ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/21313.12.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні матеріали та технології»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»
про стягнення 66 049,60 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 11/05-01 від 11.05.2010 р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні матеріали та технології»(далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»(далі -відповідач) про стягнення 66 049,60 грн. Також позивач просить судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому на підставі видаткових накладних, що зумовило виникнення заборгованості.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/213, розгляд справи призначено на 15.11.2011 р.
Представники сторін в судове засідання 15.11.2011 р. не з'явились, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/213 не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.12.2011 р.
В судовому засіданні 13.12.2011 р. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 13.12.2011 р. повторно не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/213 та ухвали господарського суду міста Києва від 15.11.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, що поданий позивачем.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 13.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельні матеріали та технології» (Постачальником) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»(Замовнику) товар на підставі наступних видаткових накладних, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи: № АС23/04-8 від 23.04.2009 р., № АС31/05-13 від 31.05.2009 р., № АС30/06-34 від 30.06.2009 р., № АС31/07-1 від 31.07.2009 р., № АС21/08-28 від 21.08.2009 р., № АС11/09-7 від 11.09.2009 р., № АС19/09-2 від 19.09.2009 р., № АС19/09-3 від 19.09.2009 р., № АС15/10-17 від 15.10.2009 р., № АС04/11-12 від 04.11.2009 р., № АС08/11-1 від 08.12.2009 р., № АС10/12-1 від 10.12.2009 р., № АС11/12-1 від 11.12.2009 р., № АС11/12-2 від 11.12.2009 р., № АС14/12-2 від 14.12.2009 р., № АС15/12-9 від 15.12.2009 р., на загальну суму 287 620,80 грн.
Вказані видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками останніх.
Згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача, відповідачем сплачено за поставлений товар 221 571,20 грн.
З матеріалів позовної заяви та усних пояснень позивача вбачається, що договір поставки (купівлі-продажу) у формі єдиного документу не складався.
За вказаних обставин, позивач в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України звернувся до відповідача з вимогою № 22/09-01 від 22.09.2011 р. (надіслана відповідачу 22.09.2011 р. відповідно до наявного в матеріалах справи фіскального чеку та опису вкладення).
Відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, жодних дій спрямованих на врегулювання даного спору не вчинив, існуючу заборгованість не погасив.
Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобов'язання з оплати товару, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між сторонами видаткових накладних. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Факт одержання товару підтверджується видатковими накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені печатками сторін.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими видатковими накладними товар, а відповідачем його прийнято на загальну суму 287 620,80 грн.
Хоча матеріали справи не містять довіреностей на одержання товару за спірними видатковими накладними, однак, останні не містять і будь-яких зауважень чи застережень, містять підпис особи відповідача та його печатку, та факт прийняття товару відповідачем за цими видатковими накладними підтверджується здійсненими відповідачем частковими проплатами.
При цьому, суд додатково відзначає, що довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.
Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів.
Проте, відповідач в порушення покладеного на нього чинним законодавством України обов'язку по оплаті поставлених товарів в повному обсязі не виконав.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача за поставлений за видатковими накладними товар становить 66 049,60 грн. (287 620,80 грн. -221 571,20 грн.).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
Відповідачем всупереч вказаних норм чинного законодавства жодних доказів на спростування позовних вимог й зокрема, погашення в повному обсязі суми боргу у встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України строк суду не надано.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог - про стягнення боргу за поставлений за видатковими накладними товар, а відповідачем в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 66 049,60 грн. заборгованості за поставлений товар.
Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»(03055, м. Київ, проспект Перемоги, б. 30, під'їзд № 9, 10, літ. А; ідентифікаційний код 35031603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні матеріали та технології»(01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, б. 19; ідентифікаційний код 30435548) 66 049 (шістдесят шість тисяч сорок дев'ять) грн. 60 коп. -основного боргу, 660 (шістсот шістдесят) грн. 49 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 16.12.2011 р.