33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"01" грудня 2011 р. Справа № 5019/1808/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Щепанська Г.А.
суддя Демидюк О.О. ,суддя Бригінець Л.М.
при секретарі судового засідання Басюк Р.О.
за участю представників сторін:
позивача (апелянта) - не з'явився представник ДП "Регіон - Інвест"
відповідача - ОСОБА_1 ( довіреність № 5265 від 22.08.2011 р. ) представник Рівненської філії ПАТ "Кредобанк"
розглянувши апеляційну скаргу позивача Дочірнього підприємства "Регіон - Інвест", смт. Володимирець, Рівненської області
на рішення господарського суду Рівненської області від 11.10.11 р.
у справі № 5019/1808/11 (суддя Качур А.М.)
за позовом Дочірнього підприємства "Регіон - Інвест", смт. Володимирець, Рівненської області
до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" Рівненська філія ПАТ "Кредобанк", м. Рівне
про визнання недійсним договору
Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.10.11р. у справі №5019/1808/11 відмовлено в задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Регіон - Інвест", смт. Володимирець, Рівненської області (далі Позивач) до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", Рівненська філія ПАТ "Кредобанк", м. Рівне (далі ВІдповідач) про визнання недійсним договору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:
- приймаючи рішення у справі, господарський суд Рівненської області, не застосувавши положень ст. 77 ГПК України, прийшовши до висновку про доцільність розгляду справи у відсутність позивача, хоча уповноважений представник ДП "Регіон Інвест" звернувся до суду з письмовим клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку неможливістю прибути у засідання на вказаний день та час через відрядження, а також просив надати можливість ознайомитись із витребовуваними у відповідача доказами;
- судом першої інстанції не враховано, що кредитний договір № 28-09 від 30.06.09р. не дає можливості чітко визначитись з графіком погашення кредиту, оскільки розмір платежів в п. 4 договору № 28-09 від 30.06.09р. не вказаний, а лише зазначено, що відповідно до п. до 4.2 спірного договору № 28-09 від 30.06.09р. проценти нараховуються щомісячно;
- кредитний договір № 28-09 від 30.06.09р. не дає чіткого уявлення для Позивача про порядок виконання (погашення) основного боргу, відсотків по кредиту протягом всього часу дії кредитного договору, а отже, обсягу та меж відповідальності за зобов'язанням;
- необхідність у чіткому визначенні в кредитному договорів порядку та строків погашення кредиту продиктована Постановою №168 від 10.05.07р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затвердженою Правлінням Національного банку України, яка, в свою чергу, прийнята відповідно до ст. 7 Закону України "Про Національний банк України";
- відповідачем не надано вказаних роз'яснень позивачу (позичальнику), а кредитний договір не містить чіткого графіка платежів сум основного боргу та процентів, відсутнє обґрунтування вартості тарифів, встановлених у кредитному договорі, а також обґрунтування процентної ставки за користування кредитом тощо. Крім того, відповідачем не попереджено учасників кредитних правовідносин щодо можливих негативних ризиків за кредитом.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 13413/11) Відповідач заперечив проти доводів та вимог, викладених в апеляційній скарзі, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, просить залишити в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с.67-69).
29.11.11р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання (вх. № 13309/11) про відкладення розгляду справи (а.с. 66).
Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.
В судовому засіданні 01.12.11р. колегія суддів, порадившись на місці, враховуючи приписи ч.3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації, відхилила клопотання скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, а також приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника Скаржника, який про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлений своєчасно та належним чином (а.с. 65).
Заслухавши представника Відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.06.09р. між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (далі Банк) та Дочірнім підприємством "Регіон-Інвест" (далі Позичальник) укладено кредитний договір №28-09 (а.с. 5-7).
Відповідно до п. п. 2.1.1 розмір кредиту та валюта кредиту становить 17000000,00грн..
У п. 2.1.2 визначено, що кредит призначено для купівлі обладнання згідно укладених договорів: - купівлі-продажу обладнання №09-09/08 від 09.01.09р. укладеного з ПП "Приват" на загальну суму 17115000,00грн.; - договору №01-09 від 20.01.09р., укладеного з ЗАТ "Томашгородський кар'єр" "Розовий" на загальну суму 10000000,00грн..
Пунктом 2.1.3 встановлено, що розмір процентної ставки за користування кредиту становить 23,00 % річних.
Також, п.п. 2.1.4-2.1.6 сторони погодили інші умови видачі кредиту, а саме, розміру процентної ставки у разі невиконання вимог кредитного договору.
Згідно п.2.2 передбачено, що дата остаточного повернення кредиту становить 29.06.14р..
Пунктами 4.1.1-4.1.3 встановлені суми комісій, що підлягають сплаті позичальником банку, з визначенням тарифів та строків їх сплати.
Пунктом 4.2. визначено, що проценти за користуванням кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно, 360 днів у році), за заставою, визначеною у п. 2.1 цього договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному у п. 2.2, цього договору.
Пункт 4.3 передбачає, що позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до п.4.2. цього договору, у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти.
Відповідно до п. 5.1 позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється відповідно до наступного графіку:
- починаючи з липня 2009р. по грудень 2009р. - щомісячно рівними частинами по 150000,00грн. (6 траншів);
- починаючи з січня 2010р. по червень 2011р. - щомісячно рівними частинами по 200000,00грн. (18 траншів);
- починаючи з липня 2011р. по травень 2014р. - щомісячно рівними частинами по 345000,00грн. (35 траншів);
- до кінця терміну кредитування - 425000,00грн..
Позивач при зверненні до суду першої інстанції просив визнати недійсними кредитний договір №28-09 від 30.06.09р. у зв'язку з необхідністю у чіткому визначенні в кредитному договорів порядку та строків погашення кредиту (а.с. 2-4).
Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від від 11.10.11р. у задоволені позовних вимог відмовлено. (а.с.47-50).
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).
Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
В силу ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Змістом кредитного договору №28-09 від 30.06.09р. вказано, що сторонами досягнуто згоди з приводу предмету договору, строку його дії, порядку сплати відсотків за користування кредитом, мети надання кредиту, порядку видачі, отримання та повернення кредиту, відповідальності сторін за невиконання своїх зобов'язань, тощо.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно приписів ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Матеріали справи свідчать, що кредитний договір №28-09 від 30.06.09р. був укладений між директором Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" ОСОБА_2, який діяв на підставі Довіреності, посвідченої 23.01.09р. ОСОБА_3 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованої в реєстрі за №744 та директором Дочірнього підприємства "Регіон - Інвест" Літвінчуком В.К повноваження якого підтверджені довідкою Головного управляння статистики у Рівненській області (а.с. 9, 40).
В матеріалах справи відсутні докази невиконання свого зобов'язання Відповідачем перед Позивачем згідно кредитного договіору №28-09 від 30.06.09р..
В ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
З огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає, що посилання апелянта на обставину, що кредитний договір не містить всіх необхідних істотних умов договору, а саме: не дотримано вимог п.1.3., п.2.4., п.3.1., п.3.2 Постанови Національного банку України від 10.05.07р. № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" не відповідає дійсності.
Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п.2.1., п.2.2, п.п.4.1.1., 4.1.2., 4.1.3., п.4.2., п.4.3., п.5.1., його сторонами погоджено та детально розписано:
- розмір кредиту та валюту кредитування (п.п.2.1.1.);
- розмір процентної ставки за користування кредитними коштами (п.п.2.1.3.-п.п.2.1.6.);
- суми комісій, що підлягають сплаті позичальником банку, з визначенням строку їх сплати (п.п.4.1.1.- 4.1.3.);
- порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та строки їх сплати (п.4.2., п.4.3.);
- розміри сум та графік платежів в рахунок повернення кредитних коштів (п.5.1.).
Також, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання Позивача на недотримання Банком вимог постанови НБУ від 10.05.07р. №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.07 р. за №541/13808, оскільки відповідно до п.1.1. даних Правил вони розроблені відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів (фізичним особам).
Відповідно до приписів ст.1, а саме п.22, п.23 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
З огляду на вище зазначене, кредит, отриманий Позивачем відповідно до умов кредитного договору №28-09 від 30.06.09р. не є споживчим кредитом, оскільки наданий юридичній особі на цілі, пов'язані з підприємницькою діяльністю (п. 2.1.2 кредитного договору).
Посилання позивача на порушення відповідачем п. 2.4 Правил в частині відсутності письмового підтвердження позивача про ознайомлення останнього з умовами кредитування та орієнтовною сукупною вартістю кредиту до моменту підписання спірного договору, до уваги колегії суддів не береться, оскільки зазначене не стосується предмету спору та перебуває за межами договору, невідповідність змісту якого актам цивільного законодавства законодавець пов'язує його недійсність згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає, що Позивач може звернутися до Відповідача з письмовою заявою про роз'яснення відносно графіку платежів сум основного боргу та процентів, вартості тарифів, встановлених у кредитному договорі, а також процентної ставки за користування кредитом тощо.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.
Доводи Позивача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 11.10.11р. у справі №5019/1808/11 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду Рівненської області від 11.10.11р. у справі №5019/1808/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Регіон - Інвест" - без задоволення.
2. Справу №№5019/1808/11 повернути до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Щепанська Г.А.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Бригінець Л.М.
01-12/17247/11 17247/11