Справа № 2-181/08
19 червня 2008 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області
в складі : головуючої - судді: Мазай Н.В.
при секретарі Возній В.В.
з уч. адвокатів ОСОБА_1.
ОСОБА_2
відповідача : ОСОБА_3.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище справу за позовом фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, моральної шкоди, судових витрат, суд -
Позивач 01.04.2008 року звернувся в суд з позовом до відповідача про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, моральної шкоди та судових витрат посилаючись на те, що 24 грудня 2002 року між ним, фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено і зареєстровано в Монастирищенському РЦЗ за порядковим № 255 трудовий договір, відповідно до якого останній був прийнятий на посаду водія з обов'язковим виконанням відповідних завдань. 25 листопада 2005 року о 16 годині на 77 км автодороги Київ-Одеса ОСОБА_3., перебуваючи в трудових відносинах з ФО-СПД ОСОБА_4. та керуючи автомобілем БАЗ ( державний номерний знак НОМЕР_1), який належить позивачу, порушив пп. «б" п. 2.3, 12.1,13.1 Правил дорожнього руху України - не врахував обстановку, не вибрав безпечну швидкість та безпечну дистанцію, в результаті чого відбулося зіткнення з автомобілем МАЗДА Е 2200 (державний номерний знак НОМЕР_2), за кермом якого знаходився ОСОБА_5. на підставі генеральної довіреності від імені свого брата ОСОБА_6. Автомобілю ОСОБА_6. було завдано значних механічних пошкоджень даною дорожньо-транспортною пригодою. Постановою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 14.03.2006 р. ОСОБА_3. було визнано винним в вчиненні даного ДТП й притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. 21 квітня 2006 року в Білоцерківський районний суд Київської області ОСОБА_6. було подано позов до ФО-СПД ОСОБА_4. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою ДТП. Ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 10.05.2006 р. дану цивільну справу за заявою ОСОБА_6. було направлено в Борзнянський суд Чернігівської області для розгляду по суті. Заочним Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області по справі № 2 - 247 / 06 від 25 липня 2006 року було вирішено стягнути з позивача на користь ОСОБА_6. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 20085,31 грн., моральної шкоди 2000 грн., в рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги адвокатом 300 грн., витрати, пов'язані з розглядом справи у суді 33,12 грн., держмито в сумі 200,85 грн. та 30 грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ на користь ДП «Судовий інформаційний центр". Сторонами у судовій справі, а саме між позивачем та ОСОБА_5. (представник за довіреністю ОСОБА_6.) було укладено мирову угоду 14 березня 2008 року та передано її до суду того ж дня. Відповідно до даної мирової угоди позивач на момент її укладення визнає свою відповідальність перед ОСОБА_6. у розмірі 22918,31 грн. Дана грошова сума була визнана ОСОБА_6. повною та обгрунтованою, і була отримана до підписання сторонами мирової угоди. Отже, позивачем було проведено відшкодування шкоди, завданої його працівником ОСОБА_3. згідно норм ст.ст. 1166, 1167, 1172, 1187 ЦК України. За ст. 1166 ЦК України передбачається, що працівник, який завдав шкоди (матеріальної, моральної), відповідає перед фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності у регресному порядку. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст. 543 ЦК України). Власне ці дії були проведені позивачем. У такому випадку, згідно ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Позивач дотримався виконання зобов'язання перед ОСОБА_6., тому він має право на одержання регресного відшкодування від ОСОБА_3. Крім того, позивач також має право на отримання відшкодування витрат за надання правової допомоги адвокатом, яка становить 2500 грн., що передбачається в ст. 84 ЦПК України та заслуговує на відшкодування моральної шкоди на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України, оцінене ним в 3000 грн. з огляду на наступне: фізичній особі було завдано душевних страждань, які потім відобразилися на стані здоров'я ;внаслідок довготривалих судових перепетій та судових тяганин було завдано приниження його діловій репутації, як фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, яка до даного моменту мала великий попит на ринку здійснення даних послуг та сформувала собі першокласний діловий імідж. Про відшкодування моральної шкоди Відповідач неодноразово позивачем особисто попереджався, але ніяким чином на це не відреагував, тому позивач змушений звертатись з даним позовом до суду.
