Україна
12 грудня 2011 р. справа № 2а/0570/21125/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12.30
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.
при секретарі Аврамченко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31.05.2011р.
№0000271742 та від 31.05.2011р. №0000261742
за участі позивача - ОСОБА_1
представників відповідача - Куриги О.І., Очкурова О.В.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000271742 від 31.05.2011р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 1723,25 грн. за порушення Закону України «Про податок з доходів громадян» та податкове повідомлення-рішення від31.05.2011р. №0000261742 про застосування фінансових санкцій у розмірі 15545,5 грн. за порушення декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян».
У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011р. №0000271742 про стягнення основного платежу у сумі 1378,6 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 344,65 грн. за порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011р. №0000261742 про стягнення основного платежу у розмірі 12436,4 грн. та застосовування фінансових санкцій у розмірі 3 109,1 грн. за порушення Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян».
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені у акті перевірки від 19.05.2011р. є необґрунтованими. Зазначає, що відповідач під час перевірки не прийняв до уваги копії первинних документів, які підтверджували витрати позивача. Оригінали цих документів були втрачені, а тому постачальниками були надані належним чином засвідчені їх копії. Також позивач вказує, що наявні у нього інші документи, зокрема товарно-транспортна накладна підтверджують вартість придбаного товару. Відповідач на думку позивача мав можливість провести зустрічні перевірки та підтвердити сплату коштів позивачем.
Що стосується іншого відображеного у акті перевірки порушення, позивач зазначає, що відсутність підписів та прізвищ посадових осіб на видаткових накладних є формальним порушенням, яке допустили постачальники. Позивачеві незрозуміло, чому він повинний нести відповідальність за порушення з боку постачальників за умови, підтвердження оплати придбаного товару.
Стосовно встановленого під час перевірки порушення правил застосування податкової соціальної пільги позивач вказує, що йому невідома форма заяви, за умови надання якої така пільга має надаватися. Якщо працівник має право на таку пільгу, позивачеві незрозуміло, чому він має нести відповідальність за це.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.
Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, які викладені у запереченнях проти позову та відповідають змісту акту перевірки позивача від 19.05.2011р. №585/1742/НОМЕР_1. Вважає прийняті висновки акту перевірки законними та обґрунтованими, а тому вимоги про визнання недійсним та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень задоволенню не підлягають.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні з підстав, що наведені вище.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований у якості суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи 15.01.2008р., перебуває на обліку як платник податків у Артемівській ОДПІ.
Відповідачем - Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією проведена перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.01.2008р. по 31.12.2010р. Результати перевірки відображені у акті №585/1742/НОМЕР_1 від 19.05.2011р. (надалі - Акт перевірки).
На підставі даного акту перевірки відповідно до п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України відповідачем 31.05.2011р. прийняті податкові повідомлення-рішення:
№0000261742, яким збільшено грошові зобов'язання позивача з податку з доходів фізичних осіб (суб'єктів підприємницької і незалежної професійної діяльності) у розмірі 12 436,4 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 3 109,1 грн.;
№0000271742 яким збільшено грошові зобов'язання позивача з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1378,6 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 344,65грн.
Позивач оспорює данні повідомлення-рішення у повному обсязі.
Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
1. Як відображено у Акті перевірки (т.1 а.с. 23) відповідачем встановлені порушення ч.2 ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем завищені валові витрати за період з 15.01.2008р. по 31.12.2010р. на суму 107 874,99 грн.
Відповідно до зазначеної норми Декрету (який підлягає застосування в силу п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб») оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Частиною 4 пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 того самого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як встановлено відповідачем під час перевірки, на підтвердження сплати за придбані товари позивач надав копії розрахункових документів, зокрема фіскальних чеків ТОВ «Еффект», МП ТОВ «Фірма Кортес» (перелік наведений на сторінці 12 Акту перевірки, т.1 а.с. 24).
