"20" грудня 2011 р. Справа № 31/87
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіКоваленко С.С.,
суддівВоліка І.М., Шевчук С.Р.
розглянувши касаційну скаргу спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями ТОВ "Основа-Солсиф"
напостанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.11р.
у справі№ 31/87 господарського суду м. Києва
за позовомТОВ "Українська кровельна компанія"
доспільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями ТОВ "Основа-Солсиф"
простягнення 265553,39 грн.
За участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1. дов.,
від відповідача не з'явилися
Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська кровельна компанія” звернулося до господарського суду м. Києва до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа-Солсиф” про стягнення 212302,95 грн. основного боргу, 39063,73 інфляційних втрат, 8742,45 грн. - 3% річних, 5444,26 грн. пені.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року у справі № 31/87 (суддя Качан Н.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа-Солсиф” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська кровельна компанія” заборгованість у розмірі 212 302,95 грн., 39 063,73 грн. інфляційних втрат, 8 742,45 грн. 3% річних, 2 601,09 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 року у справі № 31/87 (судді Новіков М.М., Зубець Л.П., Мартюк А.І.) рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями ТОВ "Основа-Солсиф" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.12.2006 року між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як генпідрядником, укладено договір підряду № 45п-06, предметом якого є виконання підрядником повного комплексу робіт з використанням власних матеріалів та обладнання, та передача генпідряднику, шляхом підписання актів про прийняття виконаних робіт в стані „ПІД КЛЮЧ” відповідно до вимог дійсного Договору на об'єкті „Комплекс приміщень банку АРКАДА по вул. Ольгінській, 3 у Печерському р-ні м. Києва”.
Сума договору з врахуванням додаткової угоди №1 від 02.08.2007 року, додаткової угоди № 2 від 03.08.2007 року становить 4288446,70 грн.
Актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без зауважень, підтверджується, що позивач, на виконання умов договору, повністю виконав роботи на загальну суму 4247685,45 грн.
Згідно п. 4.3.1 договору, розрахунки за виконані роботи, з пропорційним урахуванням розміру авансового платежу та гарантійного фонду, здійснюються на підставі підписаних відповідачем актів прийому виконаних робіт, які подає позивач не пізніше останнього дня звітного місяця. Генпідрядник розраховується з підрядником за виконані роботи щомісячно. В щомісячній оплаті, шляхом зменшення розміру оплати, враховується частина авансового платежу перерахованого згідно п. 4.1 та 10% гарантійного фонду згідно п. 4.2., в 5-денний термін після підписання акту про прийняття виконаних робіт, шляхом безготівкового перерахунку коштів на його поточний рахунок.
Крім того, як з'ясували суди попередніх інстанцій, відповідач умови договору належним чином не виконав, вартість виконаних робіт повністю не оплатив, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 212302,95 грн.
Зазначена сума дорівнює частині гарантійному фонду у розмірі 5% від загальної суми договору, що згідно п.4.2.2. договору повинна бути сплаченою у 5-денний термін після закінчення одного року гарантії, відлік якої починається від дня підписання акту здачі об'єкта в експлуатацію.
Акт здачі об'єкта в експлуатацію підписаний 22.08.2007 року, отже, термін сплати гарантійного фонду за виконані роботи сплинув 27.08.2008.
Суди встановили, що матеріалами справи підтверджується, що 15.12.2009 року у відповіді на яку відповідач фактично визнав основну заборгованість, зазначивши про неможливість її сплати наявністю судового спору із замовником -АКБ „Аркада”.
Відповідно до вимог п. 6.1 договору, підрядник гарантує якість виконаних робіт та використаних матеріалів при виконання робіт на об'єкті протягом 24 місяців з дати підписання акту приймання об'єкта в експлуатацію генпідрядником будівництва.
Залишаючи поза увагою доводи відповідача стосовно того, що оскільки пунктом 6.3 договору передбачено, можливість генпідрядника доручити в межах гарантійного періоду третій стороні виправлення будь-яких недоробок, недоліків чи дефектів за рахунок підрядника, то таке виправлення здійснюється за рахунок коштів гарантійного фонду, суд апеляційної інстанції виходив з того, такі посилання спростовуються положеннями договору. Зокрема, в п. 6.3 договору не міститься положення про те, що виправлення недоліків у роботі підрядника, які здійснюються за його рахунок, відбувається саме за кошти гарантійного фонду, тоді як п. 4.2.2. чітко передбачено порядок повернення другої частини коштів гарантійного фонду, які є власністю підрядника, тому твердження апелянта про те, що повернення другої частини гарантійного фонду повинна відбуватися після сплину 24 місячного терміну гарантії є безпідставними.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що така вимога не підлягає задоволенню, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Крім цього, враховуючи наявність вини з боку відповідача, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних підлягають задоволенню.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями ТОВ "Основа-Солсиф" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.11р. по справі № 31/87 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.С. Коваленко
Суддя І.М. Волік
Суддя С.Р. Шевчук