Якимівський районний суд Запорізької області
Справа № 2-а-3656/11
Ім'ям України
"19" грудня 2011 р.
19.12.2011 р. Якимівський районний суд Запорізької області в складі суду:
головуючого судді Маврешко В.В.
при секретарі Лісниченко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Якимівка Запорізької області в залі суду № 2 справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ДПС ДАІ № 3 ОДДЗ УДАІ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_2 про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення,
встановив:
14.12.2011 р. до Якимівського районного суду Запорізької області звернувся ОСОБА_1 з позовом про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, у якому вказав, що "05" грудня 2011 р. інспектором ДПС роти ДПС № 3 ДАІ ОСОБА_2 було складено Протокол про адміністративне правопорушення серія ВТ № 131703 (надалі за текстом -"Протокол") про те, що Позивач ОСОБА_1 "05" грудня 2011 р. о 12-00 керуючи автомобілем Мітсубіши, перевищив встановлену швидкість руху на 31 км/год., рухався зі швидкістю 121 км/год., швидкість вимірювалась TUCAM № 000549, чим порушив вимоги п. 12.6 ПДР України. Також інспектором ДПС роти ДПС № 3 ДАІ ОСОБА_2 було винесено відповідну Постанову в справі про адміністративне правопорушення від 05.12.2011 р. серія АР1 № 113114 (надалі за текстом -"Постанова") щодо притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Позивач у позовній заяві вказав, що не згоден з вказаним порушенням, вважає, що вказані Протокол та Постанова не відповідають , за думкою позивача, вимогам закону та підлягають скасуванню з наступних підстав:
- Позивач вказав, що порушень ПДР України не скоював, а Протокол та Постанова складені та винесені помилково лише за припущенням старшого інспектора ДПС роти ДПС № 3 ДАІ ОСОБА_2, не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
- у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові відсутні докази належності виміряної швидкості саме автомобілю Позивача. Фактично Позивачу співробітником ДАІ, який склав протокол, було продемонстровано тільки час, який нібито пройшов з моменту вимірювання швидкості, на приладі. Встановити та довести, що вимірювалася швидкість саме автомобіля Позивача, за думкою останнього, неможливо.
- у відповідності до ст.ст. 10-15 ЗУ „Про метрологію та метрологічну діяльність”, на вимірювання у сфері, у якій їх результат можуть бути використані у якості доказу по справі, розповсюджується державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути укомплектований документами про допуск даного типу засобів вимірювальної техніки для використання в Україні (свідоцтво про визнання) та про повірку даного примірника засобу вимірювальної техніки (свідоцтво про повірку робочого засобу). Таких документів Позивачу на його вимогу співробітником ДАІ надано не було. Розміри похибок вимірювань співробітник ДАІ Позивачу не повідомив, що у відповідності до вимог зазначеного закону, перешкоджає використанню результатів вимірювань. Співробітник ДАІ під час вимірювання тримав вимірювальний пристрій у руці, що робить можливим рух назустріч автомобілю, швидкість якого вимірюється, внаслідок чого відносна швидкість, зафіксована приладом, збільшується. Співробітники ДАІ на вимогу Позивача відмовилися навіть продемонструвати номер приладу, тому Позивач ставить під сумнів, що співробітниками ДАІ використовувався саме прилад з № 000549, що вказано у Протоколі.
- незрозуміла відмітка в Протоколі про те, що додатком до Протоколу є "фото". Ніякі фотознімки при винесені Постанови досліджено в якості доказів не було. Виходячи з наведеного, як Протокол про адміністративне правопорушення так і Постанова є недійсними з моменту їх складення.
- також Позивач заявляє, що на відрізку дороги, де проводилася фіксація швидкісного режиму, наявна дорожня розмітка 1.1., тобто проїжджі частини між собою відокремлені розділювальною смугою, та відповідно до вимог п. 12.6 ПДР України дозволяється рух зі швидкістю до 110 км/год. Як вказано в Протоколі, Позивач рухався зі швидкістю 121 км/год., що не є порушенням вимог ст. 122 КУпАП.
- окрім наведеного, слід зазначити, що розгляд справи на місці, без підготовки та надання позивачу часу для звернення за правовою допомогою, подання документів, які характеризують особу, інших доказів по справі, - не тільки порушує права Позивача, передбачені ст.268 КпАП, але й призводить до того, що при винесенні Постанови не враховано особу, матеріальний стан та інші обставини, які слід враховувати при призначенні адміністративного стягнення відповідно до ст.33 КпАП. За таких умов права Позивача при такому розгляді справи грубо порушено.
У позові позивач просив скасувати оскаржувану постанову в зв'язку з вищевказаними порушеннями та відсутності складу правоорушення.
У судове засідання позивач не з'явився та надав заяву, у якій просив розглянути справу без його участі, позов підтримує у повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, до суду не з'явився, подав до суду заяву, де просив позов не задовольняти, надав додаткові докази.
