донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
13.12.2011 р. справа №4/150пд/2011
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
Головуючого:Кододової О.В.
суддівАзарової З.П.
Малашкевича С.А.
При секретарі Коломієць С.О.
За участю представників сторін:
від позивача (скаржника) -не з»явився
від відповідача -ОСОБА_1 (за довіреністю)
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного підприємства «Трейд-Комін», м. Луганськ
на рішення господарського суду Луганської області
від26.09.2011р. (повний текст рішення складений та підписаний 03.10.2011р.)
у справі№4/150пд/2011( суддя Старкова Г.М.)
за позовомПриватного підприємства «Трейд-Комін», м. Луганськ
доПублічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м. Київ в особі Луганської філії АТ «Брокбізнесбанк», м. Луганськ
про визнання недійсними договорів.
Приватне підприємство «Трейд-Комін», м. Луганськ звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м. Київ в особі Луганської філії АТ «Брокбізнесбанк», м. Луганськ про визнання повністю недійсним з моменту укладення кредитний договір № 18 від 26.09.2007року, укладений між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк»та ПП «Трейд- Комін»із додатковими угодами про внесені зміни: додаткова угода № б/н від 12.11.2007 року; додаткова угода № б/н від 24.12.2007 року; додаткова угода № б/н від 24.12.2007 року; додаткова угода № б/н від 05.03.2008 року; додаткова угода № б/н від 06.03.2008 року; додаткова угода № б/н від 04.06.2008 року; додаткова угода № б/н від 25.06.2010 року. Визнання повністю недійсними з моменту їх укладення правочини із додатковими угодами про внесені зміни, укладені на забезпечення кредитного договору № 18 від 26.09.2007року, а саме: Іпотечний договір № 1162 від 26.09.2007 року разом із договорами про зміну № 1312 від 13.11.2007року та № 326 від 05.03.2008 року; Іпотечний договір № 1160 від 26.09.2007року разом із договором про зміну № 1310 від 13.11.2007 року; Іпотечний договір № 1161 від 26.09.2007 року разом із договором про зміну № 1311 від13.11.2007 року; договір застави № 1523 від 24.12.2007 року. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.08.2011року, а.с.106-107)
Рішенням Господарського суду Луганської області від 26.09.2011року відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Трейд-Комін», м. Луганськ до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м. Київ в особі Луганської філії АТ «Брокбізнесбанк», м. Луганськ про визнання повністю недійсним з моменту укладення кредитний договір № 18 від 26.09.2007року, укладений між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк»та ПП «Трейд- Комін»із додатковими угодами про внесені зміни: додаткова угода № б/н від 12.11.2007 року; додаткова угода № б/н від 24.12.2007 року; додаткова угода № б/н від 24.12.2007 року; додаткова угода № б/н від 05.03.2008 року; додаткова угода № б/н від 06.03.2008 року; додаткова угода № б/н від 04.06.2008 року; додаткова угода № б/н від 25.06.2010 року. Визнання повністю недійсними з моменту їх укладення правочини із додатковими угодами про внесені зміни, укладені на забезпечення кредитного договору № 18 від 26.09.2007року, а саме: Іпотечний договір № 1162 від 26.09.2007 року разом із договорами про зміну № 1312 від 13.11.2007року та № 326 від 05.03.2008 року; Іпотечний договір № 1160 від 26.09.2007року разом із договором про зміну № 1310 від 13.11.2007 року; Іпотечний договір № 1161 від 26.09.2007 року разом із договором про зміну № 1311 від13.11.2007 року; договір застави № 1523 від 24.12.2007 року.
Рішення господарського суду Луганської області від 26.09.2011р. у справі №4/150пд/2011 мотивоване наявністю у Банку всіх повноважень здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
Приватне підприємство «Трейд-Комін», м. Луганськ, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулося з апеляційною скаргою про скасування рішення, та вважає, що судом при винесенні рішення були порушені норми матеріального права. Наполягає, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня й, відповідно надання кредиту у доларах без зазначення еквіваленту в гривнях є порушенням вимог чинного законодавства України. Укладання кредитного договору в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії, виданої Національним Банком України є незаконним, й, відповідно, укладений кредитний договір без даної ліцензії підлягає визнанню судом недійсним.
Відповідач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк»(далі- Банк, відповідач) (на теперішній час- Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк») та ПП «Трейд - Комін» (далі- Позичальник, позивач) було укладено Кредитний договір за № 18 від 26.09.2007року (далі- Кредитний договір), згідно якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі-Кредит), на умовах, визначених цим Договором (п.1.1 Договору) та додаткові угоди до Кредитного договору (а.с.12-23).
Згідно п. 1.1.1 Кредитного договору, кредит наданий у розмірі 200 000,00 доларів США.
Термін користування Кредитом по 26.09.2012року (п.1.1.2 Кредитного договору).