Крім того, на підтвердження понесених витрат позивач надав контролюючому органу договір доручення від 28.01.2009р. №8-987 з громадянином ОСОБА_3 (одержання коштів у подальшому постачальником позивача - ТОВ «Атлантіс» підтверджено листом цього підприємства від 03.03.2009р.).
Також, розрахункових чи платіжних документів на підтвердження витрат на придбання товару від ТОВ «Ефект» за накладною №КРН 45532 від 29.04.2010р. на суму 603,28 грн. позивач до перевірки не надав.
На вимогу суду відповідачем наданий розрахунок податкових зобов'язань, які нараховані у зв'язку з вказаним порушенням, згідно з яким їх сума складає 2241,69 грн., штрафні санкції, які відповідають даним податковим зобов'язанням складають 560,42 грн.
Матеріали справи містять копії вказаних фіскальних чеків, договору та листа.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та підтверджено позивачем у судовому засіданні, він не заперечує проти того, що для перевірки відповідачеві були надані копії розрахункових документів. Відсутність їх оригіналів пояснює втратою та подальшим засвідченням постачальниками їх копій. В обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач посилається на наявність у відповідача можливості провести зустрічні перевірки у разі сумнівів у справжності копій документів, а також наявності інших документів на підтвердження його витрат - листа ТОВ «Атлантіс» та товарно-транспортної накладної від цього підприємства.
Суд не приймає до уваги дані доводи позивача та вважає позовні вимоги у цій частині необґрунтованими виходячи з наступного.
Як вже зазначалося, відповідно до вимог ч.2 ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян» при обрахуванні суми оподатковуваного доходу обов'язковим є визначення документально підтверджених витрат, які безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Частиною 4 пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведеного випливає, що витрати, які дозволяється використовувати при обрахуванні оподатковуваного доходу мають бути підтверджені саме документами. Зазначені норми не передбачають можливості підтвердження витрат копіями документів, не встановлюють правил їх виготовлення та засвідчення.
Тому висновки відповідача про порушення позивачем норм ч.2 ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правомірними.
Суд не приймає до уваги посилання позивача наявність договору доручення від 28.01.2009р. №8-987 між ним та громадянином ОСОБА_3, листа ТОВ «Атлантіс» від 03.03.2009р. а також товарно-транспортної накладної, оскільки ці документи не належать до розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача на наявність у відповідача можливості провести зустрічні перевірки платників податків, у яких позивач придбавав товари, оскільки таке є правом відповідача, у той час як документальне підтвердження понесених витрат є обов'язком позивача.
Зважаючи на наведене, висновки відповідача у частині заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб у сумі 2 241,69 є правомірними.
2. Окрім наведеного, у Акті перевірки відповідачем відображене порушення тих самих норм права, але за інших фактичних обставин (т.1 а.с. 25).
Так, відповідачем зазначено, що позивачем під час перевірки на підтвердження придбання товарно-матеріальних цінностей були надані видаткові накладні, які не мають таких обов'язкових реквізитів, як посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, особистих підписів або інших даних, які б дали змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій. Перелік таких накладних наведений на сторінках 13-14 Акту перевірки.
З посиланням на ст. ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2., 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N168/704) відповідач зазначає, що такі накладні за відсутності обов'язкових реквізитів не мають доказової вили первинного документа бухгалтерської звітності.
На вимогу суду відповідачем наданий розрахунок податкових зобов'язань, які нараховані у зв'язку з вказаним порушенням, згідно з яким їх сума складає 13 939,53 грн..
Матеріали справи містять копії вказаних накладних (т.1 а.с.107-251, т.2 а.с. 1-20). Крім того, до кожної з цих накладних позивачем додані фіскальні чеки, квитанції до прибуткових касових ордерів, які підтверджують оплату товарно-матеріальних цінностей, які одержані позивачем за вказаними накладними. Також позивачем надані витяги з книг обліку доходів та витрат форми 10, у яких відображений облік придбання зазначених вище товарів.
Їх надання до перевірки відповідачеві підтверджується відповідним описом від 26.04.2011р. та не заперечується сторонами.
