< Список >
Іменем України
30 листопада 2011 року Справа № 5002-17/2587-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Проценко О.І.,
суддів Фенько Т.П.,
Євдокімова І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, мале приватне підприємство "ДІВА";
відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 02.29-3581 від 29.12.10, Феодосійська міська рада;
розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства "ДІВА" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 15 вересня 2011 року у справі № 5002-17/2587-2011
за позовом малого приватного підприємства "ДІВА" (вул. Володарського, 37-А,Феодосія,98100)
до Феодосійської міської ради (вул. Земська, 4,Феодосія,98100)
про визнання недійсною додаткової угоди від 11 листопада 2009 року до Договору оренди землі від 07 серпня 2008 року, який зареєстрований у міському відділенні ДП "Центр земельного кадастру при Держкомземі України" 20.01.2009 року за № 040901900011
Мале приватне підприємство «ДІВА» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Феодосійської міської ради, в якому просило визнати недійсною додаткову угоду від 11 листопада 2009 року до договору оренди землі від 07 серпня 2008 року, який зареєстрований у міському відділенні ДП «Центр земельного кадастру при Держкомземі України»20.01.2009 року за №040901900011.
Позивні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки та розміру орендної плати, до договору додатковою угодою були внесені зміни, проте вказані зміни не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки встановлена у розмірі 2622028,62 грн., а у додатковій угоді вона становить 2475947,7 грн.
Позивач також посилався на те, що вказана у витягу сума нормативної грошової оцінки невірно розрахована. Крім цього, позивач вважав, що додаткова угода не відповідає діючому законодавству, оскільки відсутнє відповідне рішення Ради щодо її укладення.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 15 вересня 2011 року у справі №5002-17/2587-2011 у позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних доказів у обґрунтування своїх позовних вимог, доводи, яки викладені в позовній заяві спростовуються матеріалами справи та не відповідають дійсності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за підставами, якими позов обґрунтовується, та за такими доказами, які надані позивачем, позов не може бути задоволений.
Не погодившись з рішенням суду, мале приватне підприємство "ДІВА" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Так заявник апеляційної скарги зазначає, що у відповідності із вимогами діючого законодавства, а саме положеннями статті 203 Цивільного кодексу України та положеннями статей 26, 46 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, рішення щодо внесення змін до договору оренди землі в частині нормативної грошової оцінки землі та розміру орендної плати повинно оформлюватись відповідним рішенням Феодосійської міської ради на сесії, а оскільки відповідного рішення не приймалося, тому додаткова угода від 11.11.2009р. є недійсною.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09 листопада 2011 року у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Проценко О.І. судді: Фенько Т.П., Ткаченко М.І.
09 листопада 2011 року за розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Остапової К.А. суддю Ткаченка М.І., у зв'язку з відпусткою, замінено на суддю Євдокимова І.В.
У зв'язку з неявкою сторін в судове засідання та надходження клопотання від позивача про відкладення розгляду справи, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2011 року розгляд справи був відкладений на 30 листопада 2011 року.
У судовому засіданні, призначеному на 30 листопада 2011 року, представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, представник позивача у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
07 серпня 2008 року між Феодосійською міською радою та малим приватним підприємством «Діва»був укладений договір оренди землі (арк. с. 10-13).
Згідно пункту 1 цього договору, на підставі рішень 31 сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 25.04.2008 року №1534 та 35 сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 25.07.2008 року № 1645 Орендодавець (Феодосійська міська рада) надає, а Орендар (мале приватне підприємство «Діва») приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: АРК, м. Феодосія, вул. Володарського буд. №37-А, зона „Челноковська” оціночний район №63, кадастровий номер ділянки 0111600000010100622.
Вказаний договір зареєстрований у Феодосійському міському відділі Кримської регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 січня 2009 року за №04090190011.
11 листопада 2009 року між Феодосійською міською радою та малим приватним підприємством «Діва»була укладена додаткова угода до договору оренди землі (арк. с. 15-16).
Згідно умовам Додаткової угоди від 11.11.2009 року, в договір внесені наступні зміни:
1.П.1 -слова «зона «Челноковська», оціночний район № 63»читати: «з 01.01.2009 року економіко-планувальна зона № 13».