В судове засідання позивач ОСОБА_4. не з»явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Представництво своїх інтересів в судовому засіданні надав представнику адвокату ОСОБА_1., що не суперечить положенням ст. 38 ЦПК України.
В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_1. ( діє на підставі ордеру № 71 від 22.04.2008 року) позов підтримав повністю, вважає його обґрунтованим та повністю доведеним з огляду на наступне : ОСОБА_4., позивач у справі, надав докази того що з нього за рішенням Борзнянського районного суду як з власника джерела підвищеної небезпеки стягнуто відповідну суму коштів на користь ОСОБА_6. в зв'язку з ДТП. Рішення суду набрало законної сили та на даний час чинне. Позивач надав суду докази того, що сума за судовим рішення сплачена позивачу ОСОБА_6. При подачі позову позивач керувався положеннями ст. 1172 ЦК України, ч. 1 якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Відповідач ОСОБА_3. заперечує проти позову та вважає, що він може відповідати за позовом тільки в межах свого середньомісячного заробітку, який був на момент ДТП. При цьому відповідач посилається на статті КЗпП України. Вважає, що дане посилання на ст. ст. 132, 134, 233 КЗпП України за якими передбачено відповідальність працівника перед роботодавцем лише в межах середньомісячного заробітку є безпідставним. Вважає, що вказане необхідно застосовувати лише в певних випадках, а саме якщо пошкоджено або знищено матеріальні цінності, які передані працвівникку. Позивач ОСОБА_4. не заявляє будь-яких вимог на відшкодування збитків завданих його автомобілю в результаті ДТП за кермом якого перебував ОСОБА_3. Мова в позові йде виключно про шкоду, яка заподіяна діями відповідача ОСОБА_3. третій особі і яку ОСОБА_4. відшкодував. Дійсно між позивачем та відповідачем укладена трудова угода, згідно якої ОСОБА_3. працював в позивача водієм автобуса. 25 листопада 2005 року сталася ДТП з участю автобуса який належав на праві власності ОСОБА_4 і за кермом якого перебував відповідач ОСОБА_3. Винним в ДТП визнаний саме ОСОБА_3., що підтверджується постановою судді Монастирищенського районного суду про притягнення його до адмінвідповідальності за порушення ПДР, що призвели до пошкодження транспортних засобів. ОСОБА_4. ставить питання про відшкодування шкоди не йому особисто, тобто не автомобілю яким керував ОСОБА_3. та який належить йому на праві власності, а шкоди завданої транспортному засоб третьої особи ОСОБА_6., автомобіль якого в ДТП отримав механічні пошкодження і відповідно вартість яких визначена 22 918 грн. 31 коп. ОСОБА_4., як власник джерела підвищеної небезпеки відшкодував шкоду ОСОБА_6. власнику автомобіля марки “Мазда», що підтверджується укладеною мировою угодою, яка була затверджена Борзнянським районним судом та передана в ДВС. Саме відшкодування збитків ОСОБА_4., як власником транспортного засобу стало підставою звернення в суд з позовом, оскільки особа, яка відшкодувала шкоду за безпосереднього винуватця може ставити питання про стягнення з нього збитків в регресному порядку. Всі підстави позову зазначені в позовній заяві. Враховуючи заперечення відповідача, ОСОБА_3. вказує, що ДТП сталося не з його вини, а з вини ОСОБА_6., оскільки постанова Монастирищенського районного суду скасована, однак крім цієї постанови існує рішення Борзнянського районного суду, який визначив наявність вини в ДТП саме ОСОБА_3. Просить позов задоволити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3. позов не визнав повністю та пояснив, що він на момент ДТП, а саме 25.11.2005 року перебував в трудових відносинах з ОСОБА_4. та відповідно був при виконанні своїх трудових обов'язків. Після ДТП ОСОБА_4. жодного разу не з'явився на засідання в Борзнянський районний суд та на експертизу транспортного засобу марки “ Мазда», який був пошкоджений. Вважає, що якби позивач належним чином захищав свої права в суді матеріальні збитки були б набагато меншими. Одразу після ДТП він продовжував працювати у позивача, а вже після рішення Монастирищенського районного суду позивач йому роботи не давав. Про розгляд справи в Борзнянському районному суді йому було відомо, однак на засідання суду він не їздив оскільки ОСОБА_4. сказав йому не їхати. Рішення суду, як тертя особа він не оскаржував тому, що воно стосувалося ОСОБА_4. Він повністю заперечує свою вину в ДТП. На даний час він працює водієм в АТП і його заробітна плата складає від 800 до 1000 гривень, але за три місяці заробітну плату не отримував. В сім'ї є дочка, яка навчається, хвора дружина. Просить в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат ОСОБА_2. ( діє на підставі ордеру від 15.05.2008 