У судовому засіданні усно та у письмових поясненнях від 01.12.2011 року представник відповідача пояснив, що наявні у позивача фіскальні чеки не приймалися до уваги тому, що вони не підтверджують участь у господарській операції саме позивача. Крім того вказав, що надані документи не можуть свідчити про використання придбаного позивачем товару у його господарській діяльності.
Суд не погоджується з наведеними висновками відповідача та вважає їх неправомірними виходячи з наступного.
Як вже зазначалося, за приписами ч.2 ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян» та п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для обліку при обрахуванні оподатковуваного доходу фізичної особи - підприємця можуть враховуватися тільки документально підтверджені витрати. При цьому таким документальним підтвердженням можуть бути розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як встановлено судом, відповідачеві під час перевірки були надані фіскальні чеки та квитанції до прибуткових касових ордерів, які підтверджували оплату тих товарів, одержання яких позивачем супроводжувалося складанням накладних з дефектами форми.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну;
Пунктом 3.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 р. N 614 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за N 105/5296) встановлено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) - це розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).
Прибуткові касові ордери та квитанції до них так само як і розрахункові документи віднесені п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320) віднесені до касових документів, за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.
З наведеного вбачається, що наявні у відповідача фіскальні касові чеки та квитанції до прибуткових касових ордерів належать до розрахункових та інших документів, які підтверджують сплату коштів за товари (роботи, послуги).
Враховуючи, що за приписами ч.2 ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» документальному підтвердженню підлягають саме витрати, а не одержання товару, суд дійшов висновку про правомірність врахування відповідних сум у складі витрат при обрахуванні позивачем об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Ведення бухгалтерського обліку у відповідності до ч.1 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є обов'язковим для фізичних осіб - підприємців. А тому відсутність первинних документів на підтвердження господарської операції з одержання товарів за наявності первинних документів на підтвердження їх оплати не є порушенням вимог чинного законодавства та не впливає на податковий облік позивача.
Зважаючи на це суд не приймає до уваги посилання відповідача у Акті перевірки на порушення позивачем ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2., 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Що стосується доводів відповідача про відсутність доказів того, що ці витрати понесені саме позивачем суд вважає, що вони не ґрунтуються на нормах права та не відповідають фактичним обставинам справи. Так, у наявних в матеріалах справи квитанціях до прибуткових касових ордерів зазначено, що готівкові кошти прийняті саме від позивача. Що стосується фіскальних чеків, копії яких також наявні в матеріалах справи, відповідно до п. 3.2 вказаного вище Положення про форму та зміст розрахункових документів вони не повинні містити відомості про особу, яка сплачує грошові кошти.
Наявність у позивача оригіналів фіскальних чеків на товари, відомості про придбання яких занесені до книг обліку доходів та витрат (форми 10) суд вважає достатнім доказом того, що витрати на придбання цих товарів мають враховуватися при обрахуванні оподатковуваного доходу позивача.
За таких саме підстав суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про відсутність доказів використання позивачем товарів у господарській діяльності. Дане твердження не знайшло свого відображення у Акті перевірки, а отже не може вважатися підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення, у зв'язку з чим до уваги не приймається. Крім того, наведені у книгах обліку доходів та витрат (форми 10) відомості про реалізацію позивачем товарів, придбання яких підтверджене розрахунковими документами, але неналежним чином оформленими видатковими накладними відповідачем як у ході перевірки, так і під час судового розгляду не спростовані.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про неправомірність та необґрунтованість висновків відповідача у частині завищення позивачем витрат, внаслідок чого занижений податок з доходів фізичних осіб у сумі 13 939,53 грн.
3. Стосовно позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000271742 від 31.05.2011р. про збільшення суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 1378,6 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 344,65 грн. суд дійшов висновків про відсутність підстав про їх задоволення.
Як вбачається з наведеного повідомлення-рішення, воно прийняте на підставі Акті перевірки, у якому відображено порушення п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст.6, п. 7.2 ст. 7, п.п. 8.1.1 п.8.1 ст.8, п. 19.2 ст.19 Закону України „Про оподаткування доходів фізичних осіб”. Зокрема відповідачем зазначено, що для перевірки йому не була надана заява найманого працівника позивача ОСОБА_2 про застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом.
Судом встановлено, позивачем виплачувалися доходи найманому працівникові ОСОБА_2 на підставі трудового договору №1 від 02.04.2008р. При цьому від вказаної особи позивачем була одержана заява довільної форми від 02.04.2008р., у якій позивача просили надати податкову соціальну пільгу у розмірі 257,5 грн. Судом не встановлено надання позивачеві іншої, окрім зазначеної, заяви.
При вирішенні спору у цій частині суд виходить з того, що відповідно до п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України „Про оподаткування доходів фізичних осіб” з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, зокрема у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
Відповідно до п.п. 6.3.1. ст. 6 того самого Закону податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).
Згідно з п.п. 6.3.2. п. 6.3 ст. 6 Закону України „Про оподаткування доходів фізичних осіб” платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом.
Така форма визначена наказом Державної податкової адміністрації України від 30.09.2003 N 461, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2003 р. за N929/8250. Вона передбачає зазначення ідентифікаційного номеру платника податків, підстави надання податкової соціальної пільги та документів, що додаються до заяви.
Надана позивачем заява за змістом не відповідає наведеній формі, а тому не може вважатися правомірною підставою для застосування податкової соціальної пільги при обрахування оподатковуваного доходу робітника.
На користь висновку про неправомірність застосування позивачем податкової соціальної пільги на підставі наведеної заяви свідчить також те, що позивачем вона використовувалася впродовж 2008-2010 років, коли розмір податкової соціальної пільги становив 275,5грн., 302,5 грн., 434,5 грн., у той час як у заяві йдеться тільки про пільгу у розмірі 275,5 грн.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що працівник фактично мав право на пільгу, а тому позивач не повинний нести відповідальність за вказане порушення. Відповідно до ч.2 п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України „Про оподаткування доходів фізичних осіб” податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту. З наведеного слідує, що відсутність належним чином оформленої заяви навіть за наявності права у особи на податкову соціальну пільгу не доволяє застосовувати її при обрахуванні оподатковуваного доходу.
Відповідно до п. 1.15 ст. 1 того самого Закону податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Позивач у спірних відносинах вважається податковим агентом, а тому має нести передбачену законом відповідальність.
Зважаючи на це позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000271742 від 31.05.2011р. задоволенню не підлягають.
Як вбачається зі змісту розрахунку податкових зобов'язань, визначених за податковим повідомленням-рішенням №0000261742 сума заниження податку, яка виникла внаслідок першого з описаних вище порушень складає 2 241,69 грн., другого - 13 939,53 грн. Разом сума заниження податку складає 16 181,22 грн. У зв'язку з відніманням від неї суми плати за патент, сплаченої протягом 2008-2010 років, сума податкового зобов'язання, яка підлягає донарахуванню (та визначена за спірним повідомленням-рішенням), складає 12 436,4 грн. Внаслідок висновків суду про неправомірність нарахування позивачеві податкових зобов'язань у сумі 13 939,53 грн. позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000261742 від 31.05.2011 року підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011р. №0000271742 про стягнення основного платежу у сумі 1378,6 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 344,65 грн. за порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011р. №0000261742 про стягнення основного платежу у розмірі 12436,4 грн. та застосовування фінансових санкцій у розмірі 3 109,1 грн. за порушення Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян» задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції від 31.05.2011р. №0000261742 про стягнення основного платежу у розмірі 12436,4 грн. та застосовування фінансових санкцій у розмірі 3 109,1 грн. за порушення Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян».
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн. (одна тисяча сімдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 12 грудня 2011р. Постанова виготовлена в повному обсязі 19 грудня 2011р.
Суддя Бєломєстнов О. Ю.