2.П.5 -читати у наступній редакції: «Нормативна грошова оцінка земельних ділянок з 01.01.2009 року становить -2 475 947,70 грн.».
3.П.9 читати в наступній редакції: «Орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем починаючи з 01.01.2009 року у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміром 74 278,43 грн. за рік».
4.П.36 читати у наступній редакції: «Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємною частиною основного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результат її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду».
5.Доповнено п. 48 у наступній редакції: «Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі передаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду власником земельної ділянки, крім випадків, визначених законом».
Згідно рішення Феодосійської міської ради 37-ї сесії 5-го скликання №1698 від 29.08.2008 року «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії», керуючись ст.ст. 12,196,201 Земельного кодексу України, ст.ст. 2,3,5 Закону України «Про оцінку земель», ст. 21 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі», затверджено технічну документацію по нормативній грошовій оцінці земель м. Феодосії. Введено в дію нормативну грошову оцінку земель м. Феодосії з 01.01.2009 року на строк, встановлений Законом України «Про оцінку земель». Щорічний розмір орендної плати по договорам оренди землі встановлювати у відповідності з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі»та Законом України «Про Державний бюджет України», що приймається на кожен рік з щорічною індексацією нормативної грошової оцінки на індекс інфляції. Всі зміни в розмірі орендної плати на землю по договорам оренди землі, пов'язані зі змінами в законодавстві України та щорічної індексацією грошової оцінки земель, фіксувати в додаткових угодах до договорів оренди землі. Встановлено розмір земельного податку у відповідності з нормативною грошовою оцінкою земель м. Феодосії на підставі положень Закону України «Про плату за землю».
Відповідно до рішення Феодосійської міської ради 41-ї сесії 5-го скликання №1842 від 28.11.2008 року «Про введення ставок орендної плати за землю»у відповідності зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 124,125 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено: Встановити розмір річної орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду та застосовуються: для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва; для житлових, житлово-будівельних, гаражних та дачно-будівельних кооперативів; для індивідуальних гаражів та дач громадян; для обслуговування будівель гуртожитків; для обслуговування багатоквартирних житлових будинків об'єднання співвласників багатоквартирних житлових будинків; для обслуговування багатоквартирних житлових будинків; для кооперативних автостоянок, що використовуються для зберігання особистих транспортних засобів громадян; для сільськогосподарського виробництва, водного та лісного господарства в розмірі одного відсотка від їх нормативної грошової вартості; інші види діяльності згідно Українського класифікатора цільового використання земельних ділянок в розмірі трьох відсотків від їх нормативної грошової оцінки. При оформленні договорів на право дольової участі у землекористуванні незалежно від виду діяльності, встановити розмір річної плати за земельну ділянку в розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки; для організацій, установ, що фінансуються із бюджету усіх рівнів та громадянських організацій встановлено розмір річної плати за земельну ділянку в розмірі одного відсотку від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до вимог України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”від 11.09.2003р, №1160 рішення Феодосійської міської ради опубліковані в друкованому засобу масової інформації органу місцевого самоврядування у газеті «Победа»№101 (15189) від 11 вересня 2008 року та №141 (15229) від 13 грудня 2008 року.
Вважаючи, що у порушення вимог закону, відповідачем не прийнято відповідного рішення щодо внесення змін до договору оренди землі в частині нормативної грошової оцінки землі та розміру орендної плати відносно позивача, позивач звернувся із відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Перш за все, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що свобода договору, означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.
Аналогічний правовий припис викладений у статті 180 Господарського кодексу України, яка встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається з умов договору оренди, а саме з пункту 13, розмір орендної плати переглядається щорічно у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- в інших випадках передбачених законом.
Крім цього, відповідно до пункту 36 договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі, за взаємною згодою сторін.
Вказаній договір є дійсним, в судовому порядку не розірваний та недійсним не визнаний.
З матеріалів справи вбачається, що спірна додаткова угода від 11 листопада 2009 року, підписана сторонами за договором та скріплена печатками.