У відповідності до ст.41 ч.1 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У судовому засіданні були вивчені наступні докази по справі :
- протокол про адміністративне правопорушення АР1 № 362828 відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.122 КпАП України ( а.с.4)
- постанова АР 1№ 113114 від 05.12.2011 р., згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 гр. за скоєння правопорушення, передбаченого ст.122 ч.1 КпАП України. ( а.с.5)
- паспорт позивача ( а.с.6)
- експертний висновок ( а.с.11)
- фотоматеріали до протоколу ( а.с.12)
- свідоцтво про державну метрологічну атестацію ( а.с.13)
Таким чином, судом було встановлено:
"05" грудня 2011 р. інспектором ДПС роти ДПС № 3 ДАІ ОСОБА_2 було складено Протокол про адміністративне правопорушення серія ВТ № 131703 (надалі за текстом -"Протокол") про те, що ОСОБА_1 "05" грудня 2011 р. о 12-00 год., керуючи автомобілем Мітсубіши, перевищив встановлену швидкість руху на 31 км/год., рухався зі швидкістю 121 км/год., швидкість вимірювалась TUCAM № 000549, чим порушив вимоги п. 12.6 ПДР України. Також інспектором ДПС роти ДПС № 3 ДАІ ОСОБА_2 було винесено відповідну Постанову в справі про адміністративне правопорушення від 05.12.2011 р. серія АР1 № 113114 (надалі за текстом -"Постанова") щодо притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Однак, під час розгляду справи суд встановив процедурні порушення, які були допущені відповідачем при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення:
1.У судове засіданні відповідач надав документи, які підтверджують правомірність використання приладу TUCAM № 000549. У позові позивач вказав, що на його вимогу інспектор ДАІ не надав для ознайомлення документів, які підтверджують правомірність використання приладу ( що підтверджується записом позивача в поясненні до протоколу). Вказаний факт не спростовував відповідач в документах, які були надані до суду. Тобто, до винесення рішення по адміністративному протоколу, позивачу, як ймовірному правопорушнику не були надані для огляду докази, які підтверджують скоєння правопорушення, що в свою чергу природно позбавило позивача можливості у повній мірі реалізовувати його права, передбачені ст. 268 КУПАП ( надавати пояснення, заявляти клопотання та таке інше).
Якщо ми звернемось до Європейської конвенції з прав людини, треба зазначити, що найбільш важливим серед не сформульованих вербально принципів п.1 ст.6 є принцип «рівності можливостей», згідно з яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості, і жодна з сторін не повинна мати якихось вагомих переваг перед протилежною стороною. В принципі змагальності закладене поняття, згідно з яким, кожна із двох сторін має право отримувати інформацію про факти та аргументи, якими володіє інша сторона, а також користуватися однаковими можливостями надання відповіді іншій стороні (справа Фелльдбрюгге проти Нидерлдандів 1986 р.).Суд визнав порушення ст.6 Конвенції у випадках, коли національні суди ухвалювали рішення, посилаючись на аргументи, про які заявникам не було нічого відомо ( Бранд-штеллєр проти Австрії ( 1991),Булют проти Австрії ( 1996))
2. Крім того, протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення було винесено однією і тою ж особою, при цьому, згідно матеріалів позову, постанова була складена після складання протоколу протягом невеликого відрізку часу. Тобто, до винесення рішення по адміністративному протоколу, позивачу, як ймовірному правопорушнику не були надана можливість ознайомитись з усіма матеріалами адміністративної справи, він був позбавлений можливості користуватися допомогою фахівця у галузі права. Крім того, зважаючи на те, що одна і та ж особа складала протокол та виносила постанову (як результат розгляду адміністративної справи), суд ва вважає, що був порушений принцип неупередженості. Особа, яка розглядає адміністративну справу повинна вирішити питання щодо того, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та таке інше ( у відповідності до ст.280 КУпАП) При цьому, за загальним правилом, особа, при винесенні рішення по адміністративній справі повинна оцінити докази, які є по справі за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об”єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, при цьому ніякі докази для особи, що виносить рішення не повинні мати наперед встановленої сили. В нашому випадку особа, яка складала протокол та була впевнена у тому, що позивач скоїв правопорушення, не міг фізично об'єктивно розглянути адміністративну справу та винести неупереджене рішення, бо думка щодо вищевказаних обставин справ ( винність і таке інше) вже склалась у відповідача.
Стаття 13 Конвенції гарантує «ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі»кожному, чиї права і свободи, що викладені в Конвенції, було порушено. Слід зазначити, що ст.13 Конвенції може бути єдиним прийнятним положенням у справах, в яких йдеться про брак ефективних засобів захисту при порушенні прав, які за Конвенцією не визначаються ні як кримінальні, ні як цивільні. У справі Аксой проти Туреччини ( 1996) суд визнав порушення ст.13 Конвенції та зазначив : «поняття «ефективний засіб правового захисту включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування..»» ( вищевказані рішення приймались судом до уваги на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 р.)
На цих підставах ,вищевказані процедурні порушення є, за думкою суду, підставою для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Щодо інших підстав скасування постанови, на які вказував позивач, суд не знайшов їх наявними та потребуючими уваги.
Керуючись ст.ст.122 ч.1, 268,280 КУпАП, ст. ст. 9-12, ст. 71ч.1,2; 159-163 КАС України, суд Постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора ДПС ДАІ № 3 ОДДЗ УДАІ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_2 про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову АР1 № 113114 від 05.12.2011 по справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором ДПС роти ДПС № 3 ДАІ ОСОБА_2 від 05.12.2011 р. серія АР1 № 113114. про накладення на ОСОБА_4 штрафу у розмірі 255 гр. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України та вказану адміністративну справу закрити.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя :
Суддя:ОСОБА_5