< Список >
Іменем України
30 листопада 2011 року
Справа № 5002-2/3868-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сікорської Н.І.,
суддів Остапової К.А.,
Ткаченка М.І.,
за участю представників сторін:
позивача, не з'явився, (Алуштинська міська рада Автономної Республіки Крим)
відповідача, не з'явився, (Закрите акціонерне товариство "Санаторій "Славутич")
розглянувши апеляційну скаргу Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І. ) від 29 вересня 2011 року у справі №5002-2/3868-2011
за позовом Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим (пл. Радянська, 1, місто Алушта,95516)
до Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Славутич" (вул. Червоноармійська, 20,місто Алушта,98500)
про стягнення 168646,75 грн.
Алуштинська міська рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Славутич" (далі -ЗАТ "Санаторій "Славутич" ) про стягнення збитків в сумі 168 646 грн.75коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що користування спірною земельною ділянкою відповідачем було можливо лише на умовах оренди, у зв'язку із чим позивачу завдані збитки у вигляді недоотриманої орендної плати (різниця між сплаченим відповідачем земельним податком та мінімальним розміром орендної плати).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2011 року у справі №5002-2/3868-2011 в позові Алуштинської міської ради до ЗАТ "Санаторій "Славутич" відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції посилався на те, що відповідач здійснює правомірне землекористування 3,054 гектарами землі на підставі державного акту на право постійного користування, що відповідає частині 2 статті 116 та ст..ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а також на те, що позивачем не доведено правомірності своїх вимог щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді недоотриманої орендної плати.
Не погодившись з судовим рішенням господарського суду першої інстанції Алуштинська міська рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а саме на те, що господарським судом не враховано приписів пункта „г” ст.. 90, статей 152,157 Земельного кодексу України, а також пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284.
18 листопада 2011 року ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду було відновлено Алуштинській міській раді Автономної Республіки Крим строк на подання апеляційної скарги та призначено справу до розгляду у складі колегії: головуючий суддя Сікорська Н.І., судді -Остапова К.А., Ткаченко М.І.
У судове засідання, призначене на 30 листопада 2011 року сторони не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів вважає можливим розглянути скаргу за відсутністю сторін, що не з'явились.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради №100 від 25.02.2011 року затверджений акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яким визначено недоотриманий дохід в розмірі 168 646,75 грн., спричинений Алуштинській міській раді ЗАТ "Санаторій "Славутич" внаслідок користування земельною ділянкою площею 3,05 га за адресою: місто Алушта, вул. Красноармійська, 20 без укладання договору оренди (а.с.10-11).
28.02.2011 р. Алуштинською міською радою було направлено на адресу відповідача лист - вимогу за №02-19/276/4, в якому просило оплатити нараховану суму згідно з рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради №100 від 25.02.2011р в розмірі 168 646,75 грн. (а.с.9).
02 березня 2011 року листом за вих. № 137 ЗАТ "Санаторій "Славутич" відмовилось від оплати нарахованої Алуштинською міською радою суми збитків в розмірі 168 646,75 грн., мотивуючи це наявністю Державного акту на право постійного користування землею, виданого Алуштинською міською радою 09.09.1998р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №86. (а.с. 8)
Не виконання вимог відповідача стосовно оплати недотриманого доходу і стало причиною звернення Алуштинської міської ради до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до ЗАТ "Санаторій "Славутич" про стягнення збитків в сумі 168 646,75грн. - недоотримана орендна плата (різниця між сплаченим відповідачем земельним податком та мінімальним розміром орендної плати).
Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення недоотриманого доходу в розмірі 168 646,75 грн., спричинений Алуштинській міській раді ЗАТ "Санаторій "Славутич" внаслідок користування земельної ділянки площею 3,05 га за адресою: місто Алушта, вул. Красноармійська, 20 без укладання договору оренди земельної ділянки.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосовуванню норми цивільного законодавства, зокрема стаття 22 Цивільного кодексу України, як норма загальної дії, яка визначає відшкодування збитків - упущену вигоду, та відповідні норми Господарського кодексу України та Земельного кодексу України.
Як зазначалося раніше, позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що ЗАТ "Санаторій "Славутич" в порушення вимог частини 2 статті 92 Земельного кодексу України користується 3,054 гектарами землі. При цьому позивач вважає, що відповідачу законом не надано такого права, оскільки ЗАТ "Санаторій "Славутич" не є підприємством, установою чи організацією, що належать до державної та комунальної власності; громадською організацією інвалідів України, їх підприємством (об'єднанням), установою та організацією, релігійною організацією України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, як того вимагають приписи вищенаведеної статті 92 Земельного кодексу України.