Процентна ставка за користування кредитом :14 відсотків річних (п.1.1.3 договору)
Відповідно до п.2.1.1. Кредитного договору видача кредиту здійснюється виключно після підписання договорів, які забезпечують виконання зобов'язань за договором.
Між тими ж сторонами 12.11.2007року, 24.12.2007року, 05.03.2008року, 06.03.2008року, 04.06.2008року, 25.06.2010року були укладені додаткові угоди до кредитного договору №18 від 26 березня 2007року. Так додатковою угодою від 12 листопада 2007року сторони (банк та позичальник) домовились розмір кредиту збільшити до 1050000,00 доларів США. Встановити суму наступного траншу в сумі 200000,00доларів США.(п.п.1,2 Додаткової угоди)
З метою забезпечення виконання основного зобов'язання по Кредитному договору, між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк»(далі- Іпотекодержатель, відповідач) та ПП «Трейд - Комін»(далі - Іпотекодавець, позивач) були укладені іпотечні договори, а саме іпотечний договір від 26.09.2007року, зареєстрований в реєстрі за № 1162 разом із договорами про зміну від 13.11.2007року (зареєстрований в реєстрі за №1312) та від 05.03.2008року (зареєстрований в реєстрі за № 326); іпотечний договір від 26.09.2007року, зареєстрований в реєстрі за № 1160 разом із договором про зміну від 13.11.2007року (зареєстрований в реєстрі за №1310); іпотечний договір від 26.09.2007року, зареєстрований в реєстрі за № 1161 разом із договором про зміну від 13.11.2007року (зареєстрований в реєстрі за № 1311).
Відповідно до укладених іпотечних договорів, основне зобов'язання це зобов'язання іпотекодавця перед іпотекодержателем, що випливають із умов кредитного договору, а саме: повернути іпотекодержателю не пізніше 26 вересня 2012року кредит у розмірі 200000,00 доларів США шляхом здійснення платежів у строки та на умовах, зазначених у кредитному договорі.
Відповідно до договору від 05 березня 2008року про зміну до іпотечного договору, основне зобов'язання це зобов'язання іпотекодавця перед іпотекодержателем, що випливають із умов кредитного договору, а саме: повернути іпотекодержателю не пізніше 26 вересня 2012року кредит у розмірі 1050000,00доларів США шляхом здійснення платежів у строки та на умовах, зазначених у кредитному договорі.
24.12.2007року між тими ж сторонами укладений договір застави, зареєстрований в реєстрі за № 1523 (а.с.54-58). Відповідно до п.1.4 зазначеного договору в забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором, а також вимог заставодержателя (відповідач), передбачених ч.2 п.13 договору, заставодавець (позивач) надає заставодержателю в заставу належні йому на праві власності будівельні матеріали.
Іпотечними договорами та договором застави передбачені права та обов'язки сторін, порядок звернення стягнення на предмет застави та інші умови. Також Іпотечні договори та договір застави засвідчені приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_2.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11,202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків
Заявляючи позов про визнання недійсним іпотечного договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.
Відповідно до ст. 575 Цивільного Кодексу України іпотека, є одним із видів застави. Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним Законом України «Про іпотеку».
За частиною другою статті 7 Закону України "Про іпотеку" в разі, якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
Чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.
Пункт 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку»встановлює істотні умови, які повинен містити договір іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.
Згідно статті 1 Закону України «Про заставу» застава -це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 11 Закону України «Про заставу» передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).
Відповідно положенням ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.
В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.
Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі - Декрет КМУ № 15-93).
Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, яка визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р., серед яких, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
Згідно із ч.3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19).
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом Луганської області, на час укладання кредитного договору, Іпотечних договорів, договору застави відповідач мав банківську ліцензію №138, видану йому Національним банком України 07.10.1991р. на право здійснення банківських операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та дозвіл № 138-3 від 07.10.1991року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною четвертою ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»з додатком. (а.с.79-84)
Отже, відповідач, на підставі банківської ліцензії та дозволу мав право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України, залучати та розміщувати іноземну валюту на міжнародних ринках, тощо.
При цьому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. "в" п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями), яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Однак, до цього часу чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Зазначене підтверджується і в листі Національного банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Таким чином, посилання позивача на обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим та безпідставним.
Відтак висновок суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні позову є правомірним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 26.09.2011року по справі №4/150пд/2011 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного підприємства «Трейд-Комін», м. Луганськ -без задоволення.
Результати апеляційного провадження у справі №4/150пд/2011 оголошені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 47, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Трейд-Комін», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області 26.09.2011р. (повний текст рішення складений та підписаний 03.10.2011р.) у справі №4/150пд/2011- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 26.09.2011р. (повний текст рішення складений та підписаний 03.10.2011р.) у справі №4/150пд/2011- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Кододова О.В.
Судді: Азарова З.П.
Малашкевич С.А.
Надруковано 5 прим.: 1-позивачу, 1-відповідачу, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСЛО .