33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 грудня 2011 року Справа № 6/14/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Сініцина Л.М. ,судді Олексюк Г.Є.
при секретарі: Михайлюк К.В.
за участю представників сторін: < Текст >
прокуратури: не з'явився
позивача: не з'явився
відповідача: Герасименко О.Л., директор, ОСОБА_1, представник, довіреність в справі
третьої особи: ОСОБА_2, довіреність в справі
розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради
на рішення господарського суду Вінницької області від 12.10.11 р.
у справі № 6/14/2011/5003
за позовом Першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради
до Приватного акціонерного товариства "Швейна фабрика "Бужанка", м. Бершадь Вінницької області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області
про визнання права власності
Прокурор 04.01.2011р. звернувся до суду з позовом в інтересах Вінницької обласної ради про визнання права власності на вказані приміщення за територіальними громадами Вінницької області в особі Вінницької обласної ради, оскільки вважає, що відповідач - Закрите акціонерне товариство Швейна фабрика "Бужанка" не набув права власності на нежитлові приміщення майнового комплексу площею 1102,9 м2, у зв'язку з чим вони залишились у комунальній власності територіальних громад Вінницької області, так як були передані до неї із загальнодержавної власності на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1992 року №577.
25 січня 2011 року, ухвалою господарського суду Вінницької області порушено провадження у справі №6/14/2011/5003 (т.1, а.с.1).
22 березня 2011 року, ухвалою суду здійснено заміну відповідача його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Швейна фабрика "Бужанка" ( а.с.15,т.2).
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.03.11 (суддя Говор Н.Д.) в позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення у справі, господарський суд дійшов висновку про непорушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Господарський суд визнав недоведеним те, що упродовж 1993-2011 років позивач здійснював володіння, користування чи розпорядження спірним майном (а.с.18-22,т.2).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.11 (судді Дужич С.П., Петухов М.Г., Юрчук М.І.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав (а.с.48-51,т.2).
Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2011 року Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.11 у справі №6/14/2011/5003 та рішення Господарського суду Вінницької області від 22.03.11 скасовано, оскільки господарські суди не дослідили та не з'ясували питання правового статусу спірного майна, зокрема, те, які це приміщення, що вони собою являють із зазначенням їх індивідуальних ознак; чи входили спірні приміщення до переліку майна, яке підлягало приватизації, а також чи увійшли вони до переліку об'єктів, придбаних (приватизованих) за договором купівлі-продажу №109 державного майна, а відтак і чи передавалися за актом прийому-передачі проданого майна (а.с.94-98,т.2).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.10.2011р. у справі №6/14/2011/5003 в позові Першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради до Закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика "Бужанка" про визнання права власності відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того факту, які саме приміщення є предметом даного спору.
Як вбачається з приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 1 ГПК України, особа звертається до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи з положень ст.11 ЦК України , яка визначає підстави виникнення цивільних прав, та вказує, що цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, за загальним принципом право, за захистом якого позивач звертається до суду, повинно існувати у нього на момент відповідного звернення, а не виникати за наслідком прийняття судового рішення (крім випадків, встановлених актами цивільного законодавства).
Позивачем не подано доказів на підтвердження порушення відповідачем прав та охоронювані законом інтереси позивача, або ж створення відповідачем загрозу їх порушення; всупереч вимогам ст. 33 ГПК України позивачем не подано доказів про здійснення ним протягом 1993 -2011 р.р. права власності щодо майна, яке є предметом господарського спору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, перший заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що оскаржене рішення є незаконним та необгрунтованим, не відповідає нормам матеріального і прцесуального права та фактичним обставинам справи.
Зокрема, місцевим судом не з'ясовувались питання правового статусу спірного майна; чи входили спірні приміщення до переліку майна, яке підлягало приватизації, а також чи увійшли вони до переліку об'єктів, придбаних (приватизованих) за договором купівлі-продажу №109 від 19.09.1995 державного майна, чи передавалися за актом прийому-передачі проданого майна.