Алуштинська міська рада вважає, що для набуття законного права користування 3,054 гектарами землі між сторонами повинен бути укладений договір оренди земельної ділянки. Враховуючи той факт, що відповідний договір оренди земельної ділянки укладений не був, Алуштинська міська рада вимагає від ЗАТ "Санаторій "Славутич" на підставі пункту «г»частини 1 статті 90 Земельного кодексу України відшкодування збитків, завданих незаконним користуванням земельної ділянки.
З цими доводами позивача не погодився господарський суд першої інстанції та не погоджується судова колегія суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно частини 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Приписами частини 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Земельним кодексом України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (стаття 126 ЗК України).
Правомірність користування відповідачем земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею виданого Алуштинською міською радою 09.09.1998р. зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №86.
Цей акт на даний час є чинним, не скасований, але пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України зазначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Проте, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визнані неконституційними, та такими, що втрачають чинність з дня винесення Конституційним Судом України вищенаведеного Рішення.
При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
З огляду на це, на даний час, відповідачем правомірно використовується земельна ділянка площею 3,05 га за адресою: місто Алушта, вул. Красноармійська, 20.
Щодо застосування до даних правовідносин, як підстав для стягнення упущеної вигоди статей 22 Цивільного кодексу, пункту „г” ст.. 90, статей 152 Земельного кодексу України, пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284 судова колегія вважає зазначити наступне.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)
Відповідно до пункту 1 статті 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, зокрема, відноситься неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка задала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відповідно до частини другої ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Пункт "д" частини першої ст. 156 ЗК України встановлює, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Частиною першою ст. 157 ЗК України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють, зокрема, юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 р. N 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому зазначено, що не одержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Таким чином, за змістом положень статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України позивач на підставі встановлених обставин справи не набув право на відшкодування спричинених йому збитків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Для відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди частиною четвертою статті 623 Цивільного кодексу України передбачені додаткові умови такого відшкодування. Так, відповідно до вказаної норми при визначенні не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді очікуваного і не одержаного прибутку є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та збитками позивача. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача, - наслідком такої протиправної поведінки.
Цей причинний зв'язок не був доведений позивачем, як і неправомірність у діях відповідача.
Як було вище зазначено, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач -ЗАТ "Санаторій "Славутич" правомірно користується земельною ділянкою площею 3,054 га.
Пред'явлена позивачем до відшкодування сума збитків не є орендною платою, яку він міг і повинен був отримати і тільки неправомірні дії відповідача можуть бути єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати дохід.
Матеріалами справи не підтверджується вжиття Алуштинською міською радою таких заходів, якими в даному випадку є укладення договору оренди, спрямованого на отримання доходів у вигляді орендної плати.
Таким чином, пред'являючи вказану суму збитків до стягнення, позивач не врахував, що за таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку, ще не є підставою для його стягнення.
Отже, обґрунтування заявлених позовних вимог статтею 22 Цивільного кодексу України є безпідставним з огляду на вищевказані обставини справи, які свідчать про необґрунтованість застосування цієї норми права позивачем.
Також безпідставні посилання позивача на пункт 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284 яким встановлено, що відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому зазначено, що не одержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, визначеною цим Порядком.
Аналізуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що відповідач на законних підставах користується 3, 054 гектарами землі, і у позивача немає законодавчо обґрунтованої можливості вимагати сплати збитків у вигляді недоотриманої орендної плати (різниця між сплаченим відповідачем земельним податком та мінімальним розміром орендної плати) у сумі 168 646грн 75коп.
Доводи заявника апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої рішення органу місцевого самоврядування про відшкодування шкоди є обов'язковим для виконання, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської Ради від 25.02.2011 року № 100 затверджений акт визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 16.02.2011 року по ЗАТ "Санаторій "Славутич", який був складений на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284 ( а.с. 11).
Однак, як правильно зроблений висновок судом першої інстанції, підстави для застосування зазначеного Порядку відсутні через правомірне та законне користування земельною ділянкою закритим акціонерним товариством "Санаторій "Славутич" та відсутністю заподіяння відповідачем Алуштинській міській раді збитків у вигляді не одержаного доходу.
Отже, зазначене рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради, на яке посилається заявник апеляційної скарги, не є належним та допустимим доказом в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, позивачем не доведено правомірності своїх вимог щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді недоотриманої орендної плати (різниця між сплаченим відповідачем земельним податком та мінімальним розміром орендної плати) в сумі 168 646,75грн.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2011 року у справі №5002-2/3868-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.І. Сікорська
Судді К.А. Остапова
М.І. Ткаченко
Розсилка:
1.Алуштинська міська рада Автономної Республіки Крим (пл. Радянська, 1, місто Алушта,95516)
2.Закрите акціонерне товариство "Санаторій "Славутич" (вул. Червоноармійська, 20,місто Алушта,98500)