< Список >
Іменем України
15 грудня 2011 року Справа № 5002-24/3777-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Голика В.С.,
суддів Сотула В.В.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача , ОСОБА_1, довіреність № б/н від 08.11.11, товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава";
представник відповідача, не з'явився, сільськогосподарське публічне акціонерне товариство Агрофірма "Крим";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава"
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 01 листопада 2011 року у справі № 5002-24/3777-2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава" (вул. Новікова, 3,Севастополь,99042)
до сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма "Крим" (вул. Леніна, 128,Віліне, Бахчисарайський р-н,98433)
про стягнення 240799,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава" звернулось із позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим про стягнення з сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма "Крим" основного боргу у сумі 161692,22 грн., збитків від інфляції у розмірі 22709,73 грн., 3% річних у сумі 5717,25 грн., пені у розмірі 16303,45 грн. та збитків у сумі 34375,35 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за договором постачання, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 161692,22 грн., що і стало приводом для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава" з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.
Крім того, позивач просить стягнути 3% річних у сумі 5717,25 грн., збитки від інфляції у розмірі 22709,73 грн., пеню у сумі 16303,45 грн. та збитків у сумі 34375,35 грн., які заявлені на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України.
Також, з посиланням на приписи статті 224 Господарського кодексу України, позивач просить стягнути збитки у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів по кредиту на суму боргу відповідача.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2011 року у справі №5002-24/3777-2011 у задоволені позову -відмовлено.
В основу рішення суду першої інстанції положено висновки про відсутність доказів того, що поставка продовольчих товарів здійснювалась на виконання умов договору постачання, укладеного між сторонами.
Також, при ухваленні рішення, місцевий господарський суд зазначив, що заявлені у даній справі позовні вимоги пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами, а тому відсутність достатніх підстав для задоволення первинних позовних вимог свідчить про необґрунтованість похідних вимог, якими є вимоги про стягнення збитків від інфляції, 3% річних та пені.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма "Крим" та збитками по кредитному договору.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 01 листопада 2011 року, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, прийняти нове яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На думку позивача, місцевий господарський суд порушив норми матеріального права, зокрема статті 525, 526 Цивільного кодексу України та статтю 193 Господарського кодексу України, які закріплюють обов'язок сторін виконувати господарські зобов'язання належним чином та не допускають односторонню відмову від нього. Внаслідок чого, ним були зроблені безпідставні висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, позивач наполягає на тому, що постачання продовольчих товарів було здійснено саме на виконання договору №122/10, укладеного між сторонами 31 травня 2010 року.
Заявник апеляційної скарги звертає увагу, що між сторонами не існує інших договірних відносин.
Доводи відповідача мотивовані також іншими підставами, викладеними в апеляційній скарзі, які не мають суттєвого значення для розгляду справи.
У ході розгляду справи відповідачем було надано заперечення на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення місцевого господарського суду від 01 листопада 2011 року залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги -відмовити.
У судовому засіданні, призначеному на 14 грудня 2011 року представник позивача підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, представник відповідача з вказаними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.
Судовою колегією було оголошено перерву у судовому засідання до 15 грудня 2011 року. Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь у зазначеному судовому засіданні - не скористався.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія апеляційну скаргу визнає такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду таким, що підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з не правильним застосуванням судом норм матеріального права, виходячи із наступного.
Судовою колегію встановлено, що між сторонами укладено договір постачання продовольчих товарів №122/10 від 31 травня2010 року, якій на час розгляду справи є чинним.
Проте, в супереч вимогам статті 32, 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України позивачем не представлено жодних письмових, речових чи інших доказів, які підтверджували б що постачання продовольчих товарів здійснювались саме на виконання умов вищевказаного договору.
Аналіз цих фактів дає підстави судовій колегії вважати, що предметом спору в даній справі є правовідносини, що виникли у зв'язку з виконанням правочину купівлі продажу, оформленого видатковими накладними №00000001536 від 07 червня 2010 року; №300000001739 від 14 червня 2010 року; №00000001908 від 19 червня 2010 року; №00000001937 від 19 червня 2010 року; №00000002115 від 25 червня 2010 року № №0000002561 від 06 липня 2010 року № №00000002644 від 08 липня 2010 року; №00000002804 від 13 липня 2010 року№00000002963 від 17 липня 2010 року; №00000003058 від 20 липня 2010 року; №00000003211 від 24 липня 2010 року; №00000003303 від 27 липня 2010 року; 00000003475 від 31 липня 2010 року; №00000003609 від 03 серпня 2010 року; №00000003702 від 05 серпня 2010 року; №0000003751 від 06 серпня 2010 року; №00000004146 від 14 серпня 2010 року; №00000004327 від 19 серпня 2010 року; №00000004627 від 26 серпня 2010 року.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договори згідно з частиною 2 статті 202 того ж Кодексу є дво - чи багатосторонніми правочинами.
Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України загальною умовою чинності правочину є його вчинення у формі, встановленій законом.
Стаття 205 Цивільного кодексу України розкриває зміст об'єктивного вираження цієї форми яка врешті одночасно відображає способи зовнішнього волевиявлення суб'єкта правочину.
Законодавець передбачає дві форми правочину: усні й письмову. В тих випадках, коли закон не встановлює обов'язкові певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд. При цьому мають на увазі випадки, передбачені закон, а не іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За загальним правилом, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі.
Між тим, в силу частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання письмової форми угоди тягне за собою недійсність такої угоди лише у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений в законі.