Суд вірно встановив, що майновий комплекс Бершадської швейної фабрики "Бужанка" передано з державної в обласну комунальну власність, однак прийшов до неправильного висновку зазначивши у судовому рішенні, що позивач, розпорядився ним, включивши його до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації, а отже весь майнових комплекс без будь-яких виключень продав організації орендарів.
Власник майна фабрики - позивач, реалізуючи свої повноваження власника, включив дане майно до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації, однак, це не означає, що останній у такий спосіб розпорядився усім майном фабрики, він лише визначив спосіб його розпорядження - шляхом приватизації та доручив 3-ій особі у справі, повноважному органу з питань приватизації, провести процедуру приватизації у відповідності до вимог законодавства з питань приватизації.
Майно фабрики відповідно до Державної програми приватизації на 1994 рік, затвердженої постановою Верховної Ради України від 26.01.1994 №3876-ХП та Указу Президента України від 23.06.1995 №468/95 "Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році" за своїм вартісним критерієм відносилось до об'єктів малої приватизації, порядок приватизації якого регулювався положеннями законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакціях чинних на момент приватизації фабрики.
Регіональним відділенням визначено спосіб приватизації - викуп, який передбачав перехід права власності від позивача до організації орендарів на майно фабрики за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу.
Тобто, розпорядження майном відбулося не шляхом включення майна до Переліку, а шляхом укладення договору його купівлі-продажу.
Також, місцевим судом не з'ясовано у контексті законодавства про приватизацію, обставини, які підтверджують або спростовують факт приватизації організацією орендарів, правонаступником якої є відповідач, спірного майна.
Обставини, якими встановлюється той факт, що спірне майно не продано організації орендарів спірних приміщень підтверджуються доказами наданими суду, що є у справі, а саме:
-експертним висновком про вартість спірного майна, відповідного до якого спірне майно не оцінювалось, а відповідно не могло бути предметом договору купівлі-продажу (т.1 стор.64- 68);
-вихідними даними для оцінки, наданими орендним підприємством, в яких площі спірного нерухомого майна відсутні (т.1 стор.69-70);
-актом оцінки майна фабрики, згідно з яким приватизації підлягало майно вартістю 15140 млн. крб., до якої не увійшла вартість спірного майна, оскільки воно не було оцінено (т.1 стор.61-63);
-договором купівлі-продажу та актом приймання-передачі до нього, відповідно до яких організації орендарів, правонаступником якої є відповідач, продано майновий комплекс фабрики вартістю 15140 млн. крб., до складу якого спірне майно не увійшло, так як не оцінене (т.1 стор. 71-76);
-статутами ЗАТ «Швейна фабрика «Бужанка» та ПрАТ «Швейна фабрика «Бужанка», з згідно з якими статутний фонд (капітал) відповідача становить 15140 млн. крб. або 151140 грн., до якого не увійшло спірне майно, оскільки не було оцінене (т.1 стор. 80-89, 130-149).
Вищезазначеними доказами підтверджено, що спірні приміщення не продані організації орендарів, правонаступником якої є відповідач, вони залишились у спільній комунальній власності територіальних громад Вінницької області. Тому, висновок суду про те, що позивач не має ніяких прав на спірні приміщення є передчасним та необгрунтованим.
