданні. Рішення Ради є обов'язковими для всіх органів судової влади та їх посадових осіб. Воно може бути скасоване з'їздом суддів України.
Рада суддів України не надала доказів про те, що повідомляла ОСОБА_2 про скликання засідання Ради, час та місце його проведення, порядок денний, зокрема про те, що буде розглядатися питання про його звільнення. Рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади було прийнято без його участі. Водночас, невиконання окремих вимог порядку скликання засідання Ради, саме по собі, не може бути підставою для визнання недійсним оскаржуваного рішення Ради, оскільки воно прийнято більшістю голосів її членів на підставі спільного подання Голови Верховного Суду України та Голови Вищого адміністративного суду України про звільнення ОСОБА_2 з посади голови суду. Позивач не наводить обставин, які слід було б врахувати і які могли б вплинути на прийняття Радою суддів України рішення про його звільнення з посади. Його відсутність на засіданні Ради не вплинула на обгрунтованість рішення.
У зв'язку із наведеним, покликання позивача на те, що його звільнено під час перебування на лікуванні, без виклику та без пропозиції надати пояснення, не є обставинами, які свідчать про незаконність оскаржуваного рішення.
Суд враховує, що Постановою Верховної Ради України «Про звільнення судді»від 18.12.2008 р. № 698-VI ОСОБА_2 звільнено з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з порушенням ним присяги судді. Голова суду призначається з числа суддів. Поновлення на посаді голови суду особи, яка не є суддею, не відповідає закону.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення Ради суддів України не було порушень закону, які б зумовлювали скасування рішення, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати у справі відсутні, тому питання про їх розподіл між сторонами Судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 17-19, 160-163 КАС України, Суд -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Ради суддів України про визнання незаконним рішення № 12 від 12 грудня 2008 року та поновлення на посаді голови Львівського апеляційного адміністративного суду -відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Головуючий -суддя В.М. Кравчук
Суддя Р.М. Москаль
Суддя В.М. Сакалош