Україна
13 грудня 2011 р. справа № 2а/0570/22680/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: о 09 год. 35 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кочанової П.В.
при секретарі Дікусяк Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у Будьоннівському районі м. Донецька до відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку про про визнання бездіяльності головного державного виконавця ВДВС Будьоннівського РУЮ у м. Донецьку ОСОБА_1 по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № Ф-135 від 21.03.2011 р., -
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.11.2011 року
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 14.01.2011 року
Управління Пенсійного фонду України у Будьоннівському районі м. Донецька звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання бездіяльності головного державного виконавця ВДВС Будьоннівського РУЮ у м. Донецьку ОСОБА_1 по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № Ф-135 від 21.03.2011 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у провадженні відповідача знаходятися виконавчий документ - вимога № Ф-135, видана Управлінням Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька від 21.03.2011 року про стягнення заборгованості з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, у розмірі 1 441,68 грн. 20.04.2011 року відповідачем відкрито виконавче провадження ВП № 26015840.
Відповідно до протоколу ознайомлення зі станом реалізації виконавчого провадження від 29.11.2011 позивачем встановлено, що державним виконавцем у порушення ст. ст. 11, 27, 30, 32 Закону України «Про виконавче провадження» не проведені всі заходи примусового виконання вищевказаного виконавчого документа.
Просив визнати бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку ОСОБА_1 по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № Ф-135 виданої УПФ 21.03.2011 на суму 1 441,68 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог та зазначила, що 20.04.2011 відкрито виконавче провадження № 26015840 з примусового виконання виконавчого документа - вимоги № 135 від 21.03.2011 року, виданої Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь УПФ недоїмки у розмірі 1 441,68 грн.
З метою забезпечення виконання вищезазначеного виконавчого документу державним виконавцем зроблено запити до обліково-реєстраційних установ м. Донецька, а саме: запит до Будьоннівської ДПІ від 30.08.2011 року, запит до ВРЕР № 3 в м. Донецьку та запит до Ощадбанку № 10004/0043 від 30.08.2011 року.
За неодноразовими викликами до ВДВС боржник не з'являвся, про причини своєї неявки відповідача не повідомляв.
При цьому, відповідач повідомив про те, що 21.04.2011 року ОСОБА_3 було надіслано до Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скаргу, в якій остання просила скасувати вимогу пенсійного фонду № Ф-135 від 21.03.2011 року.
Крім того, відповідач повідомив, що боржник звернулась до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.10.2011 року у справі № К/991/53204/11 відкрито касаційне провадженні у вказаній вище справі.
До того ж, відповідач відмічає, що боржником було частково сплачено суму недоїмки у розмірі 284,82 грн.
У зв'язку із зазначеним відповідач вважає, що при виконанні вимоги № Ф-135 від 20.04.2011 року відповідачем були вжиті всі, передбачені законом, заходи примусового виконання.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
У відповідності до вимог ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (надалі Закон) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно ч. 3 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Тобто, з урахуванням приписів вищезазначеної норми відповідачем у даній адміністративній справі є саме відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку.
Так, 20.04.2011 року відділом державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька було відкрито виконавче провадження ВП № 26015840 з примусового виконання вимоги № Ф-135 виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька від 21.03.2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 недоїмки зі сплати страхових внесків в розмірі 1 441,68 грн. на користь УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька.
З моменту відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем були проведені наступні виконавчі дії.
Листом від 20.04.2011 року № 6176/1299/4/7827 головним державним виконавцем ОСОБА_1 відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції було викликано ОСОБА_3 до ВДВС Будьоннівського РУЮ для сплати недоїмки за виконавчим документом та попереджено останню про кримінальну відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця на підставі ст. 382 КК України.
26.08.2011 року головним державним виконавцем ОСОБА_1 відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції листом від 26.08.2011 року № 16810 було повторно зроблено офіційне попередження ОСОБА_3 про те, що останній потрібно з'явитися до виконавчої служби, у зв'язку зі стягненням недоїмки у сумі 1 441,68 грн. При цьому, ОСОБА_3 повідомлено про відповідальність передбачену ст. 382 Кримінального кодексу України та про те, що буде винесено постанову про привід Будьоннівського РОДГУ УМВД України у Донецькій області, про арешт всього майна та надіслання подання про обмеження виїзду за кордон.
30.08.2011 року відповідачем було зроблено запит від 30.08.2011 року № 6176/1299/4 до Ощадбанку № 10004/0043, в якому останній просив повідомити про грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках ОСОБА_3
30.08.2011 року відповідачем було надіслано запит до Будьоннівської державної податкової інспекції м. Донецька, в якому останній просив повідомити про місце праці боржника.
Згідно відповіді Будьоннівської державної податкової інспекції у м. Донецьку від 25.10.2011 року джерелом доходів ОСОБА_3 значиться - підприємницька діяльність.
30.11.2011 року відповідачем був надісланий запит до ВРЕР № 3 в м. Донецьку при УДАІ ГУМВС України у Донецькій області з метою отримання інформації про наявність зареєстрованих транспортних засобів, належних на праві власності боржникові.
Разом з цим, судом встановлено, що 21.04.2011 року ОСОБА_3 було надіслано скаргу до Управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування вимоги управління пенсійного фонду № Ф-135 від 21.03.2011 року про сплату боргу - страхових внесків у розмірі 1 441,68 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.10.2011 року у справі № К/9991/53204/11 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 року за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, 12.12.2011 року ОСОБА_3 було надіслано до відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції заяву про відстрочення стягнення у зв'язку з прийняттям до свого провадження Вищим адміністративним судом України касаційної скарги ОСОБА_3
Між тим, згідно виписки з банку ОСОБА_3 на рахунок УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька було частково сплачено суму недоїмки у розмірі 284,82 грн.
З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що з боку відповідача, при виконанні виконавчого документа - вимоги № Ф-135 виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька 21.03.2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 недоїмки зі сплати страхових внесків у розмірі 1441,68 грн. на користь УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька, відсутня бездіяльність з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 606) та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999 року (далі-Інструкція).
Так, у відповідності до Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону № 606, п. 2.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року № 74/5 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону № 606, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із ст. 25 Закону № 606, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до ст. 27 Закону № 606, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно із ст. 52 Закону № 606, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
У відповідності до ч. 1 ст. 55 Закону № 606, державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Зазначені особи зобов'язані подати на запит державного виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває в них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржнику.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. У разі якщо особа, у якої перебуває майно боржника, перешкоджає державному виконавцю в його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.
Згідно зі ст. 57 Закону № 606, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Як вже було зазначено вище, відповідачем після відкриття виконавчого провадження № 26015840 з примусового виконання вимоги № Ф-135 були вчинені наступні заходи примусового виконання: направлені відповідні запити до обліково-реєстраційних установ та неодноразово здійснювалися виклики боржника.
Отже, на протязі всього часу виконання вимоги УПФ № Ф-135 відповідачем постійно вживалися передбачені Законом заходи примусового виконання рішення.
При цьому, суд також враховує ту обставини, що під час примусового виконання виконавчого документа по стягненню недоїмки у сумі 1 441,68 грн., ОСОБА_3 було оскаржено вимогу № Ф-135 від 21.03.2011 року як у адміністративному, так і судовому порядку.
Посилання позивача, як на ознаку протиправної бездіяльності відповідача, на той факт, що останнім був порушений, передбачений ч. 2 ст. 30 Закону № 606, шестимісячний строк для проведення виконавчих дій, суд вважає необґрунтованими, оскільки пропуск такого строку ніяк не свідчить про бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні вищезазначеного виконавчого документа.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд вважає, що докази, надані відповідачем у якості заперечень проти позову, є належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно спростовує обґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, а саме те, що відповідачем постійно вчинялися, передбачені нормами чинного законодавства, заходи та дії для примусового виконання рішення, суд приходить до висновку про відсутність з боку головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька ОСОБА_1 протиправної бездіяльності при примусовому виконанні вимоги № Ф-135 виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька 21.03.2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька недоїмки в розмірі 1 446,68 грн. Відтак позовні вимоги УПФ України в Будьоннівському районі м. Донецька до ВДВС Будьоннівського РУЮ про визнання бездіяльності головного державного виконавця, задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України у Будьоннівському районі м. Донецька до відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька про визнання бездіяльності головного державного виконавця ВДВС Будьоннівського РУЮ у м. Донецьку ОСОБА_1 по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № Ф-135 від 21.03.2011 р - відмовити в повному обсязі.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини 13 грудня 2011 року.
Повний текст постанови складений та підписаний 18 грудня 2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Кочанова П.В.