Справа № 2-а-548/11
21.03.2011року м. Маріуполь
Суддя Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про стягнення з УПСЗН Приморського району Маріупольської міської ради суму, яку недоплатили йому на оздоровлення у сумі 3688 гривень. В обґрунтування заявлених вимог вказав на те, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалід ІІІ групи 1 категорії. Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" йому як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС передбачена щорічна компенсаційна виплата за шкоду, заподіяну здоров'ю інваліду ІІІ групи 1 категорії -в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. Виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленою Законами України про Державний бюджет на 2010 рік йому повинно було виплачено у розмірі 3688 гривень. Натомість, відповідач нарахував за 2010 рік -90 грн. Відповідач відмовився у добровільному порядку здійснити перерахунок, тому він змушений звертатися до суду для захисту своїх прав. Просить визнати дії відповідача незаконними по відмові у перерахунку та доплаті допомоги на оздоровлення за 2010 рік та стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Приморського району недоотриману допомогу на оздоровлення в сумі 3688 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України справа розглянута в порядку скороченого провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, просить відмовити у задоволенні позову на підставі поданого письмового заперечення.
Оцінивши обставини, повідомлені позивачем та відповідачем, суд, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інвалід ІІІ групи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії А № 149169 від 10.03.2010 року. Позивач зареєстрований і проживає в Приморському районі м. Маріуполя, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Позивачу відповідачем за 2010 рік призначена щорічна допомога на оздоровлення відповідно Постанови КМУ №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 90 гривень нарахована у грудні 2010 року, але виплачена 20.01.2011 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991р. №796-ХІІ передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС -інвалідам ІІІ групи 1 категорії -чотири мінімальних заробітних плат, а відповідно до частини сьомої ст. 48 згаданого Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Розрахунковою величиною для визначення розмірів компенсацій і допомоги, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є мінімальна заробітна плата, розмір якої встановлюється у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Всупереч нормам спеціального Закону розмір щорічної допомоги на оздоровлення встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в твердій грошовій сумі.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, який визнав неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо внесення обмежень до застосування ст. 48 Закону №796-ХІІ в частині розміру виплат на 2008 рік, відновлено право громадян, захворювання, яких пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у вказаних в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірах, тобто учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС інвалідам ІІІ групи 1 категорії у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Згідно ч.2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради повинно було без додаткового звернення перерахувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у зв'язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, визначеної у Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності 1 категорії, щорічна допомога на оздоровлення фактично є компенсацією за відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що визначено в ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно із ст. 71 Закону №796-ХІІ дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, при цьому, Законами України про Державний бюджет України на 2010 рік не було внесено обмежень до застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині розміру виплат, а також ні станом на дату звернення позивача до відповідача за призначенням перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення, а ні на дату подання позовної заяви до суду, Кабінет Міністрів України на виконання Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не приймав рішення щодо перегляду деяких розмірів виплат, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». А тому виходячи з цього, розмір щорічної допомоги на оздоровлення для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС має складати інвалідам ІІІ групи 1 категорії -4 мінімальних заробітних плат, як це зазначено в ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так в своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 року Конституційний Суд України зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України (254к/96-ВР) вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким компенсаційні виплати призначаються за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Необхідно також зазначити, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на соціальне забезпечення, передбачені ст.ст. 1, 3, ч.2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 22, 23, ч.1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері соціального забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Тобто, відповідачем неправомірно, зокрема, у порушення ст. 19 Конституції України, занижений розмір соціального забезпечення, обов'язок виплати якого покладено на відповідача, у зв'язку з чим дії відповідача є такими, що порушують права позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та ст. 46 Конституції України.
Посилання відповідача в письмовому запереченні на постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №836 та від 12.07.2005р. №562, які регулюють виплату такої допомоги вищевказаним категоріям громадян, суд не може прийняти до уваги, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова КМУ №562 від 12.07.2005р.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з відповідача недоотриманих коштів на оздоровлення у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги у частині визнання дій позивача незаконними щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату недоотриманих коштів на оздоровлення за 2010рік, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як інваліду ІІІ групи 1 категорії у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, з урахуванням фактично виплачених сум -підлягають задоволенню.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 92 Конституції України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 159, 116, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2010 рік - задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, з урахуванням фактично виплачених сум.
На постанову може бути подана апеляція до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення або з моменту отримання копії постанови.
Суддя: Дзюба М. В.