року) позов не визнав повністю та пояснив, що позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені з огляду на наступне : позивач зазначає що надав докази, що з нього стягнуто кошти за рішенням суду. ОСОБА_4. не відстоював законність судового рішення. Суд в рішенні зазначив, що бере за основу адміністративну справу, протокол, який є доказом вини ОСОБА_3., пояснення свідків, що є неправомочним, оскільки постанова в адміністративній справі скасована. Єдиним доказом провини ОСОБА_3. є адміністративна справа, яка не має юридичної сили. ОСОБА_4. повинен був захищати свої права та оспорювати рішення Борзнянського районного суду, чого він не зробив. Крім цього вважає, що порушена підсудність розгляду цивільної справи про стягнення з ОСОБА_4. збитків. ОСОБА_3. пропонував їхати на засідання суду та на експертизу, але ОСОБА_4. його зупиняв, що говорить про те, що ОСОБА_3. був відсторонений від можливості захистити свої права та права ОСОБА_4. Вважає, що доказів сплати ОСОБА_4. збитків ОСОБА_6. суду не надано. Обставина припинення виконавчого провадження не свідчить про розмір відшкодування. Не виключається, що між ОСОБА_4. і ОСОБА_6. була домовленість про відшкодування значно меншої суми збитків. Відповідач ОСОБА_3. заперечує проти розміру шкоди, оскільки відшкодування можливе було в розмірі 3000 гривень, а ОСОБА_4. це не довів. Цивільно-правові стосунки між ОСОБА_4. і ОСОБА_6. свідчать про те, що ОСОБА_4. не захистив свої права та інтереси. Вважає, що між позивачем та відповідачем склалися не цивільно-правові, а трудові відносини, що зазначено і в рішенні суду. Згідно практики стягнення проведено відповідно до трудового законодавства. При вирішення даного спору необхідно керуватись трудовим законодавством, а саме ст. ст. 130, 132 КЗпп України, які регламентують межі відповідальності. Рішення Борзнянського районного суду на даний час в силі, в законному порядку не оскаржено. Вважає, що шкода виплачена ОСОБА_4. ОСОБА_6. може бути відшкодована ОСОБА_3. в межах його середньомісячного заробітку. Стаття 137 КЗпП України дозволяє зменшити розмір відшкодування шкоди залежно від майнового стану відповідача. Матеріальних цінностей у відповідача не має, дитина навчається та потребує матеріальної допомоги, дружина хворіє, що підтверджено документально. Матеріальний стан відповідача свідчить про те, що розмір майнової шкоди може бути зменшений. Крім цього, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП України і оскільки питання про його поновлення не ставиться тому позов і з цих підстав не підлягає до задоволення. Моральна шкода взагалі не передбачена та позивачем не доведена. Вимоги про стягнення коштів за надання юридичної допомоги не обґрунтовані та документально не підтверджені. Просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
В частині стягнення майнового відшкодування в порядку регресу повністю виходячи з наступного :
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі ( право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об»єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За заочним рішенням від 03.11.2006 року Борзнянського районного суду Чернігівської області у справі за позовом ОСОБА_6, третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди встановлено, що ОСОБА_6. звернувся з позовом до суду до ОСОБА_4. про відшкодування матеріальних збитків в сумі 15 794 грн. 37 коп. та моральних збитків в сумі 10 000 грн., в судовому засіданні позивачем збільшено позовні вимоги в частині відшкодування матеріальних збитків до 23 798 грн. 31 коп. мотивуючи тим, що 25.11.2005 року о 16 год. на 77 км автомобільної дороги Київ-Одеса з вини водія ОСОБА_3., який перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем по справі керував автомобілем марки БАЗ, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, сталася ДТП, внаслідок якої його автомобіль марки МАЗДА Е 2200, державний номер НОМЕР_2 зазнав механічних пошкоджень, в зв»язку з чим і просить стягнути з відповідача вартість відновлювальних робіт. За рішенням вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 20085 грн. 31 коп., моральної шкоди 2000 грн., в рахунок відшкодування витрат понесених за надання правової допомоги адвокатам 300 грн. та витрати пов'язані з розглядом справи в суді 33 грн. 12 коп. Стягнути з ОСОБА_4. на користь держави державне мито в сумі 200 грн. 85 коп. та 30 грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи на користь ДП »Судовий інформаційний центр» (а.с. 6-7);
Доказів того, що рішення скасоване чи не набрало законної сили, суду не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових ( службових) обов»язків.
Сторони у справі, а саме позивач, як фізична особа суб»єкт підприємницької діяльності та відповідач ОСОБА_3. на момент ДТП перебували в трудових відносинах згідно трудового договору між працівником та фізичною особою від 24.12.2002 року за № 255, який зареєстровано в Монастирищенському районному центрі зайнятості (а.с. 8);
Той факт, що фізична особа суб»єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4. відшкодував шкоду заподіяну його працівником, відповідачем у справі ОСОБА_3., потерпілому ОСОБА_6. підтверджується матеріалами виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-247/06 від 03.11.2006 року, а саме заявою ОСОБА_5. ( представника позивача за дорученням) про повернення виконавчого листа без подальшого виконання в зв»язку з тим, що борг по справі погашено в повному обсязі ( а.с. 78).
Суд вважає, що позивач виконав зобов'язання перед ОСОБА_6., та відшкодував шкоду заподіяну відповідачем ОСОБА_3., а тому він має право на одержання регресного відшкодування від ОСОБА_3.
Посилання відповідача та його представника на те, що в даному випадку мають місце не цивільно-правові відносини, а трудові суд вважає безпідставним, оскільки дійсно відповідно до ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Однак, в позовній заяві позивач ставить вимогу про відшкодування збитків в регресному порядку заподіяних не автомобілю марки БАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить позивачу на праві власності ( тобто не майну підприємства, установи, організації, майну роботодавця), а стягнення збитків, які позивач відшкодував за ОСОБА_3. ОСОБА_6., як винного в спричиненні вказаних збитків, що фактично і дає йому право звертатися до відповідача в регресному порядку.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що в даному випадку між позивачем та відповідачем мають місце саме цивільно-правові відносини, а не трудові, як посилається відповідач та його представник. Тому, суд не застосовує строк позовної давності передбачений ст. 233 КЗпП України.
Право зворотної вимоги до винної особи, в особи яка відшкодувала збитки за винну особу, виникає з моменту відшкодування збитків, тобто в даній справі з 27.03.2008 року, з дати написання стягувачем заяви про припинення стягнення, а тому суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України ( ч. 3 ст. 10 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.
Клопотання від учасників судового розгляду, які брали участь у справі, про забезпечення доказів у справі, до суду не надходило.
Суд вважає, що відповідачем не надано доказів того, що збитки ОСОБА_4. відшкодовано ОСОБА_6. в меншому розмірі ніж передбачено виконавчим листом за рішенням Борзнянського районного суду чи не сплачено взагалі.
Суд вважає, що позов в частині стягнення моральної шкоди та судових витрат за надання юридичної допомоги не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не надано суду доказів спричинення моральної шкоди діями відповідача, та відповідно не надано доказів проведення оплати юридичних послуг в сумі 2 500 гривень.
Судові витрати на підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного ст. ст. 1166, 1172, 1191 ЦК України та керуючись ст. ст. 3,5-8,10,11,14, 38, 61, 88, 213-215, 294 ЦПК України, суд -
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 матеріальні збитки в сумі 22 918 гривень 31 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі : 229 гривень 71 коп. судового збору, 24 гривні 18 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя Н.В. Мазай