Факт досягнення домовленості з умов, які є істотними для даного правочину, підтверджується частковою сплатою відповідачем вартості товару.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, у відповідача виникли зобов'язання у формі сплати грошових коштів позивачу на підставі правочину, здійсненого за видатковими накладними №00000001536 від 07 червня 2010 року; №300000001739 від 14 червня 2010 року; №00000001908 від 19 червня 2010 року; №00000001937 від 19 червня 2010 року; №00000002115 від 25 червня 2010 року № №0000002561 від 06 липня 2010 року № №00000002644 від 08 липня 2010 року; №00000002804 від 13 липня 2010 року№00000002963 від 17 липня 2010 року; №00000003058 від 20 липня 2010 року; №00000003211 від 24 липня 2010 року; №00000003303 від 27 липня 2010 року; 00000003475 від 31 липня 2010 року; №00000003609 від 03 серпня 2010 року; №00000003702 від 05 серпня 2010 року; №0000003751 від 06 серпня 2010 року; №00000004146 від 14 серпня 2010 року; №00000004327 від 19 серпня 2010 року; №00000004627 від 26 серпня 2010 року.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, позивачем було виставлено відповідні рахунки на сплату поставленого товару (т.2, а.с.19, 23, 27, 30, 34, 38, 42, 46, 50, 54, 58, 62, 66, 70, 74, 78, 82, 86, 90).
Проте, матеріалами справи підтверджується лише часткове погашення заборгованості за придбаний товар у сумі 155000 грн. (т.1 а.с. 49-55).
Крім того, згідно з видатковими накладними № 00000002907 від 05 серпня 2010 року та № 00000003068 від 17 серпня 2010 року відповідачем було частково повернуто товар на суму 4198,98 грн.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Обов'язок відповідача оплатити придбаний товар передбачений статтею 655 Цивільного кодексу України.
Таким чином, судова колегія вважає вимоги щодо стягнення 161962,22 грн. правомірними та підлягаючими задоволенню.
Окрім цього позивач просить стягнути 3% річних у сумі 5717,25 грн., збитки від інфляції у розмірі 22709,73 грн.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 Цивільного кодексу України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Так, судова колегія перевіривши розрахунок 3% річних за період з 28 червня 2010 року по 19 серпня 2011 року та інфляційних витрат за період з серпня 2010 року по липень 2011 року , встановила, що він відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню.
Крім цього, товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава" просить стягнути з відповідача неустойку у сумі 16303,45 грн.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Так, дійсно відповідно до пункту 5.3. договору від 31 травня 2010 року у разі прострочення оплати за поставлений товар, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Однак необхідно зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що продовольчі товари поставлялися саме у виконання зазначеного договору, а тому умови договору від 31 травня 2010 року стосовно стягнення пені - застосуванню не підлягають.
Діючим законодавством також не встановлено розмір неустойки, яка підлягає стягненню за неналежне виконання правочину ані у вигляді видаткових, ані у вигляді податкових накладних.
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що вимоги про стягнення пені у сумі 16303,45 грн. задоволенню не підлягають.
Позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення збитків у сумі 34375,35 грн.. Формуючи позовні вимоги про відшкодування збитків, позивач посилається на факт укладення ним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №05-10/д від 29 червня 2010 року(т.1, а.с. 57-60).
Так, за вказаним договором позивач отримав кредит у розмірі 1250000 грн. з обов'язком повернути кредит до 30 листопада 2011 року. Проценти за користування кредитом складають 22 процента річних.
Отже, товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава" наполягає на тому, що понесені ним збитки полягають в додаткових витратах по сплаті процентів по банківському кредиту, який міг бути зменшений на суму боргу при умові добросовісного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містить Господарський кодекс України (частина 3 статті 216, стаття 224).
Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Аналогічні вимоги, щодо виникнення господарського зобов'язання містяться у статті 174 Господарського Кодексу України.
Статтею 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтями 224, 225 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого, включаються також неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Проте, як вбачається за матеріалів справи, даний кредитний договір був укладений 29 червня 2010 року, тобто ще до порушення відповідачем свого зобов'язання по сплаті вартості отриманого товару за видатковими накладними.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів по кредиту задоволенню не підлягають, оскільки товариством з обмеженою відповідальністю "Балаклава" не доведено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку, тобто прямої залежності витрат, здійснених позивачем від бездіяльності відповідача.
Враховуюче вищевикладене та керуючись статтями 101, п. 2 ч.1 ст.103, п.п. 3, 4 ч. 1 ст.104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2011 року у справі № 5002-24/3777-2011 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
3.1. Позов задовольнити частково.
3.2. Стягнути із сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма "Крим" (р/р 26006095398003 АБ "Укрбізнесбанк" м. Донецьк; МФО 334969, ОКПО 03759754) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава" (р/р 26009301337245 філія відділення ПАТ ПІБ в м. Севастополі, ОКПО 35483470, МФО 324515) 161692,22 грн. заборгованості, 22709,73 грн. збитків від інфляції, 5717,25 грн. - 3% річних та 3988,71 грн. судового збору, у тому числі 186,33 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу та 1901,19 грн. за звернення з апеляційною скаргою.
Видати наказ.
У задоволені позовних вимог в частині стягнення 16303,45 грн. пені та 34375, 35 грн. збитків - відмовити.
3.3. Видачу наказу доручити господарському суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя < Підпис > В.С. Голик
Судді < Підпис > В.В.Сотула
< Підпис > І.В. Черткова
Розсилка:
1. товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава" (вул. Новікова, 3,Севастополь,99042)
2. Сільськогосподарське публічне акціонерне товариство Агрофірма "Крим" (вул. Леніна, 128,Віліне, Бахчисарайський р-н,98433)
3 Господарський суд Автономної Республіки Крим
4. наряд