З викладеного вбачається, що при укладанні вищевказаної додаткової угоди сторони погодилися з усіма її умовами у відповідності із діючим на той момент законодавством. Крім цього, умови вказаної угоди виконувались сторонами з 2009 року, а як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом, лише у червні 2011 року, що також підтверджує згоду на момент укладання вищевказаної угоди позивача з її умовами.
Стосовно твердження позивача про те, що вищевказана додаткова угода до договору оренди не відповідає вимогам законодавства, оскільки відповідачем не приймалось відповідне рішення відносно позивача, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (з змінами на 29 січня 2010 року - дата укладення спірних договорів) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Недодержання цієї вимоги сторонами (стороною) в момент вчинення правочину є підставою недійсності правочину, що передбачено частиною 1 статті 215 вказаного Кодексу.
Зі змісту статті 203 Цивільного кодексу України вбачається, що будь-який право чин (додаткова угода) має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом.
У статті 203 Цивільного кодексу України перераховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Іншими словами, за цією статтею, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту право чину, наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника право чину, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату, відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.
Зміст правочину (його умови) насамперед не повинен суперечити вимогам як ЦК, так і інших актів цивільного законодавства, наприклад Законам України "Про захист прав споживачів", "Про цінні папери і фондовий ринок", які переважно є актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У вказаній статті визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Звичайно, що для цього має існувати відповідна правова підстава. Такою правовою підставою ЦК визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту спірної додаткової угоди, зміни внесені до договору оренди, шляхом укладання додаткових угод до договорів оренди землі, здійснені на підставі статей 90, 93, 96, 111, 124 Земельного кодексу України, рішення 46 сесії 4 скликання Феодосійської міської ради від 27.01.2006р. №2633 „Про застосування нової форми договору оренди землі”(зі змінами та доповненнями), рішення 37 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради від 29.08.2008р. №1698 „Про затвердженя нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії ”, рішення 41 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради від 28.11.2008р. №1842 „Про введення ставок орендної плати за землю”.
Таким чином законодавчі зміни земельного податку, призвели до зміни орендної плати, що у свою чергу було передбачено спірним договором оренди землі, а тому ствердження позивача щодо невідповідності спірної додаткової угоди діючому законодавству є неспроможними.
Крім цього, як вказувалось вище вказана додаткова угода була підписана сторонами та скріплена печатками.
Так перевіряючи відповідність додаткової угоди законодавству, судова колегія дійшла до висновку, про відсутність підстав для визнання вказаної додаткової угоди недійсною у розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки при її укладанні сторонами виконані усі вимоги, яки передбачені діючим законодавством щодо укладання відповідних угод.
Щодо твердження позивача, про необхідність прийняття окремого рішення відносно позивача, щодо внесення змін до договору оренди землі, судова колегія не приймає вказані доводи та зазначає, що відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Аналогічна вимога міститься в статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Відповідно до своїх нормативно-правових ознак вказані рішення є регуляторними актами.
Регуляторний акт -прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Регуляторними органами є:
· Верховна Рада України
· Президент України
· Кабінет Міністрів України
· Національний банк України
· Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення
· інші державні органи, центральні органи виконавчої влади
· Верховна Рада Автономної республіки Крим
· Рада Міністрів Автономної республіки Крим
· місцеві органи виконавчої влади
· органи місцевого самоврядування
Як зазначалося вище, рішення про внесення змін до усіх договорів оренди та приведення їх у відповідність із діючим законодавством, шляхом укладання додаткових угод, були оформлені згідно із вимогами Закону України „Про місцеве самоврядування”, а саме відповідними рішеннями 37-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 29.08.2008 року за №1698 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії»та рішенням 41-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 28.11.2008 року № 1842 «Про введення ставок орендної плати за землю».
Зокрема, відповідно до рішення відповідача №1698 воно прийняте на пленарному засіданні та у ньому вказується про те, що всі відповідні зміни фіксуються у додаткових угодах, тобто, відповідач на пленарному засіданні вирішив питання щодо укладення відповідних додаткових угод.