Відповідно територіальним громадам області, в інтересах яких прокуратурою області заявлено позов, належать:
підвальні приміщення площею 425,3 кв. м у будівлі, літера «А», по вул. Червоній,37, у м. Бершадь: №55 (інвентаризація 2007 р.) (згідно інвентаризації 1988 р. - №ХІУ) площею 110,5 кв. м, №56 (№ХШ) - 8,2 кв. м, №57 (№ХИ) - 11,0 кв. м, №58 (№ХІ) - 29,8 кв. м, №60 (№Х) -13,0 кв. м, №61 (№ІХ) - 51,9 кв. м, №65 (V) - 174,7 кв. м, №66 (IV) - 7,2 кв. м, №67 (III) - 11,3 кв. м, №68 (II) - 3,4 кв. м, №69 (І) - 4,3 кв. м, а також частина площ приміщень загального користування (17,3 кв. м), що позначені в інвентаризаційній справі 2007 року за №59 - 18,2 кв. м, №70 - 2,5 кв. м, №71 - 6,5 кв. м, які не інвентаризувались БТІ у 1988 році; приміщення другого поверху загальною площею 656,9 кв. м у будівлі, літера «А», по вул. Червоній,37, у м. Бершадь: №27 (згідно інвентаризації 1988 р. та 2007) площею 3,6 кв. м., №28 - 7,0 кв. м, №29 - 15,3, №30 - 10,2 кв. м, №31 - 23,0 кв. м, №32 - 18,2 кв. м, №33 - 10,9, №34 - 5,5 кв. м, №35 - 4,5 кв. м, №36 - 11,1 кв. м, №37 - 182,2 кв. м, №43 - 289,8 кв. м, №44
- 8,7 кв. м, №45 - 7,8 кв. м, №46 - 14,4 кв. м, №47 - 7,0 кв. м, №48 - 3,4 кв. м, №49 - 0,8 кв. м, №50 - 0,8 кв. м, №51 - 0,8 кв. м, №52 - 15,0 кв. м, №54 - 16,9 кв. м;
будівля, літера «В», загальною площею 57,7 кв. м по вул. Червоній, 37, у м. Бершадь, за даними інвентаризації та вихідними даними підприємства на обліку у підприємстві не перебувала, тому не оцінювалась регіональним відділенням та не була продана організації орендарів за договором купівлі-продажу.
Таким чином, на думку скаржника, приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції прийшов до необгрунтованого висновку про те, що права позивача не порушені відповідачем, що позивач не надав доказів: про порушення своїх прав та здійснення повноважень власника спірних приміщень у період 1993-2011 роки. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У письмовому відзиві від 07.12.2011р. на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача регіональне відділення Фонду державного майна України підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи з підстав викладених у відзиві.
У письмовому відзиві від 29.11.2011р. на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи
Апелянтом не зазначено в апеляційній скарзі які саме приміщення є предметом даного спору, які докази надані на підтвердження правового статусу спірного майна, на які приміщення просить визнати право власності, та що вони собою являють із зазначенням їх індивідуальних ознак.
Твердження апелянта щодо відсутності оцінки всього приміщення в експертній оцінці, не є доказом того що приміщення, яке не зазначене в оцінці не було продано відповідачеві.
Крім того, в апеляційній скарзі не зазначено докази ідентифікація приміщень.
В апеляційній скарзі не наведено доказів, що після прийняття Рішення 13 сесією Вінницької обласної ради народних депутатів від 12.11.1993 року про приватизацію об'єктів комунальної власності області, що підлягають приватизації трудовим колективам, Позивачем здійснювались права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, що є предметом даного господарського спору.
Позивачем не доведено існування права власності на спірне нерухоме майно, на момент звернення з позовом до суду, та на момент звернення з апеляційною скаргою, та не конкретизовано на яке саме майно він просить визнати це право власності.
Прокурор та представник позивач на розгляд скарги не з'явились, про час, день та місце слухання повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили
Представник відповідача в судовому засіданні 07.12.2011 року заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 12.10.2011р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник третьої особи - регіонального відділення Фонду державного майна України в судовому засіданні 07.12.2011 року підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 12.10.2011р. є не законним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради задоволити.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності прокурора та представника позивача.
Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Вислухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 12.10.2011 року у справі №6/14/2011/5003 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.1993 р. 13 сесія Вінницької обласної ради народних депутатів прийняла Рішення "Про перелік об'єктів комунальної власності області, що підлягають приватизації трудовими колективам у ІУ кварталі 1993 р. і 1 кварталі 1994 р.", яким вирішила затвердити перелік об'єктів комунальної власності області, що підлягають приватизації трудовими колективами в ІУ кварталі 1993 р. і в 1 кварталі 1994 р. згідно з додатком №1 (а.с.45,т.1).
Згідно п.2.2 Додатку №1 вказаного рішення до Переліку об'єктів комунальної власності області, що підлягають приватизації трудовими колективами в ІV кварталі 1993 року і в І кварталі 1994 року віднесено Бершадське орендне підприємство - швейна фабрика "Бужанка".
