33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"07" грудня 2011 р. Справа № 6/5007/108/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Сініцина Л.М. суддів Гудак А.В.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Віка" на рішення господарського суду Житомирської області від 25.10.11 р.
у справі № 6/5007/108/11 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я. )
позивач Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Житомирбуррозвідка"
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Віка"
про стягнення в сумі 49 113 грн. 26 коп.
за участю представників сторін: < Текст >
позивача - ОСОБА_1,представника, довіреність в справі
відповідача - не з'явився
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 25 жовтня 2011 року у справі № 6/5007/108/11 (суддя Терлецької-Байдюк Н.Я.) задоволено позов дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Житомирбуррозвідка" (12114, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, смт. Нова Борова) та стягнуто на його користь з товариства з обмеженою відповідальністю "Віка" (10029, м. Житомир) - 49113,26 гривень, з яких: 35391,20 гривень - основний борг, 4864,33 гривень - інфляційні, 2067,44 гривень - 3% річних, 4312,91 гривень - пеня, 2477,38 гривень - 7% штрафу, а також 491,13 гривень сплаченого державного мита та 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Задовільняючи позов з огляду на положення ст.ст.173,193,232,233 Господарського кодексу України, ст.ст.525,526,530,602,611,837 Цивільного кодексу України ,суд першої інстанції дійшов висновку, що : відповідачем не виконано зобов»язання за договором № 9 від 06 квітня 2010 року, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем склала 35391,20 гривень; інфляційні, 3% річних, пеня, 7% штрафу від вказаної у договорі вартості (так як позивач відноситься до державного сектору економіки) за період прострочення виконання зобов»язання - з 08.09.2010 року по 08.03.2011 року, складає 4864,33 гривень, 2067,44 гривень, 4312,91 гривень , 2477,38 гривень (відповідно) та є обґрунтованою та доведеною. При цьому, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування п.3 ст.83 ГПК України та ч.1 ст. 233 ГК України та зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Віка" означене судове рішення оскаржено в апеляційному порядку. На думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано стягнуто із відповідача на користь позивача 7 % штрафу у розмірі 2477,38 гривень та невірно застосовано положення ст. 231 ГК України. Просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення 2477,38 грн - 7% штрафу скасувати та у цій частині прийняти нове рішення про відмову у позові.
Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Житомирбуррозвідка" відзиву на апеляційну скаргу не подало. Відповідно до ч.2 ст.96 ГПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду .
У судове засідання апеляційного господарського суду представник апелянта не з»явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином та заздалегідь, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, наявного в матеріалах справи (а.с. 84 )
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Зважаючи на те, що копія ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2011 року про призначення апеляційної скарги до розгляду отримана відповідачем 18.11.2011 р.,явка сторін обов»язковою не визнавалась , судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представникіа відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю « Віка» .
До початку судового засідання від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв"язку з неотриманням копії апеляційної скарги.В подальшому позивач від заявленого клопотання відмовивсяі просить апеляційну скаргу розглядати по суті.
В судовому засіданні представник Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Житомирбуррозвідка" проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду законним і обґрунтованим і просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представника позивача , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Віка" не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 06 квітня 2010 року між дочірнім підприємством "Житомирбуррозвідка" та товариством з обмеженою відповідальністю "Віка" було укладено договір №23 (а.с.9), за умовами пунктів 1.1., 2.1 якого відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання по проведенню буріння 15-ти пошукових свердловин глибиною по 10,0 м на землях Піддубецької та Мухарівської сільських рад Славуцького району Хмельницької області, загальна вартістю робіт згідно кошторисно-фінансового розрахунку становить 79122,36 гривень (п.1.1. договору).
Актами виконання геологорозвідувальних робіт за квітень 2010 року, які підписані керівниками позивача та відповідача та скріплені їх печатками, підтверджується виконання позивачем робіт на суму 36892,78 гривень та 41498,42 гривень по кожному із актів, а всього на суму 78391,2 гривень ( а.с.10,11).
Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що розрахунок за фактично виконані роботи проводиться на підставі підписаних актів фактично виконаних робіт протягом 5 діб після підписання акту здачі-прийому робіт.
23.06.2010 року позивач звертався до відповідача з претензією про погашення заборгованості за виконані роботи у розмірі 64677,48 гривень.
11 листопада 2010 року позивач та відповідач склали акт звірки розрахунків та погодили ,що на той час існувала заборгованість у відповідача перед позивачем у розмірі 62391,2 гривень (а.с.17)
01 вересня 2011 року позивач та відповідач склали акт звірки розрахунків, за яким на час його складення заборгованість відповідача перед позивачем складала 35391,2 гривень (а.с..17).
Наявні у справі довідка позивача з зазначенням розміру заборгованості відповідача на початок кожного місяця з часу укладення договору (а.с.18) та виписки із рахунку позивача за період 2010 року -травень 2011 року (а.с.49-54) підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 35391,2 гривень .
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Однак, всупереч наведеним нормам та умовам договору № 23 від 06 квітня 2010 року відповідачем не проведено розрахунків за виконані позивачем роботи.
За таких обставин, суд першої інстанції ,встановивши, що зобов'язання відповідачем не виконано в установлений договором строк, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 35391,20 гривень.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155).
Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія, розглянувши розрахунок втрат від інфляції грошових коштів за період з травня 2010 року по липень 2011 року та розрахунок 3% річних , які містяться в додатках до позовної заяви ( а.с.19,20) та які перевірялися судом першої інстанції в ході вирішення даного спору, дійшла до висновку, що дані розрахунки є арифметично вірними, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, проведені з врахуванням часткового погашення заборгованості і здійснені з дотриманням методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" .
За таких обставин апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим стягнення судом першої інстанції із відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в розмірі 4864,33 гривень та 3% річних - в розмірі 2067,44 гривень.
Пунктом 4.1 договору № 23 від 06.04.2010 року позивач та відповідач встановили, що за порушення прийнятих по договору зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Так, відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Між тим, інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором № 23; позивач відноситься до державного сектору економіки, що підтверджується п.п.5.2, 5.3 його Статуту, так як засновником дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Житомирбуррозвідка" являється Національна акціонерна компанія "Надра України", майно якої відповідно до п.24 статуту НАК "Надра України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000р. №1460, - перебуває у державній власності і належить компанії на праві господарського відання; допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з виконанням робіт, наданням послуг, з вартості якого можливо вирахувати у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Враховуючи викладене, висновок місцевого господарського про наявність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої частиною 2 статті 231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів вважає обґрунтованим Також є правомірним стягнення із відповідача на користь позивача пені в розмірі 4312,91гривень за період з 08.09.2010 року по 08.03.2011 року та 7% штрафу в розмірі 2477,38 гривень.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Віка" та скасування чи зміни рішення господарського суду Житомирської області від 25 жовтня 2011 року у справі № 6/5007/108/11
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Житомирської області від 25 жовтня 2011 року у справі № 6/5007/108/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віка" без задоволення .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
< Текст >
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Гудак А.В.
01-12/17516/11 17516/11