З викладеного вбачається, що діючим законодавством не передбачений обов'язок органів місцевого самоврядування, при прийнятті рішень про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, в частині орендної плати та нормативно грошової оцінки, в разі зміни останніх на законодавчому рівні, оформлювати та приймати сесійно відповідні рішення окремо для кожного суб'єкта господарської діяльності, який перебуває із відповідним державним органом в договірних стосунках, тобто, не існує підстав вважати, що якщо Рада розглядала питання по укладенню договору, то вона повинна також розглядати окремо питання по укладенню кожної додаткової угоди з кожним орендарем.
Щодо доводів апелянта, стосовно невірного розрахунку нормативної грошової оцінки, судова колегія вважає визначити наступне.
Для проведення нормативної грошової оцінки земель, між виконавчим комітетом Феодосійської міської ради та Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст „Діпромісто” був укладений договір на виконання проектних робіт №1122-07-2006 від 26.12.2006р. Вказана установа на проведення відповідних робіт має ліцензію Державного комітету України по земельних ресурсах серії АБ №11855.
Після розробки землевпорядної документації, відносно якої була проведена державна експертиза, за висновками якої було зазначено, що представлена на державну землевпорядну експертизу нормативна грошова оцінка земель міста Феодосії АРК у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та нормативним документам і оцінюється позитивно.
З урахуванням цього, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, щодо невідповідності нормативної грошової оцінки законодавству та невірний її розрахунок є хибними, спростовуються матеріалами справи та дійсними обставинами.
Посилання позивача на те, що нормативна грошова оцінка встановлена в сумі 2622028,62 грн., а у додатковій угоді вона становить 2475947,7 грн. також не може бути прийняте до уваги, оскільки сума 2622028,62 грн. у наданому позивачем витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку визначена на теперішній час, а якщо застосовувати зазначений у витягу коефіцієнт щодо визначення суми у 2009 році визначається саме сума, вказана у додатковій угоді (2622028,62:1,059 = 2475947,7).
Крім всього викладеного, суд апеляційної інстанції, звертає увагу на наступне.
Частиною 2 статті 144 Конституції України передбачено, що якщо особа вважає, що рішення органу місцевого самоврядування не відповідає законодавству, вона вправі у встановленому законом порядку звернутись до суду.
При цьому необхідно відмітити, що предметом цього позову не є визнання рішень органу місцевого самоврядування таким, що не відповідають законодавству, та, відповідно, суд не повинен, виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, давати оцінку вказаним рішенням на предмет невідповідності законодавству.
При цьому необхідно відмітити, що суд, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України -основного Закону Держави, принципу диспозитивності сторін не вправі з власної ініціативи обґрунтовувати позовні вимоги, а також розглядати інші вимоги, якими позов не обґрунтовується.
Більш того, обґрунтування позовних вимог за ініціативою суду буде грубим порушенням Конституції України та інтересів відповідача, оскільки відповідач вправі знати про підстави позову та заперечувати щодо них.
Таким чином, рішення 37-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 29.08.2008 року за № 1698 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії»та рішення 41-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 28.11.2008 року № 1842 є чинними, та не приймати їх до уваги при розгляді цієї справи підстав не існує.
Відповідно, вказані рішення підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція вказана у Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 року № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства». Так, згідно п. 3.4.7 зазначених рекомендацій у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
При цьому також необхідно відмітити, що суд не вправі з власної ініціативи розглядати інші підстави позову, а також необхідно зазначити, що згідно ст. 22 ГПК України змінювати підстави позову можливо лише до початку розгляду справу по суті.
Таким чином, у суду апеляційної інстанції не існує підстав вважати, що вказані рішення не відповідають законодавству.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
А за умовами статті 101 господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Отже, оскільки позивачем у відповідності ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено за допомогою належних і допустимих доказів, наявності підстав для задоволення його вимог, судова колегія дійшла переконливого висновку про те, що за підставами, якими обґрунтовується позов, він задоволений бути не може.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "ДІВА" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2011 року у справі № 5002-17/2587-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > О.І. Проценко
Судді < Підпис > Т.П. Фенько
< Підпис > І.В. Євдокімов
Розсилка:
1.Мале приватне підприємство "ДІВА" (вул. Володарського, 37-А,Феодосія,98100) (вул.Леніна,12,оф.6,м.Сімферополь,95000)
2. Феодосійська міська рада (вул. Земська, 4,Феодосія,98100)