28 квітня 1995 року, Регіональним відділенням ФДМУ по Вінницькій області (далі - РВ ФДМУ по Вінницькій області) видано наказ №267-к "Про прийняття рішення щодо приватизації майна Бершадського орендного підприємства швейної фабрики "Бужанка", яким дозволено приватизацію майна Бершадського орендного підприємства швейної фабрики "Бужанка", з визначенням способу приватизації -шляхом викупу організацією орендарів, створеною працівниками цього об'єкту (а.с.49,т.1).
28 квітня 1995 року, наказом РВ ФДМУ по Вінницькій області створено інвентаризаційну комісію та комісію з оцінки вартості майна Бершадського орендного підприємства швейної фабрики "Бужанка" (а.с.50,т.1).
30 травня 1995 року, РВ ФДМУ по Вінницькій області наказом №385-к затвердило акт і протокол засідання інвентаризаційної комісії по інвентаризації майна Бершадського орендного підприємства швейної фабрики "Бужанка", згідно якого вартість оціненого майна складає 15140 млн. крб. (а.с.51,т.1).
21 серпня 1995 року, наказом РВ ФДМУ по Вінницькій області №833-К затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Бершадського орендного підприємства швейної фабрики "Бужанка" та продовжено приватизацію цілісного майнового комплексу Бершадського орендного підприємства швейної фабрики "Бужанка" (а.с.52,т.1).
На підставі вказаних наказів, між РВ ФДМУ по Вінницькій області (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства Бершадської швейної фабрики "Бужанка" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №109 без дати (а.с.71-76,т.1).
Згідно п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця державне майно майнового комплексу орендного підприємства Бершадської швейної фабрики "Бужанка", який знаходиться за адресою: м. Бершадь Вінницької області, вул. Червона, 37, та розташований на земельній ділянці площею 0,4828 га, наданої в постійне користування фабриці рішенням Бершадської міської Ради народних депутатів від 30 травня 1995 року.
Пунктом 1.1 договору сторони також погодили, що покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування, машини та інше майно згідно з актом інвентаризації.
Відповідно до п.1.2 договору право власності на майно переходить до Покупця з моменту прийняття органом приватизації рішення про викуп майна (наказ регіонального відділення від 31 серпня 1995 року № 894-К).
Як передбачено пунктами 1.3 та 1.4 договору, вартість цілісного майнового комплексу становить 15140 млн. крб. Вказаний в цьому договорі об'єкт продано за 15140 млн. крб.
11 грудня 1995 року сторонами складено акт передачі проданого майна, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв продане 19 вересня 1995 року шляхом викупу державне майно вартістю 15140 млн. крб., що відповідає акту інвентаризації та акту оцінки вартості майна (а.с.77,т.1).
Відповідно до ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” ( у редакції, яка була чиною на момент укладення договору) цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.
Таким чином, до майнового комплексу, що переданий у власність організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика “Бужанка”, увійшли всі будівлі і споруди, а також інженерні комунікації, системою енергопостачання, які знаходилися на земельній ділянці за адресою: м.Бершадь по вул. Червоній, 37, розмір якої складає 0,4828 га.
Даний факт підтверджено і постановою Вищого господарського суду від 15.02.2011р. у справі №11/74-10 за позовом ПАТ "Швейна фабрика "Бужанка" до Бершадської міської ради (треті особи - Вінницька обласна рада, РВ ФДМ України по Вінницькій області) про визнання недійсним рішення Бершадської міськвиконкому від 13.06.2008 №70 "Про оформлення права спільної комунальної власності територіальних області в особі Вінницької обласної ради на об'єкт нерухомого майна - гуртожиток, якою постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.11.2011 та рішення господарського суду Вінницької області від 21.07.2010 у даній справі залишено без змін, якими встановлено, що до майнового комплексу, що переданий у власність організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика “Бужанка”, увійшли всі будівлі і споруди, а також інженерні комунікації, системою енергопостачання.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України зміст права власності складають право володіння, користування та розпорядження майном, а за змістом ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним й ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що між РВ ФДМУ по Вінницькій області (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства Бершадської швейної фабрики "Бужанка" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №109, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця державне майно майнового комплексу орендного підприємства Бершадської швейної фабрики "Бужанка", який знаходиться за адресою: м. Бершадь Вінницької області, вул. Червона, 37, та розташований на земельній ділянці площею 0,4828 га, наданої в постійне користування фабриці рішенням Бершадської міської Ради народних депутатів від 30 травня 1995 року (а.с.71-76,т.1).
11 грудня 1995 року сторонами складено акт передачі проданого майна, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв продане 19 вересня 1995 року шляхом викупу державне майно вартістю 15140 млн. крб., що відповідає акту інвентаризації та акту оцінки вартості майна (а.с.77,т.1).
Як вбачається з договору, відповідач купував не окремі приміщення, а цілісний майновий комплекс.
Додатком №3 до Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 року №2097 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2003 за №1201/8522 затверджено перелік майна, переданого у власність організації орендарів орендного підприємства "Бершадська швейна фабрики "Бужанка" (а.с.90,т.1), зокрема:
- будівля цеху №1;
- підвал-склад;
- будівля галантерейного цеху;
- будівля цеху;
- альтанка;
- туалет;
- будівля колишнього закрійного цеху.
Згідно п.1.4 статуту Приватного акціонерного товариства швейна фабрика "Бужанка", зареєстрованого 03.11.2010р., Приватне акціонерне товариство швейна фабрика "Бужанка" є правонаступником Закритого акціонерного товариства Швейна фабрика "Бужанка", реорганізованого внаслідок перетворення, та яке, в свою чергу, засновано згідно з рішенням засновників від 12.12.1995р. внаслідок перетворення організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика "Бужанка" (а.с.130-148,т.1).
За приписами ч.5 ст.59 Господарського кодексу України, у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.
Згідно ст.108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
З урахуванням змісту п.1.4 статуту Приватного акціонерного товариства швейна фабрика "Бужанка" та вказаних норм господарського та цивільного законодавства, Приватне акціонерне товариство швейна фабрика "Бужанка" - є правонаступником організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика "Бужанка", отже до нього перейшло все майно, права та обов'язки організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика "Бужанка", в тому числі й визначене договором купівлі-продажу №109 від 19.09.1995р. майно, а саме: майновий комплекс орендного підприємства Бершадська швейна фабрика “Бужанка”, всі будівлі і споруди, а також інженерні комунікації, системою енергопостачання, які знаходилися на земельній ділянці площею 0,4828 га за адресою: м.Бершадь, Вінницька область, по вул.Червоній, 37.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник вправі пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі відсутності документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем незаконних дій по заволодінню спірним майном, а також докази, що підтверджують його право власності на спірне майно. Такими доказами, відповідно до ст. 32 ГПК, України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.
Судова колегія звертає увагу на те, що в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представлених ним доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.
Як стверджує прокурор, право власності у позивача на спірне майно виникло на підставі Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 13 жовтня 1992 року №577 "Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя".
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач включив передане йому у комунальну власність майно Орендного підприємства Бершадської швейної фабрики "Бужанка" до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації трудовими колективами у ІV кварталі 1993 року і І кварталі 1994 року, затвердженого Рішенням 13 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів від 12 листопада 1993 року і розпорядився ним у формі договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За приписами ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Однак, прокурором та позивачем не наведено в обгрунтування позовних вимог норми законодавства, які порушені внаслідок користування Приватним акціонерним товариством Швейна фабрика "Бужанка" цілісним майновим комплексом так як і не зазначено і не надано належних доказів на підтвердження, які саме нежитлові приміщення майнового комплексу відповідача є предметом даного спору, що вони собою являють із зазначенням їх індивідуальних ознак.
У відповідності з статтею 4 ГПК України, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Досліджені в процесі розгляду справи докази, в розрізі встановлених вищезазначених обставини справи та вимог законодавства України, дають можливість зробити висновок про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.
З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд -
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 12.10.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Олексюк Г.Є.
01-12/17398/11